Обговорення:Поділ (Прилуцький район)

Ця стаття є частиною Проєкту:Населені пункти України (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — покращувати усі статті, присвячені населеним пунктам та адміністративно-територіальним одиницям України. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Населені пункти України.
	Чим допомогти: Допоможіть у доповненні даних про населення населених пунктів України Доповнюйте статті інформацією про пам'ятки Оновлюйте дані у статтях Долучайтеся до поточних обговорень

Додатковий текст

cело Срібнянського району , Чернігівської області.Розташоване на рівнинній терасі річки Лисогір.Сама річка обміліла і утворила озера річкового походження . На віддалі 1 км іде траса Суми - Київ. Віддаль від районного центру 3 км. , від обласного – Чернігова 210 км. Найближча станція Блотниця знаходиться в 23 км від Подолу. Віддаль до пристані / м. Чернігів/ 200 км.З переказів відомо , що довгий час Поділ , як населений пункт своєї назви не мав , а належав до Серебряного /Срібного/ , що в давнину було городищем. Існує декілька версій походження назви села. Перша версія : село розташоване по долині річки , звідси і походить назва. Друга версія: село знаходилося в нижній частині Срібного , а нижня частина будь-якого міста називається Подолом. А як окремий населений пункт село Поділ згадується в 1666 року. Навколо села виникли хутори: Паєти, про які перший раз згадується в 18 ст , Кути -19 ст. Вони і до цього часу залишилися окремими населеними пунктами. Маленькі хутори: Яцків, Опателенків, Криночки злилися з селом.

Природні ресурси

Територія розміщена на Дніпровсько-Донецькій западині , багатій на нафту і газ. Навколо села багато глини та піску , що використовується як будівельний матеріал. З лісової рослинності , яка в минулому покривала водою територію , залишились невеликі масиви лісу , в основному на схилах ярів та балок. Найбільш поширені широколистяні види дерев і кущів. Переважними породами є дуб, осика, береза, липа, клен, в”яз, дика груша і інші , ростуть і кущі : крушина , ліщина, глід, шипшина, бузок, калина. В заболочених ділянках і низовинах росте вільха ,верба, лоза . В трав’янистому покрові росте осока, куцоніжка лісова, тонконіг лісовий, зірочник ланцето видний, копитняк, фіалка, медунка лікарська, горошок весняний. Ранньою весною з-під сніжного покриву голубіють проліски , ряст. Схили ярів вкриваються різнокольоровими квітами. Луки й болота зайняті рослинністю. Тут здебільшого росте вівсяниця червона , тонконіжка, гусяча лапка, дика м’ята, будяки і інші. Знижені ділянки більш заболочені , вкриті осокою, очеретом. На болотах ростуть верби , вільхи, шелюг.З давніх–давен між Срібним та Подолом стоїть, як вічний вартовий, Данчикова гора – ботанічна пам’ятка природи.

Сива давнина

         Історія села велика і трагічна, зі злетами і падіннями, радощами і болями, розчаруваннями і надіями. 
          А згадується воно  в  1174 році ось за яких обставин: князь Ігор Святославович довідався від сторожів, що половці пограбували  землю, людей забрали в полон і знаходяться  в Прилуцькій  області. Недовго думаючи, Ігор Святославович організував погоню і 20 липня 1174 року  під Серебряним  розгромив половців і відібрав пограбоване. 1240 року монголо-татари пограбували  Чернігів і просуваючись на Київ, пограбували і нашу територію. 
         Наша територія  під владою монголо-татар була 80 років. Після монголо-татарської навали згадки  про Срібне надовго зникають  з історичних джерел. Воно, як і багато інших давньоруських міст і сіл , було зруйноване і спалене ордою хана Батия .
             В 1321 році Переяславське князівство , до складу  якого  входило і Срібне , а разом  з ним і Поділ , було відвойоване  в монголо татар поряд з  київським  та іншими  князівствами  литовським князем   Гедиміном.
               Отже,  в 1321 році Поділ опинився  під владою  Литви , а після  польсько-литовської унії 1388 році – під владою Польщі.
               Почалося захоплення  українських земель  великими  польсько – литовськими  магнатами  і шляхтою. В 15 столітті село  Поділ  входило до володінь  литовського магната  Олександра  Вишневецького.
           Пану Вишневецькому належало 56 міст і багато сіл з 245 тисячами закріпаченого народу. Сюди належали Прилуки , Срібне , Поділ. Його нащадкові Я. Вишневецькому  в 1647  році  у Срібному  і навколишніх селах  належало 1830 дворів і 14305 кріпаків. Спочатку селяни відробляли панщину  в розмірі один-два дні на тиждень , але поступово вона збільшилася. Крім того , з них стягували  грошові  й натуральні  чинші та різні податки.   Тяжко жилося  селянам  в ті далекі часи . Точилася непримиренна боротьба селян з феодалами .  Посилювалося національне гноблення. Польські пани намагалися зовсім викорінити  українську мову .
          Почалася визвольна війна  українського народу  під  проводом Богдана Хмельницького проти польської шляхти. Влітку 1648 року повсталі козаки  й селяни  визволили місто  від польської шляхти і воно стало  центром Срібнянської сотні  Прилуцького козачого полку. У складі Срібнянської сотні  були і жителі  села  Подолу. Першим сотником був  Павло Федоренко .  В складі  Прилуцького полку   Срібнянська сотня  брала участь  у багатьох  битвах  проти польських панів. 
            Під час Великої селянської війни  був утворений  Прилуцький  полк. У Срібному  була  сотня , до складу  якої входили і Подільські воїни. Ця сотня під керівництвом  Павла Федоренка  брала участь  в боях з поляками.
         Особливо  відзначився  Прилуцький полк в боях під Пилявцями. 6 серпня 1648 році на полі бою залишилося  10 тисяч трупів  поляків.  Також  Срібнянська сотня  брала участь в боях під Збором 17 червня 1649 року  та під Берестечком.
       Після історичного рішення  Переяславської ради  про возз»єднання України з Росією  в лютому 1654 року в Срібне  прибули представники  російського посольства  стольних  Василь  Якович Коптовський  та  підрядчий  Федот Рєзанов для прийняття від населення  присяги на вірність  російському царстві. 
          В 1658 році  воно стало місцем  запеклого бою повсталого населення і російських військ  проти військ  зрадника гетьмана  Виговського , який намагався відірвати  Україну від Росії  і знову приректи  український народ на поневолення польською шляхтою.
         В 1659 році під час Конотопської битви  один  із загонів  Російського війська  під командуванням  Пожарського  наступав на  Срібне. Перед селищем він був  зупинений  прилуцьким полком  під командуванням  П. Дорошенка. Проте російські козаки  розгромили козаків, селище було спалене, багато жителів загинуло.
          Одночасно  з посиленням процесу  закріпачення, селяни втрачали рештки своїх прав. Виявом протесту проти ополячування  і релігійного гноблення  було створено  в 1640  році  братства. Воно заснувало  братську школу , відкрило  госпіталь і дім  для проведення зборів.
         А в 1689 році Київський митрополит Гедеон Четвертиноський видав грамоту  Срібнянському братству. В ній говориться, що члени братства  повинні щомісяця  збиратися в одно місце на зібрання, приносити з собою що хто має на потреби братства, а також  допомагати  жебракам, потерпілим  від пожеж , поводі  або злодіїв. Братство повинно було  із своїх пожертвувань  надавати  допомогу безповоротно або в позику.
        Крім того, була вироблена  спеціальна форма  присяги вступаючих у Срібнянське братство.
          Після возз’єднання  України з Росією  експлуатація селян  дещо зменшилась, але феодально-кріпосницькі устої залишилися.

Реформи

Протягом декількох століть селяни с. Подолу жили в нужді і злиднях. Відбували панщину й оброк. Пізніше, на утримання царського самодержавства виникли нові податки: губернський, земський, страховий, поземельний та інші.Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян на одержання землі. Поміщики Срібного, як раніше, лишилися великими землевласниками, а основна маса селян, будучи безземельними або малоземельними , мали йти наймитувати в поміщицьку економію. Так, 1360 кріпаків, якими володіли поміщики Срібного у містечку та прилеглих селах Подолі. Загайках і Побочіївці, одержали 2195 десятин землі. Розмір наділу становив від 1 десятини 966 сажнів до 2 десятин 1757 сажнів. За цю землю вони платили викуп у розмірі 95064 крб.Поміщики відрізали у селян значну частину землі, і їх землекористування після реформи зменшилося. Якщо значну частину землі селянам здали за великі гроші, то земля обійшлася їм у кілька разів дорожче від ринкової ціни. У післяреформений період становище селян було надзвичайно тяжким. Земельні наділи бідноти мізерними, зібраного врожаю не вистачало й до нового року. Сплачуючи непосильні податки і викупні платежі, основна маса селян розорялася і потрапляла в кабалу до поміщиків. Багато селян за злиденну плату наймалися до панської економії. Поденні робітники працювали від зорі до зорі і одержували двадцять - двадцять п»ять копійок за день, а постійні 70-80 крб на рік. В містечку знаходилося обійстя поміщиці О. А. Мусійної-Пушкіної, яка мала цукровий завод, а потім перебудувала на ґуральню. Також працює і винокурний завод, який виробляв спирту на суму більше 40000 крб. Цим заводом володів іноземець. За даними 1900 року всього дворів було в селі Поділ 376 з населенням 2328 чоловік. В тому числі козачих дворів налічувалось 76 з населенням 454 чоловіка. Цим дворам належало 696 десятин землі. козацько-селянських дворів було 54 і їм належало 317 десятин землі. Селян, які були залежні від поміщиків, було 246 дворів з населенням 1585 чоловік, землі у них було 100 десятин. Селяни належали також поміщикові Маркуну, що мав 200 га землі а також поміщикам Колубу, Данчику. Павловичу. Часто селяни повставали проти поміщиків. Були спроби запалити маєтки, але царська влада жорстоко розправлялася з повсталими.

          Під час революції 1905-1906 рр. трудящі селяни  Подолу  піднялися на боротьбу  за землю  і поліпшення свого життя. Цьому  сприяла  агітація, яку проводили тут  представники  соціал-демократичних  організацій сусідніх міст  Лохвиці, Ромен, Прилук. Восени невдоволення селян вилилося  у відкритий  наступ  проти  царських властей. На осінньому ярмарку цього року селяни виступили проти  представників місцевої влади – пристава і стражників. Організатором  наступу був  Садовий І.Т., солдат одного з полків Петербурзького гарнізону, який приїхав у відпустку. Згодом він став  активним борцем  за Радянську владу, більшовиком. Налякані цим заворушенням, місцеві власті викликали  з Прилук каральний загін, який жорстоко розправився з селянами. Заарештованих люто били канчуками й шомполами. Багатьох з них  відправили  до штрафних батальйонів та заслали до Сибіру. На ярмарку  восени 1906 року  виступи проти місцевих  властей  знову повторилися. Селяни розійшлися лише тоді, коли була викликана кінська варта. 
         Після столипінської реформи  відбувалося дальше розорення селянських  господарств.  Населення жило в злиднях і без праві. Податки платили великі. Їх було дуже багато: державний поземельний податок, земські  збори, сільські збори,  страхові збори, і багато інших.  Всі кошти від податків  ішли на збагачення буржуазії. У 1910 році  в   Подолі налічувалося 420 господарств, козацьких господарств106, селянських господарств 29. Всього населення  було 2499 чол. Придатних земель було 1996 дес.  Головні заняття – сільське господарство, але частина населення набула інших професій: плотників – 12чол., кравців – 11 чол., шевців – 12 чол., столярів -21, ковалів -2, ткачів – 14 чол., поденщиків – 67 чол.