Обговорення:Остер (місто)

Краще про Остер з книги «Вся Украина» Ивченко А. С.

Город (6,9 тис. жителей) Козелецкого района, расположен на левом берегу речки Десна при впадении в нее реки Остер. Поселение основано в 1098 году киевским князем Владимиром Мономахом. Находясь на полпути между Киевом и Черниговом, Остер(называвшийся тогда Городец Острецкий) выполнял посреднические функции между князьями удельного периода. В 1136 году он перешел во владение сына Мономаха, владимиро-суздальского князя Юрия Долгорукого. Основавший к тому времени Москву и претендовавший на княжение в Киеве, он использовал Остер как крепость для сосредоточения сил. От тех далеких дней сохранились огромные рукотворные валы со рвами и названная в честь ее основателя Юрьевская (или Старогородская) божница. Она представляет собой уцелевшую алтарную часть церкви с сохранившимися фресками, сооруженной в 1120—1152 годах. Это единственный дошедший до нас памятник, построенный не в известных центрах Киевской Руси, а в ее провинции.—Albedo 19:59, 7 березня 2008 (UTC)

А вона що під ГФДЛ?--Ahonc (обг.) 20:13, 7 березня 2008 (UTC)

Про Остер у І. В. Кузнєцової, вченого секретаря Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ (http://who-is-who.com.ua/bookmaket/chernigov/11/105/4.html):

Остерська земля розташована у південно-західній частині Чернігівщини (сучасний Козелецький район). Вона займає площу 1387.4 кв. км. Остер розташований на лівому березі Десни, при впадінні в неї р. Остер. Розкопки і випадкові знахідки на Остерщині дозволяють віднести перші поселення людини до часів палеоліту - близько 15-20 тисяч років тому. Велике значеним для розуміння процесів розвитку суспільства мас трипільська культура, що у дру¬гому тисячолітті опанувала басейни Дністра, Бугу, Дніпра, Десни (в Остерщині - с. Євминка). Найдавнішими поселенцями Остерщини були слов'яни. Слов'яни, що населяли простір Остерського району, називалися сіверянами. Літописці розповіда¬ють, що сіверяни були хліборобами; окрім того, вони займалися скотарством, мисливством, рибаль¬ством та бортним бджільництвом. Громадські справи вирішувались па вічах або сходках. Чужоземці хвалять тодішніх людей за щирість, нелукавство і привітність. На початку VIII ст. сіверяни підкоряються хазарам, сплачуючи данину "по одной белке с дыму", то було лише доказом покірливості сіверських племен каганові. З 884 р. сіверяни стали під захист київського князя Олега. "Йде Олег на северы й возложи на них дань легку и не дасть хазарам дань даяти, рек: аз им противен, а вам нечему". Населення зберігало свої віче, самоуправління, закони та звичаї. З метою захисту від кочових племен Олег почав будувати укріплення - городки, наступники Олега продовжували започатковане. Час заснування головніших поселень по річках Десні, Остру відноситься до X ст., але в літописі вперше про них згодується під 988 роком. Заснування Остра відноситься якраз до цього часу: певні літописні дані маємо про Городець Остерський 1098 р. Гора Острь, на якій розташувався Остерський Городок (нині Старогородка), стоя¬ла на стику річок Остра і Десни і була укріплена самою природною місцевістю. Річка Остер як посе¬редниця у політичних і торговельних відносинах між сходом і півднем Київської Русі дуже рано згадується в описах. По смерті Володимира Св. імперія Рюриковичів - Київська Русь - поділяється на уділи. Територія Остерського району розподіляється між Переяславським і Чернігівським князівствами (кордони зберігалися незмінними протягом 1054-1654 рр.). Остер - під назвою "Городця" - стає пригородом Переяслава. Найславетнішим князем цього часу був Володимир Мономах. У 1098 р. він поновлює укріплення Городця Остерського (будує більш міцніші вали, населяє своїми вояками), який став обо¬ронним пунктом і житницею південно-західної частини переяславських земель. Зазначена обстави¬на робила Остер місцем суперечок між сусідніми землями. "Городок на В'стрі" з першокласною фортецею, маючи колись велике значення у взаємовідносинах між Мономаховичами і Святославичами чернігівськими, на сьогодні ані місцеположенням, ані своїм зовнішнім виглядом не нагадує про своє колишнє значення, про події, що тут відбувалися, коли б не було на городищі залишків "Юр'євої божниці". Божницю збудовано не раніше 1120 р. і не пізніше 1152 р.. у ті часи, коли Юрій Долгорукий до¬магався київського столу і йому бажано було сидіти поблизу Києва. Матеріалом для її будівництва були глиби болотяної руди з р. Остра, гранітний камінь, плити шиферу та межигірка. Храм довжи¬ною 21 аршин, шириною 12. Сьогодні встановити розмір храму неможливо: залишилась тільки алтарна абсида. Фрески в алтарі, розписані невідомим великим митцем свого часу, збереглися част¬ково до наших днів. Зображено тут Таємну Вечерю Христа, причому, в тому ж трактуванні, в якому представлена вона в Михайлівському монастирі і у Софійському соборі м. Києва. Побоюючись Юрія Долгорукого, Ізяслав Мстиславович, з’їхавшись у 1152 р. з Ізяславом Давидовичем чернігівським та Святославом Всеволодовичем, вирішили знищити "гюргеве кубло": "Й шедше развелоша Городок Юрьев й пожгоша его; цсрковь же бо в нем св. Михайла камена, а верх ся древом нарублен, и то сгоре". Юрій був засмучений розоренням Городця Остерського і згодом ска¬зав Святославу: "Отже есте мой Городец пожгли (й божницу), то я ся тому отожгу противу." Юрій не мав часу поновити Городець Остерський. З часом південна частина церкви, підмита водами річки Остер, звалилась у її обійми, і тільки на самому обриві гори в Старогородці стоїть алтарна абсида кам'яного, зниклого храму. Згодом у літописах знаходимо дані про перехід Остра як пригорода переяс-лавського від одного Мономаховича до іншого. Змінювалися князі приблизно так: Мстислав Володимирович Тмутараканський (1026-), Всеволод Давидовим (зять Мономахів) (1130-1141), Ігор Ольгович (брат Всеволо¬да II) (1141-), Володимир Мстиславич (брат Ізяслава Київського) (1146-), Ростислав Юрієвич (стар¬ший син Юрія Долгорукого) (1148-), Борис Юрієвич (1150-), Гліб Юрієвич (син Юрія Долгоруко¬го) (1152-), Іван Ярославич (1160-). Мстислав Володимирович (1184-), Михайло Юрієвич, Андрій Олександрович (І293-), Борис (1394-). Останній раз про Городець Остерський за часів Мономаховичів літописець згадує під 1195 р. За рік до цього, у 1194 р., київський князь Рюрик укладає договір із Всеволодом III Юрієвичем суздальським про допомогу в його боротьбі з Олеговичами чернігівськими. Всеволод укріплює свою вотчину, зокрема Городець-Остерський, який був так до вподоби його діду та батьку: "В лето 6703 (1195) посла благоверный й христолюбивий князь Всеволод Гюргевич тивуна свосго Гюрю (Гирю) с людьми в Русь й созла град на Городци на В'стри, обнови свою отчину" (Лаврентіївський літопис). Понад 40 років мовчав літописець про Остерщину. Восени 1239 р. татаро-монголи взяли присту¬пом Переяслав і "села пожгоша, люди повоеваша". Звідси вони покотилися хвилею лівим берегом Десни до Чернігова - спалили Городець Остерський, інші поселення. Тільки попіл, каміння та Юр'єва божниця нагадували, що тут жили люди. Від часу татаро-монгольської навали про Городець Остерський і навколишні поселення ми не маємо жодних відомостей до II-ї половини XIV ст. У цей час дещо ближче до Десни створюється нове поселення, яке і отримало назву - "Остер". Старий, знищений монголами Городець-Остерський стали згодом називати то містом Старим Остром, то селом Старогородкою. Усобиці та розбрат в Орді монгольській сприяли завоюванню земель Русі новим загарбником. Ли¬товські князі Гедиминдій та син його Ольгерд, відбиваючись од німців, почали поширювати свою зверхність над сусідніми слов'янськими, більш культурними краями. Бажання українського народу визволитися з-під татарщини і розорювальних князівських чвар династії Рюриковичів сприяли ста¬новленню влади Великого князівства Литовського (1356-1358 рр.). Правилом литовських княжат було: "Ми старини не рушаємо, а новини не уводимо". Вони приймали православну віру, місцеву мову, культуру - ставали українськими князями з нової литовської династії. Проте ще до початку XVII ст. на Остерщині не припинялась боротьба з татарами: правий берег Десни був дещо захищений рікою від раптового нападу, лівий же часто бачив татарські загони. Згідно із зазначеним східна частина Остра дістала назву "Татаровщина". За часів київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1392 рр.) запустілі городища Остерщини були пожалувані па користь Юрія Івантича Половця-Рожиновського. У 1393 р. великий князь литовський Вітовт виборює київський стіл і віддає Остер (у складі волості Рожиновського) князю Димитрію Сокирі, який запросив до волості українське населення. З 1481 р. грамотою великого князя литовського Казиміра Ягайловича волость присуджується княгині Трабській: "Именье Остр со всем, как они держали, и села и селища, которые булут издавна слухали и тянули к тому именью Остру, что дсржал отсц ее князь Митько Секира за вл. князя Витовта и Жигимонта, присудили есмо княгине Ссменовой Семеновича Трабской. княгине Марье (Гольшанской)." Нащадків княгиня Трабська не мала, і литовський уряд віддав остерські во-лодіння віденському воєводі Альберту Гаштовту, який у 1538 р. побудував в Острі господарський замок на місці старого Городця Юрія Долгорукого (нині Старогородка). Замок був збудований з соснового дерева і мав п'ять дерев'яних веж (завдовжки 78 м, завширшки 65 м), острог з півночі. Остер у ці часи знову набув важ¬ливого стратегічного значення, він став передовим прикордонним пунктом, біля якого схрещувались шляхи: московський до Києва і татарський для наскоків на Білорусь. Державці міста виконували митну службу литовського князівства. Наступниками Альберта Гаштовта в Остерському державстві були князь Дубровський. Петро Кор¬сак і Костянтин Ратомський. За Ратомського у 1552 р., проходила ревізія Остерського замку, яка збереглась у литовській метриці. Близько 1541 р. в місті було побудовано дві церкви - Іванівську і Михайлівську; Юр'сва божниця залишалась не поновленою. У першій половині XVI ст. Остерське "держання" набуває статусу староства, адміністративної оди¬ниці з центром у місті Острі, до якої належать села: Виповзов, Крехаїв, (Бодснки), Літки, Жукин, Чернин. Димерка, Рожин, Колінці (Літочки), Светільнов і Євминка. Кордони староства з російськими землями не були точно визначені і залишалися спірними, особливо на лівому березі Десни. Литовсько-польські урядовці після низки прикрих випадків почали населяти прикордонні землі між Остром, Біликами та Олбином (Лукаревські землі). У 1569 р. Люблінська унія знесла загату, що відгороджу¬вала Польщу віл Литовсько-руської держави, і Україну опанували польські магнати, за правління яких швидко поширюється панщина і посилюється кріпацтво. Рятуючись від панської сваволі та експлуатації, селяни та населення міст освоїли землі Подніпров'я, шукаючи колишню волю і рівність прав як козаки, Остерщина заселяється значною мірою вихідцями з Білорусі. Наприкінці XVI ст. подвоюється кількість населення Остра. Окрім старого міста (тепер с. Старо¬городка), виникає, ближче до Десни Новий Остер (сучасне місто). Нове поселення утворилося внаслідок побудови нового замку па березі Десни (1571 р.) на території західної частини сучасного району Остра - Попівки. У новозбудованому замку був поставлений гарнізон із 150 шляхтичів, які надто швидко почали одержувати землі на різних правах для їх заселення. У 1627 р. Сигізмунд III надає Остру право вільної торгівлі. Місто було бага-толюдним (236 дворів міщан) обнесене валом і мало кілька кам'яних костьолів. У часи війни проти Польщі 1648-1654 р.р. край поділявся між Остерською, Моровською, Козелецькою, Заворицькою, Гоголівською сотнями Переяславського, Слабинського, Чернігівського, Бровар¬ського, Київського полків. Остерським сотником Переяславського полку був Тиміш Носач, перший генеральний обозний України. У 1649 р. в Острі сотникував Ясько Кошин. Остер стає полковим містом та має у своєму складі місто, містечко, 73 села і 14 хуторів. За розписом 1650 р. в Остерському полку було 1958 козаків. У 1657 р. генеральний військовий писар Іван Виговський одержав Остер, Козелець і Бобровицю. У 1660 р. війна Росії й України з Польщею відновилася. Комендантом Остра було призначено Войцеха Маєвського. У грудні 1663 р. польські війська штурмом взяли Остер. Користуючись при-сутністю короля, остерські міщани закріпили собі привілеї на магдебурзьке право, яким уже років п'ятнадцять корис¬тувались без офіційного дозволу (за магдебурзьким правом місто звільнялось від управління і суду феодалів). У 1665 р. Брюховецький укладає з царським урядом "Московські статті", за якими податки з селян і міщан збирали не місцеві урядовці, а московські цілува-льники; у кожному більш-менш значному місті, в тому числі і в Острі, були поставлені царські гарнізони. За наказом Шереметьєва підполков¬ник Подимов ввів до Остерського замку 266 солдат, а для постачання гарнізону забрав у своє розпоря-дження млини на р. Острі. Незадоволення народу зростало, особливо гнівно було зустрінуте Андрусівське перемир'я між Росією і Польщею (1667 р.). Почалися повстання проти царських воєвод. У лютому 1668 р. полковник київський В. Дворецький (предок дворянського роду, члени якого до 1918 р. посідали в Острі ви¬борні посади) вирушив на Остер. Начальник Остерського гарнізону, воєвода Д. Рогозін відбив кіль¬ка приступів Дворецького, але з часом склалась ситуація взаємної облоги, що дотрималась до листо¬пада 1668 р. Узимку 1668-1669 рр. новообраний на Лівобережній Україні гетьман Дем'ян Многогрішний присягнув царю, який зробив чимало поступок на користь місцевої автономії і вивів з України цілуваль¬ників. Київське полкове управління переноситься в Козелець; полковником київським стає Костян¬тин Солонина, а остерським сотником - Трохим Подтереб. К. Солонина був людиною освіченою, захоплювався церковною архітектурою і допомагав грома¬дам у будівництві храмів; десь близько 1678 р. він побудував своїм коштом церкву Воскресіння Хрис¬това в Острі, яка згоріла під час великої пожежі 1876 р. Нова камінна церква Воскресіння Христова побудована в 1845 р. заходами купця Цилюрика. У зазначений період за кошти єврейського населен¬ня будуються дві синагоги, що припинили свою діяльність у 1917 р.; у приміщенні однієї згодом розмістився Будинок культури. Заплутаність діючих в Україні на той час законів литовсько-руських і маг-дебурзького права призвели до великої кількості скарг острян на братчиків. Охоронні Універсали гетьманів Івана Ма¬зепи (1688 р.), Данила Апостола (1728 р.) призвели до підпорядкування остерських земель монасти¬рям близько 200 років. Народовладдя в Острі проголошено в листопаді 1917 р. У роки Великої Віт-чизняної війни в період німецько-фашистської окупації Остра (9.09.1941 - 22.09.1943) тут діяв підпільний комітет опору зага¬рбникам. З 1961 р. Остер знову набув статусу міста, на теренах якого розташовані: текстильна фабрика, діль¬ниця Козелецького маслозаводу1, заводу продтоварів та комбінату побутового обслуговування, пром¬комбінат, виробниче відділення рай-сільгосптехніки, лісгоспзаг, Козелецьке міжколгоспне об'єднан¬ня з виробництва продуктів птахівництва; чотири загальноосвітні та музичні школи, будівельний технікум, дві бібліотеки, краєзнавчий музей, п'ять лікувальних закладів. Будинок культури, кіно¬театр, турбаза. В Острі збереглися городище літописного міста Го-родець і пам'ятка архітектури Київської Русі - Юр'сва божниця, реставрована на початку XX ст. В Острі народилися ботанік А.І. Барбарич, анатом-гістолог В.О. Бец, український економіст М. В. Птуха; тут працювали український письменник Ю. О. Збанацький. поет М. Сеспель (помер і похований в Острі). Остерщина не тільки мальовничий куточок Принесення, а й місце, де протягом багатьох століть відбувалися події, важливі як для Чернігово-Сіверщини, так і України в цілому.