Німецький Орден (нагорода)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Німецький Орден 1-го ступеня

Німецький орден (нім. Deutscher Orden) — найвища відзнака НСДАП, і, одночасно, найвища державна нагорода Третього Рейху.

Історія[ред. | ред. код]

Німецький Орден був заснований на початку 1942 року Адольфом Гітлером, щоб «відзначити найвищі заслуги […], які німець може здійснити для свого народу».

Дизайн ордену розробив Бенно фон Арент, єдиним виробником нагороди була компанія Wilhelm Deumer в Люденшайді.

Німецький Орден мав 3 ступені. Всього відбулось 11 нагороджень, орден 3-го ступеня не отримав ніхто.

У різноманітних колекціях є декілька десятків екземплярів даного ордена (набагато більше, ніж відбулось нагороджень), перевірити справжність більшості на цей час неможливо.

В музеї Люденшайда знаходяться 4 екземпляри Німецького ордена різних ступенів.

Опис[ред. | ред. код]

Знак ордена мав вигляд чорного емальованого хреста із золотим обрамленням. В центрі хреста зображено Золотий партійний знак НСДАП. Між променями хреста — 4 імперських орла із складеними крилами, які тримають в лапах вінок і свастику.

Орден 1-го та 2-го ступеня носили на нашийній орденській стрічці, аналогічній стрічці Ордена крові. Реверс нагороди вкритий чорною емаллю, посередині — витиснутий золотом автограф Гітлера. Орден 1-го ступеня мав над верхнім променем хреста припаяний вінок із дубового листя та схрещені мечі.

Аверс ордена 3-го ступеня нічим не відрізнявся від вищих ступенів, на реверсі була припаяна шпилька для носіння нагороди на грудях.

Нагороджені[ред. | ред. код]

Ім'я Посада/звання Дата нагородження Ступінь Примітки
Фріц Тодт Рейхсміністр боєприпасів та озброєнь, обергруппенфюрер СА 12 лютого 1942 1 Нагороджені посмертно.
Рейнгард Гейдріх Начальний Головного управління імперської безпеки, обергруппенфюрер СС і генерал поліції 9 червня 1942 1
Адольф Гюнляйн Керівник НСКК 21 червня 1942 невідомо
Віктор Лютце Начальник штабу СА 7 травня 1943 1
Адольф Вагнер Гауляйтер, обергруппенфюрер СС, обергруппенфюрер СА 17 квітня 1944 1 (точно невідомо)
Йозеф Бюркель Гауляйтер 3 жовтня 1944 1
Рудольф Шмундт Генерал піхоти, головний ад'ютант фюрера 7 жовтня 1944 1
Константін Гірль Рейхсляйтер, рейхсміністр без портферя, керівник Імперської служби праці 24 лютого 1945 1
Карл Ганке Гауляйтер і рейхсштатгальтер Нижньої Сілезії, обергруппенфюрер СС (згодом — рейхсфюрер СС) Квітень 1945 2 (імовірно)
Карл Гольц Гауляйтер, группенфюрер СА 19 квітня 1945 невідомо Загинув наступного дня після нагородження
Артур Аксман Керівник Гітлер'югенду 25 або 28 квітня 1945 2

З деякими документами, також планувались нагородження райхсфюрера СС Генріха Гіммлера та гроссадмірала Карла Деніца, однак вони не відбулись через швидку поразку Німеччини у війні.

Існує непідтверджене припущення, що Генріх Мюллер був нагороджений Німецьким Орденом.[1]

Сучасний статус нагороди[ред. | ред. код]

Відповідно до закону Німеччини про порядок нагородження орденами та про порядок носіння від 26 липня 1957 року (нім. Gesetz uber Titel, Orden und Ehrenzeichen) носіння Німецького Ордена, його публічна демонстрація і поширення забороняються.

У Німеччині Орден вважається одним із символів антиконституційної пропаганди.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Оскільки перші 7 нагороджень орденом відбулись посмертно, нагорода отримала цинічну назву «Орден мертвого героя».

Література[ред. | ред. код]

  • Jörg Nimmergut: Der Deutsche Orden In: Info — Das aktuelle Magazin für Orden, Militaria und Zeitgeschichte. Ausgabe Oktober 1988.
  • Heinrich Doehle: Die Auszeichnungen des Großdeutschen Reichs Orden, Ehrenzeichen, Abzeichen. Berlin 1945, ISBN 3-931533-43-3.
  • Jörg Nimmergut: Deutsche Orden und Ehrenzeichen bis 1945. Band 4. Württemberg II — Deutsches Reich. Zentralstelle für Wissenschaftliche Ordenskunde, München 2001, ISBN 3-00-001396-2.
  • Курылев О. П. Боевые награды Третьего Рейха: Иллюстрированная энциклопедия. — М.: Изд-во Эксмо, 2006, с. 123—126.
  • Геббельс Й. Дневники 1945 года. Последние записи: пер. с нем. / Вступ. Слово и общ. ред. А. А. Галкина. — Смоленск: «Русич», 1998, с. 402.
  • Неизвестный Гитлер. / О. Гюнше, Г. Линге; Авт.-сост. М. Уль, Х. Эберле; пер. с нем. А. Чикишева, Е. Кулькова (примечания). — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006, с. 354.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gregory Douglas, GEHEIMAKTE GESTAPO-MÜLLER. www.vho.org. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 31 серпня 2019.