Нова Англія (середньовіччя)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нова Англія.
Нова Англія
Названо на честь Англія
Місце розташування Крим

Нова Англія (англ. New England, давньоангл. Nīwe Englaland, лат. Nova Anglia) — гіпотетична колонія, заснована англійцями — втікачами від Вільгельма Завойовника на теренах Візантійської імперії в другій половині XI століття. Гіпотетично могла існувати на території Криму.

Передумови[ред. | ред. код]

Докладніше: Норманське завоювання Англії та Битва при Гастінгсі

У січні 1066 року помер король Англії Едуард Сповідник. Один з найвпливовіших представників англійської знаті, Гарольд Ґодвінсон, заявив свої права на престол. У відповідь герцог Нормандії Вільгельм II оголосив війну Англії та розпочав похід.

Вирішальна битва війни між Нормандією та Англією відбулася 14 жовтня 1066 року під містом Гастінгс. За результатами бою король Гаральд II Ґодвінсон був убитий, військо Англії було розгромлене. Герцог Вільгельм захопив Англію та оголосив себе її королем, започаткувавши Нормандську династію.

Згідно з ісландською «Ятвардарською сагою», англійці повстанці вели боротьбу проти нормандського завоювання за підтримки данського короля Свейна II.

Джерела про Нову Англію[ред. | ред. код]

Існують два джерела, які дійшли до сьогодення, що оповідають про заснування колонії Нової Англії: «Ятвардарська сага» та хроніка Chronicon Universale Anonymi Laudunensis.

Ятвардарська сага[ред. | ред. код]

«Ятвардарська сага» — ісландське джерело XIV століття. Сага розповідає про життя англійського короля Едуарда Сповідника[1].

Сага розповідає, що тоді, коли англійські повстанці зрозуміли, що данський король Свейн II надалі не допомагатиме їм у боротьбі з Вільгельмом Завойовником, вони вирішили виїхати до Константинополя (Miklagarðr)[2]. Згідно із сагою, англійська армія складалася з 350 суден, «великого війська», «трьох графів і восьми баронів»; на чолі армії став «Сівард, граф Глостерський» (Sigurðr jarl af Glocestr)[3]. Вирушивши в дорогу, вони пропливли повз мис Пуант Сен-Матьє, Галісію, через Гібралтарську протоку та зупинилися в Сеуті. Англійці захопили та пограбували Сеуту. Далі вони захопили острови Майорку та Менорку, після чого вирушили на Сицилію. Там вони дізналися, що Константинополь був взятий в облогу «невірними». Англійці розбили флот язичників та допомогли імператорові Олексієві I Комнінові зняти облогу міста[4]. Імператор запропонував англійцям залишитись у нього як особиста охорона (подібно до варягів)[5]. Проте частина англійців на чолі з графом Сівардом бажали мати власне володіння в межах Візантії. Олексій I розповів про землю над морем, яка раніше належала імператорам, а зараз перебуває під владою язичників. Імператор надав її у володіння англійцям. Тоді частина прибулих залишилася в Константинополі, а інша на чолі з графом Сівардом відплила в ту землю «в шести днях на північ і північний схід від Константинополя»[6]. Англійці захопили цю землю, вигнали язичників та залишилися там. Головні їхні міста в Новій Англії називалися «Лондон», «Йорк» і «за назвами інших великих міст Англії». Не прийнявши «закон святого Павла» (християнський східний обряд), вони шукали єпископів з Угорщини[7].

Chronicon Universale Anonymi Laudunensis[ред. | ред. код]

Chronicon Universale Anonymi Laudunensis — це хроніка, написана англійським монахом-премонстрантом в місті Лан в Пікардії у Франції. Хроніка описує події від початку світу до 1219 року[8].

Історія, описана в цій хроніці, в основному повторює історію з «Ятвардарської саги», проте має деякі відмінності. В хроніці не згадано ім'я данського короля. У ній відсутній опис маршруту подорожі англійців з Англії до Константинополя[9]. Замість Сицилії хроніка згадує Сардинію. Також не згадуються назви міст Нової Англії, а сама колонія називається просто «Англія»[10]. Щодо інших деталей, то хроніка подає такі ж відомості, що й «Ятвардарська сага»[11]. Проте хроніка має деякі відомості, не наведені в ісландській сазі. Зокрема, коли імператор Олексій I Комнін послав до англійців, що поїхали з Константинополя, чиновника для збору данини, колоністи вбили його; при цьому англійці в Константинополі, боячись помсти імператора, втекли до Нової Англії та зайнялися там піратством[12].

Історичність Нової Англії[ред. | ред. код]

Варязька гвардія в Константинополі. Малюнок з Мадридської Скилиці. Більшість членів гвардії були нащадками англійців, що переселилися в XI столітті

Загальноприйнятою серед більшости істориків є думка, що середньовічна Нова Англія дійсно мала місце в історії, що можна довести, спираючись на інші джерела[13]. Хроніст Ордерік Віталій, підсумовуючи нормандське завоювання Англії, написав:

І тому англійці голосно стогнали за втраченою свободою і безупинно плекали плани, щоб знайти якийсь спосіб скинути ярмо, яке було таким нестерпним і незвичним. Деякі послали до Свейна, короля Данії, і закликали його висунути претензії на королівство Англії … Інші пішли у добровільне вигнання, щоб вони могли або знайти у вигнанні свободу від влади норманів, або отримати іноземну допомогу і повернутися назад і вести війну помсти. Деякі з них, які були ще в розквіті своєї юності, подорожували у віддалені країни і сміливо запропонували свою зброю Олексію, імператору Константинополя, людині великої мудрості та шляхетності. Роберт Гвіскар, герцог Апулії, підняв зброю проти нього на підтримку Михайла, якого греки, обурюючись владою сенату, скинули з імператорського престолу. Отже, англійські вигнанці були тепло зустрінуті греками і були відправлені в бій проти нормандських військ, які були надто потужними для самих греків. Імператор Олексій заклав основи міста під назвою Чивітот для англійців, дещо віддалік від Візантії; але пізніше, коли нормандська загроза стала надто великою, він повернув їх до імперського міста та поставив охороняти його головний палац і королівські скарби. Це причина втечі англійських саксів до Іонії ; емігранти та їхні спадкоємці вірно служили священній імперії і досі шануються серед греків імператором, знаттю та народом.

— Ордерік Віталій, [14]

Оригінальний текст (англ.)
And so the English groaned aloud for their lost liberty and plotted ceaselessly to find some way of shaking off a yoke that was so intolerable and unaccustomed. Some sent to Sveinn, king of Denmark, and urged him to lay claim to the kingdom of England ... Others went into voluntary exile so that they might either find in banishment freedom from the power of the Normans or secure foreign help and come back and fight a war of vengeance. Some of them who were still in the flower of their youth travelled into remote lands and bravely offered their arms to Alexius, emperor of Constantinople, a man of great wisdom and nobility. Robert Guiscard, duke of Apulia, had taken up arms against him in support of Michael whom the Greeks—resenting the power of the Senate—had driven from the imperial throne. Consequently the English exiles were warmly welcomed by the Greeks and were sent into battle against the Norman forces, which were too powerful for the Greeks alone. The Emperor Alexius laid the foundations of a town called Civitot for the English, some distance from Byzantium; but later when the Norman threat became too great he brought them back to the imperial city and set them to guard his chief palace and royal treasures. This is the reason for the exodus of the English Saxons to Ionia; the emigrants and their heirs faithfully served the holy empire, and are still honoured among the Greeks by the Emperor, nobility, and people alike.

Пізніші джерела про Нову Англію можуть бути недостовірними та, за словами історика Джонатана Шепарда, «фантастичними» через час створення[15]. При цьому, він та інші історики, як-от Крістін Фелл, Ражван Теодореску вважають, що Нова Англія дійсно існувала[16]. Шепард ототожнює графа Сіварда з «Ятвардарської саги» із Сівардом Барном[17]. Проте, оскільки він був ув'язнений з 1071 по 1087 рік, він не міг бути в Константинополі в 1075 році — саме таку дату відпливу англійців до Візантії подає Chronicon Universale Anonymi Laudunensis[18][19]. Тому Шепард ототожнює подорож англійців із закликом імператора Олексія I Комніна про допомогу в 1091 році; англійський флот історик ототожнює з флотом Едгара Етелінга[20]. Крім того, Шепард виявив залишки англійських топонімів у Криму, де, можливо, й існувала Нова Англія[21].

Топоніми[ред. | ред. код]

На думку Кейтлін Грін, що проаналізувала середньовічні карти-портолани, топонім Susaco або Porto di Susacho може походити від назви королівства Сассекс. Пізніше ця назва передалася османській фортеці Суджук-Кале. Зараз там, на думку науковиці, знаходиться місто Новоросійськ[22].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 179; translated and printed Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, pp. 416–28, reprinted Ciggaar, «L'Émigration Anglaise», pp. 340–2
  2. ↑ Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, p. 425
  3. ↑ Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, pp. 425–6
  4. ↑ Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, p. 426
  5. ↑ Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, pp. 426–7
  6. ↑ Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, p. 427
  7. ↑ Dasent, Icelandic Sagas, vol. iii, p. 428
  8. ↑ Ciggaar, «L'Émigration Anglaise», pp. 301–2; Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 181
  9. ↑ Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 183
  10. ↑ Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 184; Ciggaar, '«L'Émigration Anglaise», pp. 322–3
  11. ↑ Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 181
  12. ↑ Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 186
  13. ↑ Ciggaar, «England and Byzantium», pp. 78–96; Godfrey, «The Defeated Anglo-Saxons», pp. 63–74; Shepard, «The English and Byzantium», pp. 72–8; see also Pappas, «English Refugees»
  14. ↑ Translation based on Chibnall (ed.), Ecclesiastical History, vol. ii, pp. 203, 205
  15. ↑ Shepard, «English and Byzantium», p. 79
  16. ↑ Pappas, Nicholas C. J., English Refugees in the Byzantine Armed Forces: The Varangian Guard and Anglo-Saxon Ethnic Consciousness, De Re Militari: The Society for Medieval Military History
  17. ↑ Shepard, «English and Byzantium», pp. 82–3; Williams, The English, p. 34
  18. ↑ Godfrey, «The Defeated Anglo-Saxons», p. 69
  19. ↑ Ciggaar, «L'Émigration Anglaise», p. 322; Williams, The English, p. 57
  20. ↑ Shepard, «English and Byzantium», pp. 80–4
  21. ↑ Fell, «Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», p. 195, n. 3, цитуючи Shepard, «Another New England?»
  22. ↑ Green, Caitlin. Caitlin Green (брит.). Процитовано 28 серпня 2022.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ciggaar, Krijnie N. (1974), «L'Émigration Anglaise a Byzance après 1066: Un Nouveau Texte en Latin sur les Varangues à Constantinople», Revue des Études Byzantines, Paris: Institut Français d'Études Byzantines, 32 (1): 301–42
  • Ciggaar, Krijnie N. (1981), «England and Byzantium on the Eve of the Norman Conquest», Anglo-Norman Studies: Proceedings of the Fifth Battle Abbey Conference, Ipswich: Boydell Press, 5: 78–9
  • Dasent, G. W., ed. (1894), Icelandic Sagas and Other Historical Documents Relating to the Settlements and Descents of the Northmen on the British Isles [4 vols; 1887–94], Rerum Britannicarum Medii Aevi scriptores ; [88], vol. 3, London: Eyre and Spottiswoode
  • Fell, Christine (1972), «The Icelandic Saga of Edward the Confessor: The Hagiographic Sources», Anglo-Saxon England, Cambridge: Cambridge University Press, 1: 247–58
  • Fell, Christine (1978), «The Icelandic Saga of Edward the Confessor: Its Version of the Anglo-Saxon Emigration to Byzantium», Anglo-Saxon England, Cambridge: Cambridge University Press, 3: 179–96
  • Godfrey, John (1978), «The Defeated Anglo-Saxons Take Service with the Byzantine Emperor», Anglo-Norman Studies: Proceedings of the First Battle Abbey Conference, Ipswich: Boydell Press, 1: 63–74
  • Head, Constance (1977), «Alexios Comnenos and the English», Byzantion: Revue Internationale des Études Byzantines, Brussels: Fondation Byzantine, 47: 186–98
  • Pappas, Nicholas C. J., English Refugees in the Byzantine Armed Forces: The Varangian Guard and Anglo-Saxon Ethnic Consciousness, De Re Militari: The Society for Medieval Military History
  • Shepard, Jonathan (1973), «The English and Byzantium: A Study of Their Role in the Byzantine Army in the Later Eleventh Century», Traditio: Studies in Ancient and Medieval History, Thought, and Religion, New York: Fordham University Press, 29: 53–92
  • Shepard, Jonathan (1978), «Another New England? — Anglo-Saxon Settlement on the Black Sea», Byzantine Studies, Tempe: Arizona University Press, 1:1: 18–39
  • Theodorescu, R. (1981), «Marginalia to the 11th Century Anglo-Saxons in the Pontic Area», Revue Roumaine d'Histoire, București: Academia Republicii Socialiste România, 20: 637–45
  • Vasiliev, A. A. (1937), «The Opening Stages of the Anglo-Saxon Immigration to Byzantium in the Eleventh Century», Annales de l'Institut Kondakov, Praga: Institut imeni N. P. Kondakova, 9: 247–58
  • Williams, Ann (1995), The English and the Norman Conquest, Woodbridge: The Boydell Press
  • Another New England — in Crimea
  • The medieval 'New England': a forgotten Anglo-Saxon colony on the north-eastern Black Sea coast
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нова_Англія_(середньовіччя)&oldid=40860994