Обговорення:Зорівка (Золотоніський район)

Ця стаття є частиною Проєкту:Черкащина (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, що розповідають про Черкаську область. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Черкащина.
	Чим допомогти: Необхідні статті • Незавершені статті Статистика відвідуваності статті «Зорівка (Золотоніський район)»

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

 Ось і скінчився день. Вже навкруги стихає суєтний гам. 

Село потихеньку завмирає… Ще дзенькають відра, стукотять двері, то там - то тут озивається худоба, поскрипують велосипеди. Ступаю обережно, щоб не потривожити тиші. На плечі будинків повільно опускається вечір…

 Моє село лежить на березі серед сутінків, і я відчуваю,
як стомилося воно від денної праці. 

Село нахиляє до землі свою голову, я легенько погладжую його по росяній траві, і моя дитяча рука переплітається з його невидимими пальцями.

Ми прощаємось до наступного дня. 
 Я йтиму спати, а воно довго ще не засне, світитиме ліхтарями і вікнами. 

І вже крізь сон я чутиму, як далекі поля все ще озиватимуться гулом тракторів чи комбайнів.

 А серед ночі (правда, зрідка…) падають у траву зорі… Зорі-зорі!!! 

Ви колись давно упали серед степу, позначили у Всесвіті точку, і тепер на тім місці зросла Зорівка – моє рідне село, моя батьківщина!

 Красу рідного села славлять птахи, озиваючись із гущавини садів та прибережних заростей… 

Зі ставка віє прохолодою… Нечутно пливе по воді листок, дивиться на світ прощально зеленим оком. Він вже відірваний від життя,

скоро осяде в ставку назавжди… А жаль…Так жаль!.. 

Може, від того вода на дні ставка здається журно-чорною?

 Ні! Вода в нашому ставку чиста. А скільки тут риби водиться! 

Полюбляють у ньому рибалити і купатися як діти, так і дорослі. Погожої днини, коли плесо води відбиває сонячне проміння, ставок здається великим дзеркалом, по якому гордовито, величаво випливають лебеді.

З одного берега підморгує їм високий очерет: “Бачте, який я!”.

А на іншому березі полощуть свої зелені віти верби. Чепуряться... - Чого виглядаєте, верби? – запитую в них. - Ясен-місяць прийде... – шепоче мені у відповідь гілля. І ось уже на воду падає молодий місяць. Срібним човником пливе він все ближче до берега. Ось-ось доторкнеться до суші, ось-ось поцілує коси вербі.

 Ніч… Короткий сон…І ось уже світанок. Золота сонячна тарілка набирає прискорення. 

І село пробуджується, починає звучати робочим шумом. Розправивши груди полів, ферм, садів, село вітає мене: - Доброго ранку! - Доброго дня, моє село!

 Остання строфа ночі повільно зникає...Звучить мерехтлива поезія ранку... 

Тиша напнула свої вітрила над замріяним ставком і старими акаціями, над похиленими від років та журби плакучими вербами. Ще бринить ніжна струна пташиного багатоголосся, в якій соло, звичайно ж, виводить соловейко. Ще кілька хвилин, і солов‘ї примовкнуть… і почнеться денна метушня…

Про все у житті можна забути, до всього можна звикнути. Та ніколи не стираються з пам’яті ті місця, де пройшло дитинство, де рідна домівка чекає тебе разом з найдорожчими у світі людьми. Чекайте і ви своїх рідних. І вірте : вони повернуться додому!

Катя Шепель. 9 клас