Обговорення:Івачків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історія

[ред. код]

Чому, усе питають, село Івачкове, а не Івачків, як колись, тепер називають? З Новоолок зворотним шляхом повертаємо до Копиткова, звідки розбитою бруківкою південно-західного напрямку долаємо понад 2 кілометри середпільного простору й підходимо через мст до села Івачкова, котре зараз нараховує 375 дворів, 1050 мешканців, має осьмирічну школу, клуб, медпункт, дитячий садок, поштове відділення, крамниці, тваринно-молочну фе^-.лу КСП «Вільна Україна», залізничну станцію та її зупинку «Семилітка», «Івачків». У селі є відома з 1743 року церква Народження Пресвятої Богородиці, де зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, започатковані у 1754 році, опис церковної землі площею понад 50 десятин, хроніка подій 1801 — 1869 років. Івачкове розміщене з двох боків залізниці на відносно низинній рівнині, окутаній від заходу мокристим яром, а з півночі смугою колишніх боліт, крізь які, відливаючи ставки, згадані в нарисі «Копиткове» дві річечки з'єднують свої русла й входять у Новомильське водоймище. Околиця Івачкового (Івачкова) могла мати осілості вже в староруську добу, про що свідчать принагідне знайдені рештки тодішньої зброї, гончарних, ливарних виробів, осередків крем'яної «індустрії». Існують і сліди могильників середньовіччя. Уперше Івачкове згадує опис Луцького замку 1545 року як маєтнсть Іллінських, котрі утримували одну городню, платили від 10 димів, 2 городів. У 1548 році з «Ивачкова» брали ще за 2 «підсудки» (плату за утримування урядовців). В іншому акті під цим же роком згадується «ивачковский мост», що із ставковою іреблею був цілковито зруйнований під час весняної повені. Польський географічний словник 1902 року в статті «Івачкув» засвідчує під 1570 роком якийсь Постник. Може, так було тут названо присілок чи урочище, де могло бути втілене значення «неурожайне мсце». Опис актів Київського центрального архіву згадує село під 1572 р., коли-то в «Ивачков» прибула комісія для обліку казенних угідь, виділення пустощів для «сервітутів». У 1600 році Івачкове, як маєтність Вацлава Єловича Малинського, засвідчується у скарзі Мартина Станкевича. Там сказано, що урядник Малинського Верб'ята з боярами, слугами, циганами, селянами вночі переселив з села Волиці в «имение Ивачково» десять селянських родин, а коли за ними була послана погоня, то «Вербята вооружонною рукою отразил оную й ограбил означенньїх крестьян на полю Ивачковском». Цей обширний акт згадує Івачкове ще й в таких контекстах: «ивачковских подданньк»; «под Ивачковом»; «Двором Ивачковским»; «в селе Ивачкове»; «под двором Ивачково»; «ивачковская мельница».Акти часів визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького кілька разів згадують «ивачковских крестьян», з котрими мали сутички шляхетські каральники, зазнавші в бою великих втрат. Тоді спалено 5 садиб. Карти, поземельні плани 1769-1804 років іменують село «Ивачков», «Ивачково», зрідка «Ивачкова». За даними 1889 року, «село Ивачков при пруде волости Здолбицкой» мало 70 дворів, 576 прихожан (58 римокатоликів, 25 євреїв). Була тоді відкрита в 1871 році церковно-приходська школа, де навчалося 35 дітей. Село мало водяний млин, олійню, крамницю, майстерні Назву Івачкове слід би замінити на Івачків, бо вона основується на документованому «Ивачков» і підтверджується діючою усномовною практикою. Назва Івачкове (Івачків) приховує ім'я, прізвисько (прізвище) Івачко, засвідчене з XIV століття. Воно співвідноситься з документованим Івач з 1183 року («й ушел Ивач в Новоград»), де приховане ім'я Іван «дар богів». Проте неясно, як у ньому розвинулось кінцеве «ч». Може, воно з колишніх «к», «ш», що у формуваннях зразка Івак (Івако), Івашко, де наяву кінцеві «ак» («ако», «аш-ко»). Таким чином, колишнє «Ивачков» приховує значення «населений пункт Івачка» (засновника, фундатора, власника), а Івачко за кінцевим «ко» втілює поняття «син Івача». За довідником 1947 року, до Івачкового відходили хутори:Глупанин - осілість в бік села Глупанина; Десятина - місце, де були грунтові наділи розміром «десятини» (понад 1 га); Дубина - оолсть біля одноіменного дубового лісу; Заплесне — колишні забудови по другому боці урочища Плесце, де значення «рівнинне, мов водяне плесо, місце»; Кути - давня оолсть на місці «тупих» клиноподібних грунтомежових згинів; Рівчаки [Ровка] — забудови в напрямку Новомильська при осушувальних рівчаках. Івачкове має дільниці: Бойки - забудови, де першим осів Бойко; Бочани - куток з першим поселенцем Бочаном; Верхній Хутір — колишня хуторянська осілість на висотному рельєфі; Зацерковна -вуличка за церквою; Коло сільмагу - куток в околиці крамниці; Коло ферми - забудови неподалік тваринно-молочної ферми; Мандзюківка- північна зацерковна дільниця, де першими поселились Мандзюки; Нижній хутір - колишня хуторянська осілість у низинній місцевості; Станційний хутір - нова дільниця за 3 кілометри на схід від села в околиці залізничної станції «Івачків»; Субораївка - вулиця, де ніби першим осів Суборай. Інші названі мсця Івачкового: Болото - колишній ліс у болотистій місцевості; Десятини - поля з наділами площею «десятини»; Довге болото - пасмо боліт над річкою Вишенькою (Плоскою); Дубини - урочище в дубових гайках; Здовбещина - лісок під Здовбицею; Клігорове - поле, ставок колишнього власника чеха Клігера; Куплене [Купляне] - нива, вику яена в пана; Низина -грунти в спадистій низовині; Островок - висотне поле в оточенні колишніх мокрот; Штани - болотяний простір за формою штанів. В Україні Івачкове, як теж Івачків, одинокі. Виявлені лише споріднені наймення осель. Це уже згаданий хутір Івачківщина в околиці села Копиткового, населені пункти Івачів (Горішній, Долішній) на Тернопільщині, а також численні формування з ряду Іванів, Івашків, Іванці Подібне мають назви річок (Іваки, Іванча), урочищ (Івачики, Івачівщина). У Болгарії є урочище «Ивачката», де, вважають, приховане слово «ивачка» в значенні «іва».


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обговорення:Івачків&oldid=32398853