Обговорення:Білорусь

Ця стаття є частиною Проєкту:Білорусь (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з Білоруссю. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Білорусь.
	Чим допомогти: 1. Додайте, будь ласка, шаблон {{Вікіпроєкт:Білорусь}} до всіх сторінок обговорення нових і старих статей, тематично пов'язаних із Білоруссю. 2. Потребують вашої уваги Категорія:Незавершені статті про Білорусь, Категорія:Незавершені статті з географії Білорусі.

Поліщуки

Як на мене, окремим розділом мала б бути інформація про поліщуків Брестської обл., оскільки їхня історія тісно пов'язана з Україною, до входження цього регіону в СРСР місцеве населення визнавало себе українцями, мова, якою вони говорять (хоча існують різні думки), може бути класифікована, як діалект української мови.--Yevhen 12:02, 23 жовтня 2008 (UTC)

Ніколі палешукі не вызнавалі сябе украінцамі. Азнаёмцеся з творчасьцю пісьменьніка Івана Мележа, які сам паляшук. І на Чарнігаўшчыне, напрыклад, акцэнт у людзей больш беларускі, чым украінскі. --Yaraslau Zubrytski (обговорення) 21:26, 30 травня 2014 (UTC)

Інші дані кажуть зовсім інше --Яремко (обговорення) 23:02, 19 серпня 2023 (UTC)

Потенційно корисна інформація зі статті БРСР

Потенційно корисна інформація зі статті

Оскільки стаття БРСР містила інформацію для неї як історичного державного утворення зайву, я переніс її сюди до подальшого освоєння та перенесення в «Білорусь» або видалення.

Природа

Поверхня Білорусі рівнинна, з горбастими підвищеннями і слабо вираженими низинами. На півночі переважає рельєф з горбами, озерами. З південного заходу на північний схід тягнеться невисока (240—350 м над рівнем моря) Білоруська гряда, розчленована на окремі височини: Гродненську, Волковиську, Новогрудську, Мінську, Оршансько-Вітебську та інші. На південь від Білоруської гряди простягаються рівнинні простори Білорусі, які в басейні Прип'яті переходять у заболочену низовину — Білоруське Полісся (100—150 м абсолютної висоти). В ландшафті Білоруського Полісся характерними формами рельєфу є піщані горби і дюни, а також берегові вали вздовж річок. Геологічні відклади представлені докембрійськими кристалічними породами (виходять на поверхню на півдні Білорусі біля Глушкович), палеозойськими (кембрій — карбон), мезозойськими (юра — крейда) і палеогеновими пісками, глинами, вапняками. Є неогенові піски. Антропогенові відклади представлені суглинками і особливо валунними глинами та пісками. Корисні копалини Білорусі: торф, доломіт, вапняк, крейда, глина, мергель, кварцові піски, кам'яна й калійна солі, фосфорити. Поширені мінеральні води. Є ознаки, які вказують на можливість відкриття родовищ кам'яного вугілля, нафти, газу.

Клімат Білорусі помірно континентальний, зволожений. Пересічна температура січня від — 4 до — 8°, липня від 4-18 до +20°; опадів пересічно за рік 550—700 мм. Вегетаційний період на північному сходу 175 днів, на південному заході до 205 днів. Клімат сприятливий для зернових, багатьох технічних і плодоовочевих культур.

Білорусь має густу сітку річок. До басейну Чорного моря належить Дніпро з правими притоками Друттю, Березіною, Прип'яттю і лівою притокою Сожем; до басейну Балтійського моря — Західна Двіна, Німан, Західний Буг. Річки використовуються для судноплавства, лісосплаву і частково для виробництва гідроенергії. В Білорусі течія річок дуже повільна, долини заболочені. На півночі в западинах горбастого рельєфу є озера: Нароч (80 км²), Освейське (58 км²), Дрисвяти (45 км²), Нещердо (25 км²) та інші.

Основним типом ґрунтів Білорусі є дерново-підзолисті з різним ступенем опідзоленості і механічним складом (глинисті і суглинкові на півночі, супіскові і піщані в середній та південній частинах Білорусі). Значні площі на півдні Білорусі займають також торф'яно-болотні ґрунти. При високій агротехніці соціалістичного сільського господарства ґрунти Білорусі дають високі врожаї. На півдні, в Поліссі провадиться осушення боліт. Білорусь входить в зону мішаних лісів СРСР. Рослинність переважно лісова, є лугова і болотна. Ліси займають понад 30 % площі Білорусі. В лісах ростуть: хвойні — ялина, сосна (70 %); листяні — осика, береза, вільха тощо (25 %); дуб, граб, клен тощо (5 %). На півдні Білорусі в лісах збереглася реліктова рослина азалія. Основний тип лісу — сосновий бір. Найбільші масиви лісу — в Поліссі і басейні ріки Березіни. На заході Білорусі лежить відомий лісовий заповідник Біловезька Пуща. Сучасна фауна Білорусі налічує 400 видів хребетних, з них 250 птахів, понад 60 видів ссавців, 50 видів риб, близько 20 видів плазунів і земноводяних. Для лісової фауни Білорусі характерні: вовк, лисиця, білка, куниця, горностай, трапляються бурий ведмідь, рись, лось, козуля, дика свиня; в Біловезькій Пущі зберігся зубр. В деяких безлісних районах на півдні Білорусі є ховрахи. В річках і озерах водяться бобер, видра, норка, а з риб — лящ, в'язь, карась, ряпугака, лин, сом, щука, стерлядь; зустрічається річковий вугор. З багатої фауни птахів промислове значення мають дикі качки, тетерев, глухар, рябчик, сіра і біла куріпка та інші.

Населення

Осовне населення Білорусі — білоруси; проживають також росіяни, українці, євреї, поляки, литовці тощо. Пересічна густота населення 38,8 осіб на 1 км². Найбільше заселені центральні райони, найменше — Полісся. Міського населення 31 %. Найважливіші міста: Мінськ, Гомель, Вітебськ, Могильов, Бобруйськ, Гродно, Брест, Молодечно.

Історія

Найдавніші поселення людей на території Білорусі відомі з пізнього палеоліту, про що свідчать знахідки крем'яних і кістяних знарядь праці біля сіл Бердижа та Підлужжя на річці Сожі. Відомі також неолітичні поселення.

На початку нашої ери територія Білорусі була заселена східнослов'янськими племенами. У верхів'ях Дніпра і Волги жили кривичі, по Березині і Прип'яті — дреговичі, в басейні Сожу — радимичі. Вони займались землеробством, скотарством, а також мисливством і рибальством. У 5—8 століттях відбувається розклад первіснообщинного ладу, зароджуються феодальні відносини. В 9—10 століттях територія Білорусі була частиною Київської Русі. Розвиток класового суспільства, зростання ремесла і торгівлі сприяли виникненню міст на території Білорусі. Найперше були засновані Полоцьк на Західній Двіні і Туров на Прип'яті, потім Мінськ (вперше в літописах згадується 1067), Гродно, Пінськ, Вітебськ, Друцьк та інші. У зв'язку з феодальним роздробленням Київської Русі в 12 столітті виділяються Полоцько-Мінське, Турово-Пінське і Смоленське князівства. Татаро-монгольська навала 13 століття на північно-східні і південні руські землі допомогла литовським князям захопити ослаблені феодальними міжусобицями західноруські землі. На початку 14 століття всі білоруські землі — «Біла Русь» — потрапили в залежність від Литви. Литовські і місцеві феодали захоплювали общинні селянські землі, посилювали феодальну експлуатацію селян, збільшували панські повинності і натуральні оброки. Ще більше посилилося гноблення селян, коли білоруські і литовські землі загарбали польські феодали. Кріпацтво для білоруських селян було остаточно узаконене Литовським статутом 1588. Білоруський народ зазнавав також релігійних утисків з боку католицької церкви, які особливо посилилися після Брестської церковної унії 1596.

Іноземні вторгнення 13—14 століття затримали, але не спинили економічного і культурного розвитку «Білої Русі». На основі загального розвитку економіки й культури 14—16 століття на території західних областей Русі відбувався процес формування білоруської народності. Визначну роль у збереженні і розвитку білоруської культури відіграли в 16 столітті братства — релігійні об'єднання городян. Вони засновували школи, друкарні, активно виступали проти покатоличення білорусів. У відповідь на закріпачення і духовне закабалення народні маси Білорусі підіймались на визвольну боротьбу. 1595 в районах Пінська, Могильова, Бихова, де діяли загони на чолі з Наливайком, Савулою і Панчохою, сталося велике народне повстання. В 1623 жителі Вітебська підняли повстання проти утисків уніатського архієпіскопа Й. Кунцевича.

Під час визвольної війни українського народу проти панської Польщі військо під керівництвом Богдана Хмельницького діяло на території Білорусі. До осені 1648 селянськими повстаннями були охоплені райони Мозиря, Брагіна, Лоєва, Рєчипі, Бобруйська, Чечерська, Мстиславля, Орші, Могильова, Мінська, Новогрудка, Слоніма і Бреста. Майже уся Білорусь палала у вогні повстань. На допомогу повсталим прийшли українські козацькі загони на чолі з Голотгю, Головацьким, Гаркушею, Небабою, Кривошапкою та іншими. Повстання народних мас Білорусі мало велике значення для визвольної боротьби українського народу. Значні польсько-литовські сили були скуті в Білорусі і не могли діяти на Україні. Але на території Білорусі національно-визвольна боротьба не мала єдиного керівництва, як не було на Україні, і 1651 в основному народне повстання тут було придушене польсько-литовськими феодалами. Заява Богдана Хмельницького москвинському послу в серпні 1653: «Якби царська величність зволив нас прийняти незабаром і прислати своїх ратних людей, то я зараз же пошлю свої грамоти в Оршу, Мстиславль та інші білоруські міста до білоруських людей, і вони одразу почнуть з ляхами битися, і буде їх 200 тисяч».

Під час російсько-польської війни 1654— 67 населення Білорусі активно допомагало московському війську. У 1654—56 московське військо зайняло майже всю Білорусь, але за Андрусівським перемир'ям 1667 Білорусь і Правобережна Україна були залишені за Польщею. В результаті трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) вся територія Білорусі ввійшла до складу Російської імперії. Економіка Білорусі входила в загальноросійський ринок, що сприяло розвиткові міст. В 1-й половині 19 століття в Білорусі значно зросло промислове виробництво (суконне, полотняне, цукрове, ґуральництво). З 1825 до 1863 чисельність міського населення Білорусі збільшилась зі 129 до 350 тисяч осіб. Реформа 1861 не розв'язала аграрного питання. Лише 35% землі було власністю мільйонів селян; 53,8% всієї землі належало поміщикам; решта — державі і церкві. Після реформи 1861 селянські заворушення вибухнули з новою силою і вилилися в 1863 у велике народне повстання, керівником якого був білоруський революціонер-демократ Кастусь Калиновський.

У другій половині 19 століття, після скасування кріпацтва, в Білорусі, як і в усій Російській імперії, швидко розвивається капіталізм. Поряд з напівкустарними підприємствами у 80-х роках 19 століття в Білорусі були вже досить значні фабрики і заводи: паперова ф-ка Паскевича в Добруші (500 робітників), тютюнова ф-ка Шерешевського в Гродні (1400 робітників), дротяно-цвяховий завод в маєтку Барані Оршанського повіту, залізничні майстерні в Пінську, Гомелі, Мінську тощо. Загальному економічному піднесенню Білорусі сприяла побудова Московсько-Брестської і Лібаво-Роменської залізниць. На початку 20 століття дрібним землевласникам належало 23,8% землі, а 70,2% — помішикам, середнім і великим землевласникам, церкві та державі; кількість безкінних і однокінних селянських дворів досягала 62%. В Білорусі було близько 200 тисяч наймитів. За рахунок розорених селян і ремісників зростала кількість робітників. В 1901 у Вітебській, Могильовській, Мінській, Гродненській і Віленській губерніях було 1594 промислових підприємств, на яких працювало 48,6 тисячі робітників. Загальна кількість промислових, залізничних і будівельних робітників в Білорусі на початку 20 століття становила 80 тисяч осіб. Робочий день тривав 14—16 годин, а заробітна плата не забезпечувала навіть мінімального життєвого рівня. Тяжкі умови життя і непосильний гніт все частіше викликали виступи робітників. Зростав страйковий рух. Робітничі страйки проходили у Мінську, Гомелі, Пінську, Бєлостоку та інших містах. Особливо сильний був страйковий рух серед залізничників. За даними офіційної статистики 1895—1904 в Білорусі страйкувало 12,3 тисяч робітників, тобто близько 25% всіх зайнятих на великих підприємствах. У відповідь на розстріл робітників у Петербурзі 9(22) січня 1905 у Мінську, Могильові, Вітебську, Гродні та інших містах Білорусі пройшли страйки, які супроводились сутичками з поліцією. В січні 1905 в Білорусі страйкувало близько 18 тисяч робітників.

У травні 1905 страйковий рух посилився, набравши широкого розмаху. У жовтневому всеросійському страйку 1905 брали участь робітники всіх великих міст і багатьох містечок Білорусі. 31(18) жовтня в Мінську військо відкрило вогонь по учасниках мітингу; було вбито 80 і поранено понад 300 чоловік. Робітничі страйки підтримувалися виступами селян, які почалися навесні 1905; влітку 1906 ними було охоплено 20 повітів Білорусі. Робітничі страйки і виступи селян були жорстоко придушені владою.

Після Ленського розстрілу в травні 1912 відбулися великі страйки на льонопрядильній ф-ці «Двіна» у Вітебську, на «Дніпровській мануфактурі» в місті Дубровня, а також на залізничному транспорті. 1912 за кількістю селянських виступів Мінська губернія займала перше місце в Російській імперії.

В період першої світової війни західні області Білорусі 1915 були окуповані і пограбовані німецькими військами. В неокупованих повітах Вітебської і Могильовської губерній виробництво промислової продукції скоротилось на 42%, а посівні площі зменшились на 50%. В Білорусі, як і по всій імперії, зростало незадоволення політикою самодержавства. Відбувалися страйки робітників, виступи селян і солдатів. З поваленням царизму в лютому 1917 почалась внутрішньополітична боротьба між різними партіями, яка переросла в громадянську війну.

Архітектура

Архітектура БРСР починається з Київській Русі (Софійський собор у Полоцьку 1044—66, перебудований у 18му столітті). Архітектура 12го століття (церкви: Спасо-Єфросиніївська в Полоцьку, Благовіщенська у Вітебську та Колозька в Гродні) має своєрідні риси, що свідчить про існування місцевої архітектурної школи. В 14му — 17му століттях в Білорусі будується багато фортець (у Ліді, Туровлі), замків (у Гродні, Мирі) і укріплених церков з рисами оборонної архітектури (у Синковичах, Супраслі та Маломожайкові — всі 16го століття).

Поряд з цим була дуже поширена самобутня дерев'яна архітектура і різьблений народний орнамент. Наприкінці 18 — у першій половині 19 століть на архітектурі Білорусі позначився вплив російського класицизму (палаци в Гомелі та Вітебську), оскільки в цей час територія Білорусі входила до складу Російської імперії. В 2-й половині 19 — на початку 20 століть інтенсивно, але хаотично забудовуються міста промисловими, торговельними, житловими будівлями еклектичної архітектури.

Образотворче мистецтво

Образотворче мистецтво Білорусі має глибокі народні традиції і тісно зв'язане з мистецтвом інших слов'янських народів. Здавна в Білорусі розвивались різьба по дереву, кераміка, ювелірна справа, ткацтво та вишивка. Високого рівня досягли книжкова мініатюра і гравюра (видання Г. Скорини, 16 ст.; роботи М. Вощанки, Ф. Ангілейка тощо). Першим зразком світського живопису є портрет слуцького князя Олельковича (кінець 17— початок 18 ст.).

В 19 — на початку 20го століть в Білорусі працювали художники І. Хруцький, В. Ванькович, В. Дмаховський, Н. Сільванович, І. Дамель. З Білорусь вийшли живописець С. Зарянко, медальєр А. Васютинський.

Музика

В народних піснях Білорусі відбився волелюбний характер білоруського народу, його ненависть до гнобителів, мрії про краще життя, а за радянських часів — «радість вільної праці». Музичний фольклор Білорусі відображає трудову діяльність народу, його соціальні і сімейні відносини. Старовинна народна пісня, зберігаючи свої особливості, споріднена (за складом і манерою виконання) з російськими та українськими піснями. З народних музичних інструментів поширені цимбали, гармонія, баян, скрипка, бубон, жалійка, балалайка, українська бандура (на півдні республіки). Загально відомі інструментальні ансамблі на зразок українськиї троїстих музик. Національна формою самобутня народна музика Білорусі дуже споріднена з російською і українською музикою (спільністю видів і жанрів, ідейною спрямованістю і змістом, засобами мелодичного розвитку, близькістю ладових побудов і кадансів).

Театр

Скоморохи, театр ляльок («батлейка»), народна драма, шкільний і кріпацький театри — основні перші форми білорусьгоко театру. Створення білоруського професіонального театру (середина 19го століття) тісно пов'язане з творчістю драматурга В. Дуніна-Марцинкевича. 1907 організовано (існував до 1913) пересувний професіональний театр під керівництвом актора і режисера Й. Буйницького.

Назва українською Білорусь чи все ж таки Бєларусь?

Отже за радянським спадком назва Молдовскього Кишинеу була визначена як Молдавський Кишенів. На сьогодні з цього питання суперечки закрито, а от з питання назви Бєларусі питання ще стоїть. То чи не варто замислитися над тим питанням. Що скажете?

Чому немає справжнього прапору

для вас це точно дурне питання, але не для білорусів, чому на цієй Вікіпедії не стоїть прапор білорусів, а російсько лайно. Певно у вас багато відмовок на це, але Лукаш став нелегетимним президентом, коли зробів російську мову "офіційною" та змінив пагоню та бчб прапор на радянську символіку. За конституцією 1991 року так робіти ніхто не може. Ось.

І прабачте за мою українську) --Павал палешук (обговорення) 05:31, 24 серпня 2023 (UTC)