Ніна Янкович
Ніна Янкович | |
---|---|
англ. Nina Jankowicz[1] | |
Народилася |
10 березня 1989 (35 років) невідомо |
Країна | США |
Діяльність | наукова працівниця, письменниця |
Галузь | дезінформування |
Alma mater | Коледж Брін Мар і Школа дипломатичної служби Едмунда А. Волша |
Знання мов | англійська, російська[2], польська і українська |
Заклад | Kennan Institute for Advanced Russian Studiesd[1] |
IMDb | ID 3172674 |
Сайт | wiczipedia.com |
Ніна Янкович (англ. Nina Jankowicz; нар. 10 березня 1989)[3] — медіаексперт, дослідниця дезінформації. Як аналітик, журналістка та менеджер проєктів співпрацювала з багатьма провідними американськими і міжнародними організаціями, виданнями, аналітичними центрами.
Автор книжок «Як програти інформаційну війну: Росія, фейкові новини та майбутнє конфлікту» (How To Lose the Information War: Russia, Fake News, and the Future of Conflict, 2020) та «Як бути жінкою онлайн: пережити кривду і цькування та як чинити опір» (How to Be a Woman Online: Surviving Abuse and Harassment, and How to Fight Back, 2021).
Біографія[ред. | ред. код]
Ніна Янкович навчалася в Коледжі Брін Мар, один семестр провела за програмою обміну в Санкт-Петербурзі, в РДПУ ім. Герцена. 2011 року отримала диплом бакалавра з російської мови та політології з відзнакою magna cum laude. Під час навчання захоплювалась театром і музикою, самостійно записала два музичних альбоми, співпрацювала з невеликими виданнями як репортерка, була стипендіаткою програми Poland in the Rockies.[4]
Продовжила освіту в Школі дипломатичної служби ім. Волша при Джорджтаунському університеті, спеціалізувалася на вивченні Росії, Євразії та Східної Європи (Russian, Eurasian, and East European studies). Отримала магістерський диплом у 2013 році, того ж року почала кар'єру в Національному демократичному інституті (США) як менеджерка програм підтримки демократії в Росії та Білорусі та учасниця комунікаційної команди цієї НУО.
Була відзначена вашингтонським аналітичним центром Global Interests[en] як "Rising expert". У 2016-2017 стала стипендіаткою програми Фулбрайта,[5] жила в Україні, працюючи урядовою консультанткою зі стратегічних комунікацій МЗС України.
Ніна Янкович з 2019 року є науковою співробітницею Інституту Кеннета центру Вудро Вілсона. Сфера її інтересів знаходиться на перетині демократизації та інформаційної безпеки, протидії дезінформації. Як безпекова експертка залучалась на слухання в комітетах Палати представників США,[6] Британського парламенту,[7] Європейської комісії.[8]
Книги[ред. | ред. код]
Як програти інформаційну війну[ред. | ред. код]
Книга How To Lose the Information War: Russia, Fake News, and the Future of Conflict вийшла друком в американському видавництві Bloomsbury та британському IBTauris 2020 року. Вона присвячена дослідженню інформаційних спецоперацій Росії в контексті втручання у вибори в США[en] із докладним аналізом п'яти кейсів: спецоперацій РФ проти Естонії, Грузії, Польщі, України і Нідерландів, Чехії.[9]
Книга привернула увагу багатьох оглядачів, авторку запросили розповісти про неї NPR,[10] Нью-Йоркер та Форбс.[9] Пітер Померанцев згадав книжку Ніни Янкович у огляді найкращих книг 2020 року для видання New Statesman.[11]
Як бути жінкою онлайн[ред. | ред. код]
Восени з'явилась інформація про завершення роботи над другою книгою Янкович.[12] Її вихід анонсований видавництвом Bloomsbury на весну 2022 року.
Цікавинки[ред. | ред. код]
- За словами Ніни Янкович, її прадід, учасник польсько-української війни, отримав земельну ділянку в селі Висоцько (на той час Hallerczyn), що неподалік Бродів у Львівській області, володів млином. Скоро після вторгнення радянської армії в Польщу, в 1940 році вся велика родина Янковичів вирушила на заслання в Архангельську область. Дід Ніни приєднався до Армії Андерса і закінчив війну в Британії, де познайомився з дружиною, і в 1952 подружжя перебралося в США.[13][14]
- Принаймні з 2013 року Ніна друкує огляди міжнародних новин з акцентом на Східній Європі під псевдонімом wiczipedia. Таке ж псевдо вона має на кількох ресурсах в інтернеті, зокрема в верифікованій обліковці у твітері.
Статті, публічні виступи[ред. | ред. код]
- Список вибраних публікацій за 2016-2021 роки на особистому сайті авторки. Включно з науковими доповідями та виступами на слуханнях в урядових комітетах ЄС, Великої Британії та США
- Виступи на телевізійних ефірах та коментарі в пресі
Джерела[ред. | ред. код]
Не зброєю єдиною: як Росія веде інформаційну війну в Польщі, Чехії, Естонії та США інтерв'ю Марії Романенко з Ніною Янкович для Громадського
Інтерв'ю Is Russian Meddling as Dangerous as We Think? для The New Yorker
Посилання[ред. | ред. код]
Картка Ніни Янкович на сайті Центру Вілсона
Картка авторки на сайті видавництва Bloomsbury
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б https://www.wilsoncenter.org/person/nina-jankowicz
- ↑ How the Biden administration let right-wing attacks derail its disinformation efforts. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 8 лютого 2023.
- ↑ Nina Jankowicz — The Cosmopolitan Review (амер.). Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ MAERES Alumna Nina Jankowicz Awarded Fulbright-Clinton Fellowship to Ukraine. CERES (амер.). 21 червня 2016. Процитовано 30 жовтня 2021.
- ↑ У комітеті палати представників США назвали протидію російським хакерам "головним боєм століття". Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ Committees - UK Parliament. committees.parliament.uk (англ.). Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ Special Committee on Foreign Interference in all Democratic Processes in the European Union, including Disinformation. emeeting.europarl.europa.eu. Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ а б Damiani, Jesse. To Win The Information War, We First Have To Understand What It Is—And How We’re Losing It: Book Review. Forbes (англ.). Процитовано 30 жовтня 2021.
- ↑ Author Nina Jankowicz On Disinformation And Her New Book. NPR.org (англ.). Процитовано 30 жовтня 2021.
- ↑ Books of the year. New Statesman (амер.). 11 листопада 2020. Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ Opinion | Why the Nobel Peace Prize award is a huge blow to Facebook. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 30 жовтня 2021.
- ↑ Тред зі спогадами і фото в обліковому записі @wiczipedia. Twitter (укр.). Процитовано 29 жовтня 2021.
- ↑ weekly, the wiczipedia (9 листопада 2019). Спогади в записі особистого блогу Cutting up our moral calling card. the wiczipedia weekly. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.