Обговорення:Г'ю Лорі

Стаття Г'ю Лорі є частиною Вікіпроєкту «Популярність», на меті якого поліпшення якості та створення статей на популярні тематики, відтак — підвищення популярності україномовного розділу Вікіпедії загалом. Ви також можете долучитися до проєкту! Статистика відвідуваності статті «Г'ю Лорі»

Ця стаття є частиною Проєкту:Кінематограф (рівень: II, важливість: висока)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з кінематографом. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
II (розвинута)	Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Кінематограф має рівень «розвинута стаття».
Висока	Важливість цієї статті для проєкту Кінематограф: «висока»
	Чим допомогти: Статті до створення та доопрацювання

Ця стаття є частиною Проєкту:Музика (рівень: 2, важливість: низька)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з музикою. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
II (розвинута)	Ця стаття за шкалою оцінок статей Проєкту:Музика має рівень «розвинута стаття».
Низька	Важливість цієї статті для проєкту Музика: «низька»
	Чим допомогти:

Щодо назви статті

Слухайте, народ! Ну скільки можна сувати цю літеру "Г" куди слід і куди не слід? Він - Х'ю Лорі, а не Г'ю! --Severnyi 11:55, 27 лютого 2010 (UTC)

Лише куди слід. Сюди — слід. Звідки в англійській «х»... --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 12:01, 27 лютого 2010 (UTC)

В анлійській немає [х], але є [h], яка ближче за звучанням до [х], ніж до [г].

Звісно ж він ближчий до звучання до «г», оскільки самі носії його раз на раз вимовляють зовсім не глухо. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 12:24, 27 лютого 2010 (UTC)

Та в якому місці воно ближче до [г]? У крайному разі - у крайному! - цей звук знаходиться десь посередині між [х] і [г]. Але в українській мові цьому звуку тотожний звук [х], і ніякий інший! --Severnyi 12:37, 27 лютого 2010 (UTC)

Якщо він десь посередині, то він не тотожний. А «г» він у згаданому разі саме тотожний. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 12:48, 27 лютого 2010 (UTC)

Я сказав, що він посередені у крайньому разі. І ще акцентував на цьому увагу, якщо Ви не помітили. Знаєте, як кажуть? "Цього бути не може, бо цього не може бути ніколи!" Отут випадок приблизно такий же. Звук [h] не може передаватися через [г], за деякими винятками (Гаррі, наприклад). --Severnyi 13:08, 27 лютого 2010 (UTC)

Я не розумію. Український «г» так само як і англійський [h] — звуки гортанні, тільки один трошечки дзвінкий, а інший трошечки глухий. Український «х» зовсім інший, задньоязиковий звук, який англійцеві може почутися як «к». --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 13:11, 27 лютого 2010 (UTC)

Серед задньоязикових також і "ґ". То Ви будете стверджувати, що "ґ" можна переплутати з "х" чи "к"? Не можна. І в тому-то і справа, що звук [h] - глухий. А значить, і відповідник йому в українській мові слід шукати не серед подібних за місцем творення, а серед подібних за звучанням. І такий звук - [x].--Severnyi 13:20, 27 лютого 2010 (UTC)

У тому-то й справа, що «ґ» можна поплутати з «к», а «к» з «х». Наприклад у Океан Ельзи. Я так хочу... ми чуємо декілька разів доволі сумнівну вимову «х», що він дуже схожий на «к». Також справа в тому що багато англофонів часто цей звук вимовляють дзвінко, і місце творення визначає звучання не менше, а то й більше за голос. І англійці, які звука «х» майже не мають можуть його сприймати саме як «к», саме так зазвичай звук і адаптується в англійській мові в запозиченнях наприклад з грецької чи німецької. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 13:31, 27 лютого 2010 (UTC)

Так, у Вакарчука є певні проблеми з дикцією :) Але ще жодного разу звук "х" я не переплутав зі звуком "к". Ми ж не про адаптацію в англійській мові, а про адаптацію в українській. А у нас... ну, традиційно! Я у цьому не винен, а Ви нічого не зможете вдіяти... заведено передавати "h" через "х". Звісно, за деякими винятками (наприклад, Гаррі чи той самий згаданий Вами Говард).--Severnyi 21:36, 27 лютого 2010 (UTC)

Ну звісно не переплутали, бо така відмінність є абсолютно несуттєвою, так само як у шепоті зникає голос узагаліЮ але зовсім не заважає сприйняттю. У тому ж і справа, що не заведено, точніше заведено лише в малограмотних перекладачів і журналістів, які дійсно тулять «х» де треба й не треба, наприклад тулять його туди де літера «h» просто позначає початок нового складу й не вимовляєтьсяУ справжніх фахівців заведено вживати «г». --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 05:20, 28 лютого 2010 (UTC)

З приводу Ентоні... Геда я з Вами вже погодився. Хай так. Але Х'ю Лорі - тільки Х'ю. І тепер, після консультації, у мене немає в цьому жодних сумнівів. --Severnyi 21:48, 6 березня 2010 (UTC)

Сміливіше, без павз... Консультації це звісно добре, але ні правопис, ні легкодоступні таблиці практичної транскрипції, ні Пономарів, на якого посилаються з Інституту журналістики (с.91) таких винятків не передбачає. Не передбачає їх і якісна перекладацька практика (не така де з’являються Ховарди, Уїльями, і невдале переведення англійського «to be stoned»). Тому було б дуже цікаво дізнатися чому пропонується в цьому імені робити такий виняток. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 16:18, 7 березня 2010 (UTC)

Затримки пов'язані з тим, що не завжди є час сюди зазирнути :) За першим із наданих Вами посилань використовується таке формулювання "В окремих словах англійського походження h передається літерою х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.". За другим сказано, що звук "х" використовується у словах, запозичених через російську мову. За третім ідеться взагалі про чеську мову, а не про англійську. Тож, очевидно, питання досі залишається відкритим. Можливо, ім'я Х'ю належить саме до тих слів, що були запозичені за посередництва російської. Принаймні, звучить воно значно природніше за Г'ю. Або ж Ваше припущення, що слід робити виняток перед [j], виявиться справедливим. --Severnyi 16:43, 7 березня 2010 (UTC)

Звісно чеська й словацька там як приклад особливого знущання над фонетикою першоджерела, але в Пономарева йдеться про всі «h». У принципі подібне можна побачити тут. Там же він пропонує як приклад «Г’юм». Чим завинив [j] що перед ним треба вживати «х» — незрозуміло. І чого це запозичувати надалі слова через російську мову? --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 17:38, 7 березня 2010 (UTC)

Я би не сказав, що [j] завинив! Навпаки, йому робиться честь! :) І я не кажу ані слова про те, щоб запозичувати слова через російську і надалі. Проте ті, які вже прижилися, на мою думку, варто залишити без змін. У тому числі, Х'ю, Х'юстон, Х'юго. Знаю, у Вас зараз інстинктивно з'явилося бажання перейменувати ці статті :) Але не варто поспішати :)--Severnyi 01:59, 8 березня 2010 (UTC)

І «хугеноти» до них. --Friend 02:22, 8 березня 2010 (UTC)

Ні, ну не плутайте грішне з правденим! Навіть у цій коротенькій статті зазначено, що це слово, імовірно, походить від іменю Гуго, яке навіть у російській, яка надає перевагу "х", звучить як Гуго. Цей приклад тут недоречний. --Severnyi 02:54, 8 березня 2010 (UTC)

Ну, від автора статті про Г’юґо Ґернсбека іншого написання ми й не очікували, піду хоча б перенаправлень нормальних додам. А Г’юстон/Х’юстон уже давно об’єктивно існує в двох написаннях/звучаннях від журналістів і перекладачів. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 03:14, 8 березня 2010 (UTC)

Бачу, у Вас теплі стосунки із паном Tigga :) Судячи з даних на його сторінці, він із Північної Америки, де здебільшого надають перевагу Харківському правопису або ж проектові, до якого схиляєтесь і Ви. Тому, якщо ця людина пише Х'юго, то це має щось означати. Хоча, звісно, він може стояти і на тих самих позиціях, що і я. Але це офтоп, перепрошую :)

Стосовно того, що у написанні назви Х'юстон є два варіанти, то тут усе очевидно. Це слово, поза сумнівом, було запозичене через російську мову, тому написання Х'юстон є правильним. А варіант Г'юстон з'являється тільки через паталогічне бажання деяких лінгвістів-націоналістів зробити будь-як, аби не так, як у російській. Але ж є речі, які змінювати не варто, бо вони вже усталені і об'єктивні. Г'юстон, на мою думку, є перебільшенням. З іменем Х'ю ситуація аналогічна. Погодьтеся, що більшість носіїв української мови звикли саме до такого звучання. Скоріше за все, це ім'я також з'явилося в українській за посередництва російської. Як це могло відбутися - не маю ні найменшого уявлення. Але вібулося. --Severnyi 17:35, 8 березня 2010 (UTC)

Він стоїть на ще гірших позиціях. Він іще з літерою «ґ» воює. Кращим прикладом може бути Користувач:Lewkurdydyk.

Особисто я до того ж одинплюсодинівського Г’юстона звик. Тому як на мене «традиція» його вживання з «х» є таким самим перебільшенням. Думаю тут грає роль не зробити «не як у російській», а існуюча рекомендація (з якою здається пов’язана ООН) по зменшенню кількості еґзонімів, у нашому випадку назва має бути транскрипцією з першоджерела за простими правилами. Харківський правопис фіксував таку норму. І як на мене нині вона лише набула більшої актуальності.

Якщо казати про українську мову, то не так давно в ряді власних назв замінили і→и, х→г, у→в (і до старих звикли були, і до нових уже звикли), але чомусь лишилася купа винятків, тому можна й «перезвикнути». --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 18:38, 8 березня 2010 (UTC)

Як на мене, Харківський правопис - це жах. Усі ці "Бльоки", "Клясичні", "Катедри"... Єдине, що в ньому справді корисне, - це "ґ". Щодо заміни "у" на "в" у словах типу Вілсон, Ватсон, Вотергейт я абсолютно згоден. Щодо заміни "і" на "и"... Або я з таким іще не стикався, або ця заміна дійсно є виправданою, і тому сприймається нормально.

Ну а от х→г... Тут Ви мою позицію знаєте. Ви кажете, що слід впроваджувати іншомовні слова за допомогою транскрипції. Так, це було б, мабуть, найоб'єктивніше. Але не треба вдаватися до крайнощів. Ви ж самі казали, що для англійського вуха незвичним є звук "х". Так само і для українського вуха незвичним є звук "г" в деяких запозичених словах. Насамперед, це пов'язано із російською мовою, у цьому я тепер майже впевнений. Але що б не спричинило таке сприйняття, воно вже склалося. І змінювати його, накладаючи нові правила на старі слова, неправильно. Нехай у нових запозиченнях буде "г", але ті, у яких ми вже звикли чути "х", краще такими і залишити. "Перезвикати" - це завжди довгий, і часто болісний процес, тож давайте не будемо до нього вдаватися?

Крім того, у статті про Ентоні Геда Ви апелювали до серіалів за його участю. Так от, у титрах Доктора Хауса звучить "Х'ю Лорі" --Severnyi 01:10, 9 березня 2010 (UTC)

На заході (можливо під впливом польської мови) було поширено м’яке «л». Але я не про це, я про загальну ідею вживати автентичніші форми. Для довідки до 1993р. (ну може лише до 1990) майже всі іншомовні власні назви писалися лише з «і», а тепер маємо і Бразилію і Сирію і Вашинґтон і Арґентину і ще багато.

Я думаю що крайнощі для кожного свої. У принципі хокей хай лишається хокеєм, і навіть Оклахома Оклахомою (хоча здається наші картографи вже впроваджують Оклагому). Так уже сталося що кожен має свої враження про усталеність передачі деяких назв. І щодо незвичності я не певен, особисто я вже звик до існування подвійних написань і звучань (до приходу в Вікіпедію це якось було не так помітно), хоча одне з них мені зазвичай не подобається, і ви вже знаєте яке. Заміна відбувається тому що в сучасному ґлобалізованому суспільстві назва може знаходитися в автентичному вигляді раніше ніж в адаптованому, тому є певний рух до автентики, і його підтримує частина фахових перекладачів, і то не найгірша частина.

Ну я ж уже висловив певні претензії до загальної якості перекладу Доктора... Хауса (майже Хаоса). А до серіялів я апелював як до приводу, у принципі окрім них лишаються рекомендації щодо адаптації. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 02:53, 9 березня 2010 (UTC)

Якщо чесно, то не зустрічав ніколи Аргентіну чи Бразілію. А от Сирію колись давним-давно, ще у школі, сам обізвав Сірією. Думав, учителька мене прикандичить :) Щодо вживання "и" після д,т, з,с,ц,ч,ш,ж,р і перед приголосним згоден на всі сто.

До речі, Хаос йому підійшло б за характером :) Усе, Ви вбили мій останній більш-менш обґрунтований аргумент. Спитаю у розумніших за мене людей, чому саме Х'ю. Мені здається, що це слово належить саме до того таємничого розряду та ін., про який ідеться отут. Перепрошую за використання Вашого ж посилання :)--Severnyi 09:21, 9 березня 2010 (UTC)

Поговорив з іще одним кандидатом. Він теж сказав, що Г'ю звучить не природно. Краще Х'ю. А от з точки зору правильності, правопис чіткого визначення не дає. Принаймні оця позначка про те, що у деяких словах англійського походження "h" передається через "х", і Хемінгуей, як один із прикладів, дають мені підстави стверджувати, що у розглядуваному нами слові все-таки правильно використовувати "х".

Крім того, цю людину дуже зацікавило це питання, і він взяв на себе ініціативу за наявності вільного часу відправити запит до Інституту української мови. --Severnyi 18:00, 9 березня 2010 (UTC)

Я вас прошу, не вживайте цього пекельного слова "Хемінгуей" всує :) Мені особисто варіянти Х'ю, Хаус (вчувається такий г-гамериканський дух) теж здаються нормальними. --AS 18:24, 9 березня 2010 (UTC)

Ну от, а комусь «и» видається неприродним, навіть надає українським словам російського вигляду, а інколи й звучання.

Характер і гра слів — звісно добре. А «та ін.» у нас кожен трактує як захоче.

Ну нехай ваші кандидати якось розповідять критерії «природності». Як на мене метр і джентльмен теж звучать неприродно. А так як прізвище Гемінґвея викривили, так це взагалі огидно, враження що він чи японець чи китаєць чи кореєць, коротше хтось з Далекого Сходу. Люди доброї волі вже вживають нормальну форму.

Ну-ну-ну, почекаємо відповідь ІУМу.

І доброму другу Асу: так, літера «х» дуже добре характеризує хамериканців. Скоро будуть Хполучені Хтати Хамерики, Хвашинґтон, Хчикаґо, Х’ю-Йорк і Хан-Хранциско. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 19:14, 9 березня 2010 (UTC)

Хемінгуея не слід називати Гемінґвеєм хоча б тому, що цей приклад однознчно зафіксовано у правописі :) Про перше "Г" чи "Х" я не буду сперечатися, тут ситуація подібна до Геда. У другому випадку теж питання суперечливе. Але єдине, у чому я на 100% впевнений (зараз сам собі буду суперечити), - це те, що повинно стояти "у", а не "в". Пояснюю: звукосполучення "нґв" чи "нгв" не є легковимовлюваним. Тут усе пояснюється милозвучністю. Значно простіше сказати "уе", ніж "нгв". І не заперечуйте, бо це правда.

Усе одно схиляюся до думки, що правильно Х'ю, бо воно підпадає під критерії отого "іншого". І уже давно, якщо чесно, перейменував би статтю, якби варіант "Г'ю" не мав такого палкого прихильника :)

А взагалі, мусимо за нашу суперечку подякувати укладачам правопису. Якби там не було недомовленостей, і питання також не було б як такого.--Severnyi 19:35, 9 березня 2010 (UTC)

На жаль причина доволі погана. Просто коли його перекладали було модно наслідувати російські писання, от і наслідували. Правопис тому його й зафіксував, як виняток з декількох правил. На щастя люди доброї волі називають його Гемінґвей. А от щодо другого, то наприклад видатний український мовознавець І. П. Ющук абсолютно прямо в своїх працях пише що між збігами приголосних і збігами голосних вибір треба робити на користь першого, бо сполуки з трьох приголосних для української мови не дивина, а зяяння гидке для самої природи мови, що вона її дуже довго уникала. Різні ж дослідники милозвучності української мови так само відзначають немилозвучність збігів голосних. Згадана сполука «нґв» мало чим відрізняється від сполуки «ндр», як наприклад у такому чудовому милозвучному імені Андрій. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 20:22, 9 березня 2010 (UTC)

На рахунок "уе" - "нгв" промовчу, бо я, на жаль, ще не такий сильний в тонкощах укр. мови, щоб вимірювати милозвучність і легкість. --AS 21:02, 9 березня 2010 (UTC)

Так... Подумав і вирішив, що у слові "лінгвістика" воно чудово вимовляється. Зараз мені оптимальним варіантом тут вбачається Хемінґвей. Проте у правописі - Хемінгуей, і з цим не посперечаєшся.

Але, знову ж таки, це не по темі. А по темі, власне, нічого нового уже і не скажеш. Я стою на своєму, Ви - на своєму. Хотів би попросити Вас, щоб Ви теж звернулися до науковців, якщо маєте можливість, адже краще мати інформацію з різних джерел. І, зрештою, я попрошу, щоб запит все-таки було відправлено.

AS, так, усе правильно пан Drundia каже. В українській мові (навіть не за Ющуком, а за Пономаревом, здається) збіг приголосних є звичним явищем, а збіг голосних - рідкісним. Хоча це і не виходить за рамки норми, а найбільш поширене це у словах іншомовного походження. --Severnyi 00:38, 10 березня 2010 (UTC)

Ха! Із відчуттям найглибшого задоволення повідомляю, що представником ІУМу було сказане приблизно наступне: "Літера "Г" справді зараз починає вводитися в усе більшу і більшу кількість слів. Проте велика кількість також досі пишеться через "Х". До них належать слова типу Х'юстон, Х'ю, Х'юїт". Отже! Х'ю Лорі! Залишу Вам самостійно перейменувати цю статтю. Або ж я зроблю це з Вашого дозволу. :) --Severnyi 18:40, 16 березня 2010 (UTC)

Яким саме представником? Хоча б ПІП і науковий ступінь, будь ласка. --Friend 18:43, 16 березня 2010 (UTC)

Ступінь скажу: доктор філологічних наук, доцент. ПІБ я не знаю, бо з ним розмовляв не я, а - як я вже писав вище - професор нашого університету. Ім'я я намагався довідатись, але цей викладач сказав, що не буде його називати. Якщо Ви наполягаєте, я завтра ж і дізнаюсь. Але - клянусь честю - кажу правду! --Severnyi 20:56, 16 березня 2010 (UTC)

З одного боку мені безперечно дуже подобається вислів «"Літера "Г" справді зараз починає вводитися в усе більшу і більшу кількість слів.». А по іншому можна спитати: ким і чому пишеться через Х? Ото треба було Вакарчуку до Вікіпедії науковців кликати перед самою відставкою, так би ми якось солідніше могли проконсультуватися на тему «як і чому». --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 23:29, 13 квітня 2010 (UTC)

Перепрошую за таку тривалу відсутність :) Намагався все-таки дізнатися ім'я того професора. Невдало.

З приводу "чому" ми вже говорили: в силу традиції. З приводу "хто", так це, очевидно, стосується всіз носіїв мови.

Так, маєте рацію, було би непогано мати серед дописувачів науковців. Але ж таких суперечностей в українській мові, слава Богу, не так вже й багато. А за консультацією з інших питань можна сміливо звертатися до Вас! :)

Ну а статтю я все ж таки перейменовую. --Severnyi 21:11, 17 квітня 2010 (UTC)

Ну так, традиція, але така безладна традиція нагадує «традицію» високого рівня корупції й низького рівня життя в Україні. Гадаю що на часі вже почати наводити лад як у мові так і в країні. --Drundia [ˈd̪r̠ʲʊɲ̟ɟ̟ɐ] 02:02, 18 квітня 2010 (UTC)

Богдан Стецько 21:06, 12 квітня 2011 (UTC) : Вважаю, цей актор може бути занесений в проекти Вікіпедії "Популярність" та "Кінематограф"...

Г’ю?! Гм. Це той, що грає доктора Гауса?....

Так, перейменуйте в статті - серіал "Доктор Гаус". А можливо взагалі не Г’ю, а Хрю Лорі! Проффесорри

Назва статті

Пан Bulakhovskyi — філолог, має науковий ступінь. 3 серпня 2013‎ він перейменував статтю з Г'ю Лорі на Х'ю Лорі. Потім його перейменування було скасовано і повернуто знову Г'ю Лорі. Таке питання — у нас що думка спеціалістів не має значення? Таке враження що Укрвікі пишеться на якійсь невідомій мові. В українських виданнях та ЗМІ вказується саме Х'ю, ось приклад цього — korrespondent, espreso.tv і тому подібне. Через це невідоме Г'ю — читач може не знайти статтю. Доречі англійською це прізвище вимовляється саме Х'ю. --Парус (обговорення) 11:37, 13 лютого 2017 (UTC)