Обговорення:Румунія

commons:Category:Maps of Romania

• Halló! The maps for the counties of Romania are available at commons:Category:Maps of Romania.
• en:Category:Counties of Romania is linked to many languages, also the items from en:Template:Judete.
• Would be happy if you link related items in the future. Best regards Gangleri | Th | T 07:49, 1 Квіт 2005 (UTC)

Мапа

Чому мапа 70 их років? :) — Це написав, але не підписав, користувач 24.185.12.37 (обговорення • внесок).

Перепрошую, яку мапу маєте на увазі? --Tomahiv 18:21, 10 серпня 2007 (UTC)

Примітки – уточнення (Волохи? Румуни?)

Щодо етнічного складу населення Болохівської землі серед істориків з самого початку виникли розбіжності. Так, А. Петрушевич та С. Томашівський вважали болохівців за волохів. З ними був згоден О. Болдур, котрий в 1942 р. висунув свою теорію романського (волоського) походження болохівців.

Насамперед, треба мати на увазі, що в Буковині, у т.ч. південній (нині - Румунській), та Бессарабії/ Молдові (у Наддністрянщині, Добруджі), а також у Валахії (у внутрішніх Карпатах (Венедських горах), в середній і нижній течії Дунаю, по річкам Сірет (Серет румунський, дунайський), Олт (Олтул), Муреш (Мурешул, Марош), Тиса та Прут; у Трансільванії/ Семиградах) з раннього середньовіччя (≈ з VI ст.) осіли протослов’янські племена - слов’яни не тільки східні, а і західні (анти і склавіни (венеди, венети, енети), уличі та тиверці, даки (фракійські племена), хорутани (Хорутанія, Кари(і)нтія; із венетськ. саrаntо- «гора»), карпи (грец. Καρπιο (фрак.) - «скеля, круча, утьос»), білі хорвати (карпатські, перемишльські, ru:Верховинцы); останні два племені, також як і літописні українці (з XII ст.), мають споріднений грецький і старослов’янський корінь (майже одну й ту саму етимологію): грец. κρίνω, дав.-рус. оукраина, староцерк.-слов. краи («лес»), грец. Κάρπιοι, грец. Χαρβάτι/ грец. Χρωβατία/ дав.-рус. хървати, - жили в закромах-житлах-гротах (у напівземлянках-льохах і житлах наземного типу; рос. лёх, лех (погреб, подвал)), балаганах-шалашах, [а у запорожців - засіки (кремь, крем(ь)никъ)], будували [пізніше] кремлі, храми-хороми)…
На початку II ст. за правління імператора Траяна після завоювання Дакії Римлянами (провінція Дакія (106–271 рр.), багато даків переселилося у Прикарпаття (півд.?), інші даки романізувалися (але не повністю, румун і волохів як таких ще тоді не було - не було і в помині ще; під романізацією мається на увазі [пізніші] римляни-латиняни у складі Візантії (Латинська імперія; див. нижче)); перші римляни з’явились тут – на Західному Причорномор’ї (Добруджа) – у I ст. до н.е., Союзи гето-фракійських племен вели війни з Римською імперією. У першій пол. I ст. до н. е. робилися спроби створення великих військово-політичних об’єднань греко-фракійських племен під владою царя Беребісти, а пізніше (наприкін. I ст. до н.е.) - царя Децебала..
Під час воєнних дій (за імператора Траяна) значна частина дакійського населення загинула, а решта була романізована (засвоїли латинську мову, чимало елементів римської культури й побуту). Однак всезростаючий натиск варварів на кордони імперії примусив римлян у 271 покинути Дакію.
Під час переселення народів у III–VII ст. фраки (фракійська етнічна спільнота: даки, гото-даки, гети) змішалися з іншими племенами (у III ст. – готи і гепіди, в IV–VI ст. – гуни і авари) і стали [пізніше!] одним з етнічних елементів у процесі формування ряду сучасних народів (болгар-слов’ян, румунів (романів) тощо: «Разом з тим збереглося і [незначне] романізоване гото-дакійське населення, на основі якого з X ст. утворилася [поступово почала утворюватися] східнороманська етнічна спільність волохів - предків румунів» ). В VI ст. тут – на території нинішньої Румунії (і Молдови) – з’явилися слов’яни. (коли сюди прийшли слов’яни від романізованих даків і інших [романізованих] племен майже нікого не залишилося, оскільки вони були поглинені (рос. поглощены) і змішані з готами, гунами і аварами; яких [разом з гото-даками і даками, якщо вони ще залишилися] ослов’янили прибулі протослов’яни і слов’яни; хоча існує і протилежна думка: «Серед слов’янського населення Трансільванії (і прилеглих територій) к IX–X сторіччю частину становили українці [русичі], які згодом були асимільовані угорцями та румунами» (скоріш за все і більш правдоподібно, що асимиляція була обоюдна – обопільна, взаємна, – і хто з них в ту пору домінував (слов’яни чи румуни), не так то просто з’ясувати), у VII—X–XI ст. виникає одне з перших слов’янських ранньофеодальних державних утворень – Болгарія (У IX–X ст. на більшу частину сучасної території Румунії поширювалася влада 1-го (див. Святослав Ігорович; див. тж. нижче по тексту), а в XII–XIII ст. частково і Другого Болгарського царства. У XI–XII ст. Трансільванія (захід Румуніїї) перейшла під владу Угорського королівства), звідки – з Болгарії (і/або з Закарпаття/Прикарпаття) цілком можливо і пішли болоховці-слов’яни (але не волохи-болохівці!!)). В X–XI ст. на території сучасної Румунії існував ряд дрібних феодальних володінь (див. нижче Берлад; з XI ст. Візантія підкорила Болгарію);
частину територій [теперішньої] Пн.-Сх. Румунії (Пн. і Пд. Буковина, Бессарабія (Молдова) – по обидвох берегах Дністра (і р. Прут) від верхньої до нижньої течії) в цей час – з IX ст. – заселяли східнослов’янські племена тиверців і уличів, а згодом входили до складу Київської Русі (літописні давньоруські: м. Пересічень (центр землі уличів; а також Тегинь [Тягині (Бендери)]); Білгород (IX ст., племена уличів і тиверців побудували тут Біле місто.); м. Черн (Чорне місто, з VI ст.; нині велике городище на правому березі Дністра в околицях м. Рибниця (біля с. Алчедара Резинського р-ну Молдови)); Києвець (з X ст.; з виникненням Молдавського князівства (XIV) Кілія стає його важливим економічним і стратегічним пунктом); Перунова Рень (річкова пристань, нині м. Рені); Чернівці (Черна, «Чорне місто», XI–XII ст.); Кіцмань (не пізніше як у XII ст.); Заставна (XII–XIII ст.); Хотин (припускають засн. у І ст. н. е.; фортеця за часів Київської Русі); ru:Переяславец-на-Дунае - Преславець (і/або ru:Преслав - Преслава, X ст., місто Святослава Ігоровича); м. Дрістр (Дрістор, Доростол; Сілістрія), Ясський Торг (на р. Прут); давньо-грецькі міста-держави (поліси VII–VI ст. до н. е.; на території майбутньої Візантії та/або Київської Русі (Добруджа)): м. Томи (сучасна Констанца; поруч м. Чернавода – також вказує на слов’янське давнє походження), Істрія та Каллатія…), а згодом до Галицько-Волинського князівства.
Молдову перетинали торговельні шляхи, що йшли з Галичини (і Великого князівства Литовського і Руського, а згодом і Польщі) до Чорного моря [долиною-долинами річок Пд. Буг, Дністер, Прут, Сірет; уздовж, паралельно тієї самої лінії – див. нижче]. На Дунаї галицькі купці заснували місто Малий Галич (Галац). У пониззя Дунаю з Галицько-Волинської держави переселялися втікачі-смерди й представники інших верств населення – т. зв. берладники. Ними на півдні Молдови було утворено Берладське князівство з містами Берладь (Бирлад), Текуч (обидва м. на р. Бирлад) і Малий Галич (тобто, природньо, це ті самі уходники - болохівці, прошу відмітити, чисто (суто) слов’яни).
«У XII–XIII ст. волохи розселилися у Східному Прикарпатті [Буковині], поступово асимілюючи корінне давньослов’янське населення та руських поселенців з Галицької землі. Пізніше волохи розселились і в південних районах Галичини: у XV ст. колонізували західні схили Карпат». Знову ж таки це не говорить про те, що переселення було масовим, і що навіть у разі переважання в деяких районах (50–60 %) — що асиміляция не була обопільною, і немає ніякої упевненості що вони потім мігрували назад на південь (у Бирлад) і/або на схід (у Болоховську землю). Швидше можна допустити, що деякі західні слов’яни (польські і німецькі: полабські слов’яни (лужицькі се(о)рби-лужичани, бодричі, гаволяни, лютичі), поморяни-кашуби,) мігрували з Європи від хрестових походів (тобто це були воїни; у XII–XIII ст. чинили опір підкоренню німцями; німецька колонізація призвела до часткового винищення та асиміляції поморян, решта вимушені були мігрувати)….
В XIV ст. (!) на території Румунії утворилися 2 феодальні держави (князівства-господарства з головою держави – господарєм-феодалом (воєводою)) — Волощина (1320-ті р.)<ref>
Ця історична область [волохів] – Валахія (Волощина) – знаходиться на півдні Румунії (не на Сході (!) і не на Півночі (!!)); тобто не на територіях колишньої Київської Русі (і переплетіння болохівців (слов’ян) і волохів (молдаван) в історичнному ракурсі не можливе в принципі!).</ref>
і Молдова (1359; Молдавське князівство). Деякий час (1373–74, 1400–01) Молдовою правив [український] князь Юрій Коріятович. Валахія змушена була стати васалом Угорщини, а Молдова у 1387–1497 визнавала васальну залежність від польського короля (молдовські загони в складі польсько-литовсько-українського війська брали участь у Грюнвальдській битві 1410 проти Тевтонського ордену хрестоносців). Обидві держави у XVI ст. підпали під турецьке ярмо (Наприкінці XVI ст. валаському господарю Михайлу Хороброму, що вів уперту боротьбу проти турецьких завойовників (в його війську служили 7 тис. українських козаків), вдалося на нетривалий строк об’єднати Валахію, Молдову і Трансільванію в єдине князівство-державу). В другій половині (у середині) XIX століття Волощина і Молдова об’єдналися в єдину Румунську державу (1859–1861) [тобто із болоховців-слов’ян (но не румунів-романів! не нібито болоховців-волохів) [XI–XII] напевно могли зароджуватись [генерація/генерації] волохів [XIV ст.], [но] але не навпаки (тобто болохівці - це нібито волохи, минулі (що були) або майбутні) - навряд чи ймовірно, дуже сумнівно! під великим сумнівом!]…

…У літописні часи Київської Русі територія нинішньої Румунії була поділена по діагональній лінії із Північного Заходу на Південний Схід до гирла Дунаю (м. Переяславець) і належала двом державним утворенням – Київській Русі і Болгарії (у Болгарії жили як дунайські (балканські) болгари-слов’яни, так і волзькі-тюркські). Приблизно вздовж цієї лінії, а точніше на Південному Заході від неї (тобто на території тодішньої Болгарії, нинішній Пд.-Зх. Румунії (м. Крайова)) напевно і проживали якісь племена – волохи (прото-волохи). Але ці племена не можна повною мірою називати молдаванами-волохами чи румунами. Так само як половців (печенігів, торків...) не можливо рахувати за українців та/або за кримських татар (нинішніх) (так само як не можна половців вважати за [слов’янське плем’я] полочан (м. Полоцьк, і польське м. Плоцьк)). Вони – гото-дакійські племена волохів (влахів, прото-волохів, ще не повністю романізовані) – на протязі століть були пізніше романізовані під впливом експансії турків-османів та турок-сельджуків на Візантію (на ромеїв) упродовж XI–XV століть (а також [деякою мірою і раніше:] експансії/міграції арабів (у Візантію) у VII–IX віках, печенігів, половців в XI–XIII ст., варварів з IV ст. та інш., і зрозуміло також – слов’ян в VI–VII віках, у т.ч. з кінця V ст.; а з кінця VI ст. почалось заселення Балканського півострова (в т.ч. Фракії, Македонії та Епіру) слов’янськими племенами; …в VIII ст. в межиріччі Дунаю і Дністра осіли алано-болгарські (у т.ч. тюрксько-болгарські) племена, яких у часи Київської Русі витіснили і частково асимілювали слов’яни). …У результаті зменшення території на початку цього періоду [середина VII – X ст.] Візантія — переважно грецька, а в XI–XII вв. (коли в її склад тимчасово входили слов’янські землі) – греко-славянська держава (державна мова імперії в IV–VI вв. – латинська, з VII ст. до кінця існування Візантії – грецька; тобто греки також насідали на генуезців-венеціанців-італьянців (західних романів-римлян-латинян) і на романізовані племена (ромеїв)). З VIII ст. Візантія веде війни також з Болгарією, тобто у т.ч. і за території нинішньої Румунії (поч. христианізації Болгарії (бл. 865)); у 2-й половині IX – XI ст. — постійні війни с слов’янами (і Болгарія, і Київська Русь (на два фронти); у останній третині X в. Візантія вступила в боротьбу з Руссю за Болгарію; у кінці XII ст. Болгарія відпала від Візантії), і війни з арабами. З XII ст. посилюється Угорщина як держава. На завойованій хрестоносцями [4-й хрестовий похід (1202–04)] частині території Візантії була заснована Латинська імперія (1204–1261). Італійське економічне засилля властиве практично для всього третього періоду існування Візантійської імперії (1204–1453). І ось тільки тут, у XIII ст., можна вже вести мову за зародження і/чи за відродження (нечисленних) романських-романізованих етнічних племен під впливом латинян-римлян-італійців (ще тільки майбутніх волохів; Болохівці (тобто слов’яни) на цей момент вже існували принаймні одне-два століття (окремо, без усілякого переплетіння)). На початку XIII ст., після 4-го хрестового походу і під впливом [тимчасового] занепаду Візантії, на заході Балканського півострова утворюється Епірська держава (XIII–XIV; переважно [нинішні] Пн.-Зх. Греція, а також частково Пд. Албанії та Пд.-Сх. Югославії (Македонія, Вардарська Македонія); до сер. XV ст. Епір знов у складі Візантійської імперії, з середини XV в. – під зверхністью турок). Тут ми підходим до немаловажливого моменту: «Столицею Епірської держави стала Арта; її [державу] населяли греки, слов’яни, албанці, влахи і ін.». Таким чином, з XIII ст. (а можливо і раніше) волохи (ромеї, римляни-латиняни) були розселені на правобережжі Дунаю (у верхів’ях р. Морава і Дрина, а також по р. Вардар, на східному узбережжі Адріатичного та Іонічного моря; мабуть ще за часів Римської імперії),
з XIV ст. (напевно і раніше, можливо ще не романізовані) – у внутрішніх Карпатах на лівобережжі Дунаю (в межиріччі річок Тиса, Муреш, Олт; а у межиріччях Сірет – Прут, Прут – Дністер, Дністр – Пд.-Буг іх напевно ще було; і вірогідно без виходу на Чорне море, тобто без Добруджи), де і заснували свої князівства – Волощину і Молдову (а у XVI ст. (!) було утворено Трансільванське князівство (Семигород), які стали васалом Османської імперії). Отже на протязі багатьох столітть стиснуте (як у тисках) з усіх сторін – північно-причорноморськими скотарським племенами (поч. 2-го тис. до н.е.), скіфами (VI ст. до н.е.), а згодом і кельтами (VI–V ст. до н.е.) — на поч. н.е. рабовласницька дакійська держава (територія сучасної Румунії) — з поч. II ст. н.е. Дакію завоювали римляни (існувала як провінція Римської імперії; з цього моменту напевно історики і ведуть родовід (родословну) румунів-молдаван-волохів), далі слідує низка нашестя (рос. нашествий) – готи, гуни і авари у період великого переселення народів, далі - усі вищеперелічені… З IX ст. сюди прийшли угорські племена (пізніше німецькі колоністи - сакси), з XI–XII ст. територія Трансільванії належала до Угорського королівста. У XIII ст. (1241–42) територія теперішньої Румунії зазнала монголо-татарської навали, з XV ст. – турецьких вторгнень. У XVII ст. за їхню територію вели запеклу боротьбу імперія Габсбургів (Австро-Угорщина) та Туреччина.
Волохи – це точніше етнічна група [східнороманська етнічна спільність волохів – предків румунів], із котрої в подальшому сформувалась молдавська (румунська) народність.

З повагою Psheno (обговорення) 09:36, 10 серпня 2012 (UTC)