Обговорення:Буща (Рівненський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Найсвіжіший коментар: NickK у темі «Історія села» 13 років тому
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історія села

[ред. код]
Найсвіжіший коментар: 13 років тому1 коментар1 особа в обговоренні
Винесено зі статті, потрібно переробити — NickK 22:27, 11 квітня 2011 (UTC)Відповісти

Жив давно ось тут Будівничий Буста, Через те оце село Тут назвали Буща' Від Борщівки Першої десь на відстані 4-ох кілометрів південно-східного напрямку при стоку гір прегарної околиці розметалось село Буща, де зараз 408 дворів, 1030 мешканців, середня школа, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, медпункт (ФАП), 2 крамниці, сільрада, господарські забудови КСП ім. їв. Франка, кілька вулиць і дільниць. У Бущі є збудована в 1858 році коштом поміщика Адама Свейковського нова на місці утраченої церква Святого Архістратига Михайла, де зберігалися рідкісні стародруки, цінні рукописи, метрики, опис церковної землі на 35 десятин. Легендарна околиця Бущі приховує сліди заселення ще з часів, коли утверджувалось збиральництво, мисливство, рибальство, коли почали використовувати примітивні знаряддя праці з дерева, каменю, кременю, кстки, коли зароджувалась обробка грунтів, переробка, консервація харчів. Буща документується уперше з 1322 року* грамотою князя Любарта Гедиміновича, котрий 8 грудня відписав Луцькій церкві Іоана Богослова кілька маєтків, серед яких і “село наше Бусче (Буще) з дворьгшчом Борсчовским”. Акт 1571 р. фіксує прибуття “в Бущу” повітової комісії, котра мала вирішити спірні питання “Бущанских й Будеражских” фільваркових володінь. У наступному році “при староровенской дороге близ бущеной [бущанської] мельницьі” засвідчено побиття, пограбування крамаря. Восени 1573 року донесення повідомляє про велику шкоду, завдану вітровою бурею “в лесном бущанском имении”. Тоді було звалено сотні “щогловьіх” сосон, пошкоджено десятки придеревних бджолиних “бортов”. У 1584 році “имение села Буще” ділилось на частини: одна належала до Острога й сплачувала від 12 димів, друга -до Дубного й платила за 6 димів. Згідно акту 1585 року, “Буща” – маєтність Луцького та Острізького єпископату, яким відав Кирило Терлецький. Тоді село нараховувало 17 дворищ. Десь у першій половині XVII століття “селение Буща” вщент змаліле, вкрай зубожіле відійшло до магнатів Заславських, а з 1653 року внаслідок воєнної розрухи, голодомору, хвороб перестає існувати. Лише на початку 1680 року починає оживати й в основному за рахунок “печерних лісовиків”, скитальців, мешканців суміжних осель. За “трансакцією” 1753 року, “село Буща” відійшло до князя Станслава Любомирського, котрий укріпив фільварок новими “займами”, возвів “звірині лови” до ролі “заповідних” (непорушних). Наступними володарями Бущі стали графи Карвицькі, Вронські 3 1831 року частину землі Бущанського фільварку привласнює (купує) російський магнат Юлій Андрєєв. За даними 1890 року, “село Буща при речке Збьггенке волости Будеражской” мало 105 дворів, 845 мешканців, водяний млин, крамничку, лісничівку, рибні ставки, лісові пасіки. Отже, сучасна назва Буща – це колишня “Буще”, де кінцеве “е” слід трактувати як новіше, нарощене до первісного “Бущ” (“Бущь”, котре з м’якою кінцівкою мало форму староруського відособового прикметника, спонукаючого питання “чий?” Про це свідчать аналогічні назвотвори з інших місць. Так, теперішня Мирогоща Дубненського району – це документоване “Мирогощь”, “Мирогоще”, а волинська Літогоща й житомирська Радогоща мали найдавніший запис “Литогощ” (“Литогощь”, “Радогощ” (“Радогоще”, “Радогощь”. У прадавньому “Бущ” (“Бущь” голосний “у” міг за поліською усномовною манерою розвинутись з колишнього “о”, подібно як у назвах Гульча, Гуща, що з давніх “Гольче”, “Гоще” (“Гощь”, у словах “кунь”, “пуд” – із “конь”, “под”, тобто кінь, під. Таке “о” дало літературне “і”. Виходить, що “Бущ” (“Бущь” утворене з давнішого “Бощ” (“Бощь”, де кінцеве “щ” – наслідок фонетичної видозміни сполук “ст” або “ск”, як у словах вісдаь-віи^ун, плоский-плои<а. Звідси неважко здогадатись, що Бост(Буст) чи Боск(Буск) були особовими найменнями, а Бощь (Бущь) – присвійними прикметниками у значенні “Бостів” (“Бустів”, “Босків” (“Бусків”. Залишається найважче: звідки таке “Бост” чи “Боск”? Допускаємо, що це укорочені давньоруські власні імена людей із колишніх двочленних формувань зразка Бостислав (Бост-и-сшв), Бустислав (?ус”І-и-слав), де, очевидно, закладена побажальна ідея : “Хай бореться, нехай здобуває славу!” Компонентне “Бост” (“Буст” могло втілити давньоруське бости(бусти) “поборювати”, “колоти”, “бити”. Відлуння таких “Бост” (“Буст” можна вбачати у численних документаціях різних формотворів, як Бустонул (1483 рік), Бустман (1564 рік), Буста, Бустик, Бустюк, Бостя., Бостючок, Босць (XX століття), Буско, Боско (м.Рівне). Подібну долю могло мати особове наймення “Боск” (“Буск”, котре з ймовірного назвотворчого ряду типу Боскослав (Бускослав), де значення “Хай стане бадьорим, нехай приносить славу!”, а компонентне “Боск” (“Буск” допустимо зставити із баский (буский) “буйний”, “красивий”. Воно теж існує у багатьох формотворах зразка Буск (1392 р.), Боско (1428 р.), Вусків (1628 р.). Отже, Буща, де “а” з видозміненого нарощеного “е”, могла приховати значення “урочище, населений пункт, до якого мав суттєве відношення (був власником, фундатором) Бост (Буст) чи Боск (Буск)”. Але ці особові наймення ще загадкові Нав’язуване Бущі міркування, ніби її назва від слова “пуща”, є невдалою спробою зіставити близькозвучне слово не з давньою, а з новішою формою назви, не урахувавши інші Бущі, котрі й зараз мають кінцеве “е”, як назване нижче село Тернопільщини – Буще. Буща має іменовані дільниці: Закорчма – вуличка за колишньою корчмою; Залісся – колишній хутір за смугою лігу; Зацерква – куток по другому боці церкви; Заян – західна дільниця з другого боку садиби Яна; Набивці – мала з 1937 року осілість хуторянського типу, основана ніби Набивком, а, за іншою версією, сюди “набилися” (прийшли) люди з Бабина, Бугрина, Московщини; Осередок – центральна вулиця; Плесо – наддорожні забудови при рівному, як річкове плесо, полі; Станція – старовинний куток, де у 1870 році почали й не завершили будівництво залізничної колії та станції Південною околицею Бущі пробігає річка Збитенка, котра тут відливає ставок, збирає потічщ джерельні води й зрідка виходить з берегів. Витікає поблизу села Збитина Дубненського району, має 56 кілометрів довжини, понад 10 приток і під Острогом впадає до Вілі’і Документується ще як “Сбитенка”, “Збьітник”, “Люба”. Назва Збитинка кінцевим “ка” символізує місце витікання – село Збитин, котре у свою чергу приховало давньоруське ім’я Збьгг, похідне із давніх двочленних наймень типу Збнслав (Сбнслав), Збьігнев (Сбьігнев), де компонент “ЗбьІ(т)>> від дієслова “бьгги” (бути) і втілював поняття “утверджуватися”, “множитися”. Документоване “Люба” стосується Збитенки десь в околиці Ступного, Малої Мощаниці Залібівки, й, очевидно, розвинулось з давнішого “Луба” у значенні “лубна” (мсце, де вимочували, тобто “лубнували”, коноплі льон, лико), і не без впливу річкових наймень типу Настя, Стася, Устя, котрі, за народною етимологією, прийняли імена осіб. Про це ще сказано в нарисі “Залібівка”. На Дубненщині є ще Збитенька, що трактується лівою притокою Ікви й має 11 кілометрів довжини. Біля Бущі у Збитенку впадає річечка Вушанка, ім’я якої символізує її гирло. Витікає з околиць Бортівки, має 14 кілометрів довжини, у верхів’ї зникає і подекуди іменується Рівчаком, Струмком. Колись збирала води струмків, відливала ставки. У Бущі знають горб Пекло з дев’ятьма печерами, в котрих знаходили закопчені вогнищами місця, жорнові камені, старовинні крем’яні, кам’яні вироби – свідки перебування (проживання) тут людей. На вершині горба є западина з пологими схилами, де народжується водоспад, таємничо зникаючий у підніжжі гори. Може, це й зумовило появу такої назви, у котрій символізується щось незвичне, страшне, небезпечне. Такого звучання і змісту є немало назв в інших районах краю, і вони нерідко стосуються водних реалій: боліт, трясовин, безодень. А ось ще кілька бущанських наймень: Арештований – лс, на який було накладено позовний “арешт”; Барабашівський рів – канава на маєтності Барабаша; Глибока криниця – споруджений у 1936 році колодязь глибиною 84 метри; Дубина – дубовий гай; Забущин – ліс, що належав колись Забуткові; Лентесове – колишня нива Лентеса; Лісові болота – мокристе міжлісся; Печери – урочище з кам’яними печерами (колись сховище людей), де зараз кар’єр; Печерські озера – зникаючі озерця біля печер; Шдворок – поле неподалік бувшого фільварку; Попове поле – бувша земля священика, церкви; Третяк – колишня цілина, виорана після “третього” облогування; Провалля – висота з глибокою заглибиною; Торфовище – болото з торф’яним грунтом; Турова могила – старовинний могильник, де при розкопках 1914 року знайшли багато людських і тваринних останків, серед котрих і накриту перевернутою тарілкою кантову пляшку, символізуючу за мусульманським ритуалом охорону покійного від злих духів, і, отже, місце поховання чужинців та, можливо, теж бойового подвигу княжої ватаги під проводом легендарного ватажка Тура. Село Буща є ще у сусідньому Дубненському районі неподалік оселі Мартинівки над струмком річки Тартацької і згадується уперше на початку XIX століття як поселення у статусі “деревні”, хутора. Крім того, село Буща засвідчене й у Хмельницькій області а на Тернопільщині біля річки Золотої Липи здавен і досі є оселя Буще -праобраз першої документації Бущі

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обговорення:Буща_(Рівненський_район)&oldid=36917533