Обговорення:Рудь Пилип Сергійович

Ця стаття є частиною Проєкту:Військова історія (рівень: невідомий)
	Мета проєкту — створення якісних та інформативних статей на теми, пов'язані з війною. Ви можете покращити цю статтю, відредагувавши її, а на сторінці проєкту вказано, чим ще можна допомогти. Учасники проєкту будуть вам вдячні.
???	Цю статтю ще ніхто не оцінив за шкалою оцінок статей Проєкту:Військова історія.
	Чим допомогти: Запрошуємо Вас взяти участь у написанні статей про війну, військову справу! Додайте, будь ласка, шаблон {{Стаття проєкту Військова історія}} до всіх обговорень нових і старих статей, а також категорій з даної тематики. Актуальні завдання:  Україна: Перенести матеріали з населених пунктів у війні на Донбасі Методична робота:  Україна: Червоні посилання на необхідні статті про війну на сході України  Сирія: Червоні посилання на необхідні статті про війну у Сирії Статистика відвідуваності статті «Рудь Пилип Сергійович»

Рудь Пили́п Сергі́йович (літературний псевдонім Пиль Жоржинний; * 5 грудня 1910 року, с. Бистрик, нині — Кролевецького району Сумської області — † 5 жовтня 1942 року, біля с. Лукашенкове, нині — Середино-Будського району Сумської області) — український поет. Член літературної групи «Первоцвіт», літературного об'єднання «Трактористи» (1930-ті).

Журналіст (професійні псевдоніми «Пилипко», «Пилип Гартований», «Пиль Жоржинний», «Буринський», «П. Весняний», «П. Жовтневий», «Партійний кореспондент»).

Зміст [сховати] 1 Ранні роки 2 Поет журналіст 3 Партизан. Створення інформаційного простору 5 Родина 6 Примітки 7 Література Народився поет 5 грудня 1910 року в селі Бистрик Конотопського округу (нині Кролевецького району),що знаходиться на квітучих,розлогих берегах Реті. Сім’я жила бідно. Пилип був третьою дитиною в сім’ї. Дві старші сестри завжди наймитували. 12 –ти річним хлопцем батько,Сергій Рудь, віддає Пилипка в науку до місцевого шевця,де він швидко опановує це ремесло. Зростав хлопець допитливим,кмітливим,працелюбним: шиє чоботи,вміє ткати на верстаті,оре землю,косить хліб,якого завжди не вистачало в родині.

3-х річну початкову школу,яка на той час була в селі,закінчив у 1921 році. В 1925 році п’ятнадцятирічним юнаком Рудь вступає до комсомолу,а через рік його обирають керівником сільського комсомольського осередку. В той же час в Конотопській окружній газеті «Селянські вісті» почали з’являтися цікаві,вміло написані кореспонденції із села Бистрик з лаконічним підписом «Пилипко». Широкою популярністю користувалась стінна газета, редактована Пилипом Рудем. Після виходу чергового номеру біля неї збиралося чимало бажаючих почитати і побачити,бо газета була широко ілюстрована молодим художником Іваном Шкурою. Також Пилип Сергійович брав активну участь у створеному,знову ж таки за його ініціативою,драматичному гуртку. Молодь часто ставила вистави українських класиків драматургії. А в дні свят в саду грав струнний оркестр.

Пилип часто,долаючи 12-ти кілометрову відстань,босяком (так краще було йти,та й шкода було взуття) ходив до Кролевецького райкому комсомолу. Зустрічали його завжди радо і весело. Тут познайомився майбутній поет з веселою дівчиною Любою Черняковою.

Ще тоді,як цвів я цвітом маю,

З поля босим прибігав в райком,

Відтоді я Любу пам’ятаю,

Що сиділа мрійно за столом.

Шовк волосся каштаново-чорний, На обличчі нерозгаданий сум…

Ах ті днії… Які вони моторні…

Не вернуть ніколи їх красу…

А тепер я ось тута скнію. На вікно самотньо похилюсь…

Ніч… І серце в тузі заніміє…

Де ти радість?! Ніяк не діждусь.

…Ой ці ранки – я їх так кохаю. Гей тумани – голуба печаль.

Цвітом яблунь юність одцвітає.

Та мені її не жаль.

Йде в задумі ранок фіалковий В сяйві марить про прийдешній день.

Мої думи Любі Черняковій.

Їй належить сум моїх пісень.

Пиль Жоржинний «Пиль Жоржинний» - так у ті роки підписував свої вірші Пилип Рудь ... З 1928 року Пилип Сергійович працює в Кролевецькому райкомі комсомолу завідуючим шкільним та піонерським відділом,а осінню 1929 року,як одного із кращих і талановитих сількорів,запрошують до роботи в редакцію «Селянські вісті»,яка згодом була перейменована в «Комуну». При редакції він організував літературну групу «Першоцвіт»,виїжджав на села для зв’язку з сількорами,писав кореспонденції на різні теми,піднімав на сторінках газети важливі питання тодішнього життя. Це була його перша справжня журналістська школа. Працюючи в редакції «Комуни»,Рудь виробив свій журналістський почерк,набув чималий досвід газетної роботи.

Проте недовго працював П. Рудь в редакції. Його рекомендують секретарем комсомольської організації Буринського цукрозаводу. Одночасно Пилип став редактором багатотиражки цукровиків «За більшовицькі темпи».

А вечорами,до перших півнів,готується до вступу в інститут. Невдовзі Пилип Рудь поступає до Ленінградського інституту журналістики і успішно закінчує його.

На початку 30-х років Рудь вступає до літературного об’єднання «Трактористи»,яке працювало при літературно-художньому журналі сільськогосподарських робітників «Трактор». Перебування в цьому об’єднанні справило великий вплив на формування творчості і таланту поета. Тоді в журналі були надруковані його вірші: «Весняна лірика», «Наша осінь», «Сини республіки», «Пастухова радість», «Вартовий» та інші. Пізніше Рудь говорив: « «Трактор» був моєю школою,він допоміг вийти на літературну дорогу». Його ім’я стало звичним і бажаним на сторінках численних журналів та літературних альманахів того часу. Пилип багато друкується в обласній та республіканській пресі. Поет шукає нових форм,працює творчо,старанно працює над мовою своїх творів. Наприкінці 30-х років він уже працює завідуючим відділом шкіл Чернігівської обласної газети «Більшовик» Велику Вітчизняну війну Пилип Сергійович Рудь зустрів у Чернігові,де з 1940 року працював кореспондентом республіканської газети «Советская Украина». З перших же днів війни вирішує боронити рідну Вітчизну зі зброєю в руках,але через поганий зір і хворобу серця його не беруть до діючої армії.

Нарешті,після неодноразових відвідин військового комісаріату,прохання Пилипа Сергійовича задовольняють і направляють військовим кореспондентом на Південно-Західний фронт. У липні 1941 року почалась діяльність П. Рудя як військового кореспондента в діючій армії. Обороняв Київ. Під Черніговом і Остром був на передовій позиції. За Пирятином під с. Драбов потрапив у оточення. Вночі під 21 вересня з жорстокими боями групі 120 чоловік вдалося прорвати кільце ворожого оточення. "З групою 3 чоловіки стали ми мандрувати по зайнятій фашистами території. Голодний і холодний блукав отак півтора місяця. Харчувався терном, калиною, грушами - гниличками, буряками, картоплею, гарбузом. В рідній Україні ми не мали собі пристановища. Важкі то були часи. Але тяжче ще було попереду. Якось уночі,ідучи по полю,ми натрапили на німців і почали тікати. Остався я один без товаришів і почав мандрувати сам. Зброю довелось закопати,військову одіж проміняти на штацьке дрантя і блукати далі. Пройшов частину Київської,всю Полтавську і половину Харківської областей. Хотів перейти лінію фронту у напрямі Харкова. Уже минув був Охтирку і підійшов до Харкова,але там утворився суцільний фронт і я не міг ніяк його перейти. Тоді я повернув на Сумщину. Шив чоботи в селян,а вони мене харчували. Став пересуватися поближче до Брянських лісів,бо чувалось,що там діють партизани". Повернувся в Бистрик. Переховувався у батьків на горищі. Арештований місцевими поліцаями. Після невдалої спроби втечі Рудя привели в Кролевець, а потім переправили у конотопський концтабір. Вночі, за кілька годин до страти, Рудь тікає з концтабору. Вступає в партизанське з'єднання Руднєва і Ковпака. У бою доказав, що мужності йому не бракує. Разом з іншими партизанами Рудь захопили селище Стару Руту і вибили там німців. Згодом 30 липня 1942 року був підписаний наказ про призначення Рудя політруком другої роти. Незабаром партизани дізналися про Рудя, як талановитого поета і журналіста. Наближалося восьме вересня – річниця з дня організації Путивльського загону і комісар Руднєв висловив свою мрію видати до свята друковану газету. Рудь одразу ж взявся за справу йому допомагали всім загоном. З дерева вирізали літери. Як результат 8 вересня вийшла газета «Красний партизан», в якій поет надрукував "Партизанську пісню". Після опублікування 12 вересня 1943 року в газеті "Правда", "Партизанська пісня" стає гімном партизанського руху. Перекладена багатьма мовами. Рудь здійснив подвиг, створивши на окупованій території інформаційний простір.

4 жовтня 1942 року поступив наказ захопити населений пункт Лукашенкове, у якому осів ворог і не дати останньому піти вперед. Коли упали сутінки партизани підкралися до села і вже біля самих окопів почули постріли, розгорявся бій, ворожа куля обірвала стрімкий біг командира роти Івана Замули. Наступ на мить ослабився, ворог посилив вогонь, і тоді в самий відповідальний момент пролунав голос Рудя – хлопці, я приймаю команду.  На світанку партизани поверталися до свого табору з перемогою, багато людей загинуло в ту ніч.  Наступного дня в центрі села під дружній салют ковпаківці поховали бойових друзів, серед них був і улюблений політрук Пилип Сергійович Рудь. А через кілька тижнів з’єднання С. А. Ковпака та С. В. Руднєва вирушило в знаменитий Карпатський рейд…

У 1960 році старанням українського письменника,бойового соратника П. Рудя по партизанському загону Олексія Овсійовича Палажченка була упорядкована і видана збірка поезій Пилипа Рудя «Звитяжна молодість»,яка вийшла друком у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь». Чимало віршів його було опубліковано у збірці « Пісня полеглих – в строю» ( «Молодь». К. 1965 р.). Добірка поезій нашого земляка ввійшла в збірку «Пісня мужніх» («Радянський письменник». К. 1960 р.),його знаменита «Партизанська пісня» надрукована у збірці «Слово і подвиг» («Радянський письменник». К. 1965 р.),а також у вірш-збірнику «Перемагать і жить» («Молодь». К. 1970 р.). Друкувались твори П. С. Рудя, зокрема вірш «Криниця», в альманасі «Десна» №2.(Обласне газетне видавництво. Ч. 1958 р.),багато творів поета опубліковано в збірці «Пісні полеглих в бою»,яка вийшла в серії «Бібліотека поета» в 1965 році. В 1969 році була затверджена обласна молодіжна премія ім. П. С. Рудя в галузі літератури,культури та мистецтва. Серед нагороджених народні ансамблі,авторські та творчі колективи,жіночі ансамблі,ВІА,молодіжні клуби,ансамблі народного танцю,а також письменники,художники,скульптори,журналісти,фотокореспонденти,які зробили вагомий внесок в культурну спадщину України.

У рідному селі поета Бистрику в 1988 році відкрито музей П. С. Рудя. На відкритті була присутня дочка поета Лініта Пилипівна,яка нині проживає в США.--ОлександрГовіний (обговорення) 16:38, 30 жовтня 2016 (UTC)