Обговорення довідки:Список помилок перекладу з російської

А чого одні слова виділені жирним, а інші — ні?--Анатолій (обг.) 21:32, 13 липня 2011 (UTC)

У одних випадках, це виокремлює слова-частини словосполучень, у яких власне роблять помилки, у інших — підкреслює частіші, грубіші та наочніші випадки. --Α.Μακυχα 17:17, 14 липня 2011 (UTC)

А чому про це потрібно здогадуватись, а не пояснити це у преамбулі?

Та жирним то ще таке! От що із Тарасом Григоровичем не так у розділі "Іменування статей" (а саме - у другій колонці таблички - "Неправильно") - аж ніяк не збагну... Ну кому поставили після прізвища - так хіба ж то помилка?.. Такий варіант написання прізвищ, імен, по батькові є прийнятним в обох мовах - як російській, так і українській. Тож прошу прийняти до уваги і винести на розгляд це питання. — Це написав, але не підписав користувач 87.244.163.92 (обговорення • внесок).

Мова про різні правила іменування статей. У російській Вікіпедії стаття називається ru:Шевченко, Тарас Григорьевич, в українській Вікіпедії ж назва статті Шевченко Тарас Григорович. Саме про це тут і йдеться: при перекладі з російської потрібно виправити посилання на статті — NickK (обг.) 09:44, 21 жовтня 2016 (UTC)

Активні дієприкметники

- видалив - здебільшого, що це має означати? що використання відповідників да тільки трохи переважає використання самих да?
- добавив пояснення чому - натомість особливістю української мови є їх уникнення, з того самого джерела.
- повернув цитату з наукової статті, яка покликається на пів-десятка джерел - але в них немає ніякої потреби, бо в українській, на відміну від російської, цілком достатньо інших засобів, і яку ви просто замінили своїм дописом.
- цілковито відсутні - геть немає, щоб уникнути тавтології.
- добавив пояснення стосовно - «блукаючий», «зникаючий» та «сивіючий».--Ґалаха (обговорення) 21:40, 2 жовтня 2013 (UTC)

Будьмо послідовними. Поясніть, будь ласка, яких таких засобів достатньо в українській мові, яких бракує російській, про які йдеться у фразі «але в них немає ніякої потреби, бо в українській, на відміну від російської, цілком достатньо інших засобів».

Також, ви визнаєте, що в українській мові таки є активні дієприкметники? Такі як тремтячий , тремтючий , тріумфуючий . --Α.Μακυχα 19:55, 2 жовтня 2013 (UTC)

-лаконічний і багатогранний сполучник - що, порівняйте:

дід, що стоїть - дед который стоит

дід, що тут жив - дед который здесь жыл

-віддієслівні прикметники, можете навести відповідники до слів:

фільтровний (здатність бути підданим дії),

фільтрувальний (призначення виконувати дію ),

фільтрівний (здатність виконувати дію), російською?

ви задаєте дивні питання) що значить є? якщо ви напишете - наводяться лише існуючі статті, то є, чи нема ад в українській? скажете - я вобщє нічого не зрозумів то слово - вобщє, є, чи нема в українській? я ж написав у вас на сторінці, що я думаю з цього приводу.

в українській є прикметники дієслівного походження, які хтось може вживати як ад, але від цього вони не стають ад, а є просто невдало вжиті прикметники. відкриваю перше покликання, що ви дали, і читаю - Я був у Карла Павловича Брюллова. Він похвалив мій малюнок, — тремтячим від щастя голосом сказав Тарас., я звісно не знаю, чи рідна для вас українська, але я, чесно кажучи, не бачу тут ад. от приклад - він зиркнув на неї блискучими од люті очима, скажете, що тут - блискучий, ад? почитайте це - прикметники дієслівного походження.

і нащо ви знову виправили цитату? І навпаки — як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Давидович нічого не пише про - необґрунтоване, тобто недоречне застосування ад, а зазначає, що вони невластиві українській. ви ж самі написали - незграбні спроби живосилом застосувати, хіба ж з цього речення не зрозуміло, що в українській немає ад в апозитивно-присудковій функції? або наведіть цитату де він каже, що обґрунтоване застосування ад додає милозвучності, стрункості й простоти українській, чи хоч просто не шкодить, або будьте ласкаві... скасуйте правку.--Ґалаха (обговорення) 22:25, 2 жовтня 2013 (UTC)

ОК, нехай українська буде багатшою за російську. Але мій ключовий аргумент у тому, що в українській мові є активні дієприкметники. Я недарма привів посилання на академічний словник (який «має нормативне спрямування»), і недарма навів приклади із вживанням цих слів саме класиками (щоб не було закидів, що це радянські впливи). Так, можна трактувати деякі випадки із словника як неправильно ідентифіковані віддієслівні дієприкметники. Але не всі. Якщо ж ці слова вживали класики, якщо їх (хай і зрідка) вживають сьогодні, якщо вони словникові із позначками «Дієпр. акт. теп. ч.», то такі слова в українській мові є. Останній аргумент, власне, доводить, що вони є. (Інакше, хотів би бачити великий український тлумачний словник, в якому їх нема.)

Якщо виходити з того, що вони є, то слова Антоненка-Давидовича та інших філологів про відсутність відповідників є помилковими і, більше того, не є нейтральними. Отже текст у статті варто викласти з врахуванням того, що такі слова є. Інакше це стане трибуною пуризму. --Α.Μακυχα 01:35, 3 жовтня 2013 (UTC)

нехай українська буде багатшою - сумніваєтесь?

який «має нормативне спрямування», і на головній сторінці якого написано - Попри обов’язкову на час його виходу політичну заангажованість.

і недарма навів приклади із вживанням цих слів саме класиками - ви навели, я доповнив поясненням звідки вони там. я ж не заперечую, що їх там нема? лишу тут цитату, бо не знаю чи відвідували ви примітки, що я їх поставив:

Звичайно, бувають випадки, коли, напр., українські письменники або утворюють від себе дієприкметники на -чий, -щий, -ший, -мий, або декотрим наявним прикметникам із тими самими закінченнями надають невластивого їм дієслівного значіння й уживають їх (зросійська) так, наче вони дієприкметники. Приклади з непуричними дієприкметниками: З бадьорячим трепетом вона відчувала, що й дівчина може зробити багато (Ю. Будяк). Нема бажаючих? (О. Вишня). Останнє світло помершого дня (М. Коцюбинський). На всесвіт прогнивший ми бурю несем (Черв. Вінок). Незадовольняємих жадань (Черв. Він.). Нестерпимий тягар (В. Еллан). Невтішима тоска (Ів. Франко). І незчислимі панахиди (П. Тичина) й т. інш. Такого типу сурогатів можна подати багато, але це не промовлятиме за масовість цікавого нам явища. Коли об’єктивно порівняти ці сурогати до тих випадків, де їх нема (а могли б при певних умовах бути), то їх слід назвати винятками, непорозумінням, збоченнями – та й годі. Наявність цього намулу в укр. інтеліґентській і письменницькій мові звичайно пояснюють впливом російської літературної мови. Це – правда. Іноді тут доводиться вбачати й безпосередній црк.-слов’янський вплив (напр., у Шевченковій мові). Не обійшлося тут і без польського літературного виливу (на галичан, напр.). Опріч црк.-сл., рос. та польськ. впливу, до поширення в укр. інтеліґентській балачці й письменницькій мові непуричних дієприкметникових словотворів причинився пізніше ще один чинник. Це – деякі граматики укр. мови, куди необачні автори заводили рецепти з црк.-сл., рос. і польських граматик, забуваючи про природу укр. мови. Цілком зрозуміло, що такі елементарні граматики не могли не справляти відповідного вражіння на масу українських громадян і школярів (по-первах!); вражіння те ще дужче уїдалося в голову тоді, як на укр. мовлянина методично впливало літературне російське або польське оточення, рос. або польськ. літературний дієприкметниковий узус. Отож і не дивно, що в наших інтеліґентів взагалі траплялися й досі трапляються оті дієприкметникові чий, щий, ший, мий. Проте за останніх років в українському друкованому слові й інтеліґентській балачці дуже зменшилося дієприкметникових словотворів на чий, а надто на мий і ший. Можна бути певним, що невдовзі ці сурогати зовсім зникнуть, і українська літературна мова стане ще чистішою й правильнішою з народньо-масового погляду. Подам іще трохи прикладів, що можуть ілюструвати обминання невживаних дієприкметників, із творів Лесі Українки: "І Дарка ж бідна, Зоничко", благальним (а не "благающим, благаючим") голосом промовила Юзя. Вже діявол клацає зубами, заблуканих (а не "заблукавшихся") готовий поглинути. Фортунатова жінка бліда, задихана (а не "здихавшася") вбігає. Єпіскоп стоїть задуманий (а не "задумавшийся"). "Громова зона" обороняє межі цивілізації "від запізнених (а не "запізнившихся") у громадському розвитку "варварів". Юрма народу незчисленна (а не "незчислима"). Молодий пророк – співець... кидається межи двох посварених (а не "посварившихся") пророків. Скелі... потріскані. Невблаганна Мойра. Незагойнії рані. Два табори були непримиренні. П’ять віків провадив Єгипет свої нескінченні війни. Або от, напр.: У нас на заводі два тижні йде чергована (рос. "перемежающаяся") забастовка (Ак. Сл).

Дослідник лексики поетичних та прозових творів І. Франка М.Лесюк у праці «Росіїзми в лексиці Івана Франка» говорить про засилля російської лексики в західноукраїнській літературній мові другої половини XIX ст. Росіїзми активно впроваджувалися і підтримувалися москвофільськи налаштованими письменниками і вченими. Через літературні твори російська мова активно проникала в мовлення галичан. Тому їх не міг уникнути навіть такий великий майстер слова, як Іван Франко. Дослідник відзначав, що після першої повісті «Петрії і Довбущуки», яка була написана «язичієм» – безсистемною мішаниною російських слів, галицьких провін-ціалізмів, полонізмів, церковщини і московщини, І. Франко хотів наблизити літературну мову до мови народної, тому в наступних його творах росіянізмів та старослов’янізмів значно менше. Іван Франко був проти «обскубування» мови, можливо, цим і пояснюється широке вживання ним іншомовної лексики. Але тут слід мати на увазі й те, що в той час нелегко було зорієнтуватися, яка лексема має право на існування і використання, а котра такого права не має, оскільки українська мова тоді ще не була унормована, граматика і правопис – не кодифіковані, словників, які можна було б вважати нормативними, теж не було.

якщо їх (хай і зрідка) вживають сьогодні - з таким самим успіхом можна доводити, що в українській розвинувся новий кличний відмінок - словоформи з нульовим закінченням, або присутній нс 1-шої ом - давай.

якщо вони словникові із позначками «Дієпр. акт. теп. ч.», то такі слова в українській мові є. Останній аргумент, власне, доводить, що вони є., знову наведу цитату цілком:

Син хотів похвалитись добре виконаним домашнім завданням з української мови й дав мені свій зошит. «Цікаво, як мій хлопець удосконалює в школі знання рідної мови?» — подумав я, взявшись читати. Але перші самостійно складені речення змусили мене насторожитися: «Заходив швидко синіючий зимовий вечір. Заходяче сонце сховалося за горизонтом. Не працюючий в неділю тато згодився піти зі мною подивитись на замерзаючий Дніпро…» Насупившись, я припинив читання й сказав синові: — У тебе що не речення, то одна або дві помилки.

— Як? Де? — здивувався хлопчина. — Та ось: синіючий, заходяче, працюючий, замерзаючий.

— А як треба було написати?

— Треба десь так: «Заходив, швидко синіючи, зимовий вечір. Призахідне сонце сховалося за обрієм. Тато, що не працює в неділю, згодився піти зі мною подивитись, як замерзає Дніпро».

— Чому? — не міг зійти з дива син. — Це нам задано вправи на дієприкметники.

— А тому, що в нашій мові є тільки пасивні дієприкметники — зроблений, сказаний, зігрітий, активних немає, й тому треба вдаватись до підрядного речення, дієприслівника або… — Кажете, тату, нема активних дієприкметників у нашій мові? — перебив мене син.

— Нема, — повторив я.

— Ви, тату, забули граматику! — посміхнувся син і урочисто підніс мені свій підручник: Кулик Б. М. Українська мова. Рад. школа. 1966 р. Син розгорнув підручник на 213-й сторінці й переможно сказав: «Читайте, тату: «Дієприкметники бувають активні й пасивні. Активними називають дієприкметники, що вказують на ознаки того предмета, який щось робить або робив. Наприклад: працюючий робітник (той, що працює), перемагаюча Українська Армія (та, що перемагає), замерзаючий ставок (той, що замерзає)…» Не бажаючи дискредитувати в очах сина-учня його підручник, я ніяково став гортати його й натрапив на 215-й сторінці на петитом друковану рятівну, чи рятуючу, за наведеним вище правилом, примітку й прочитав синові: «Активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -ач-, -яч- в сучасній українській мові вживаються рідко. Форми типу стояча вода, лежачий камінь з наголошеними суфіксами -ач-, -яч- так само, як форми типу кипучий водоспад, палючий вітер, втративши значення часу й виду та здатність керувати іменником, набули прикметникових ознак (вказують постійну ознаку предмета)». — Так це примітка! — заперечив син. — Головне — правило. Трохи замислившись, хлопець спитав мене: — А яку б, тату, Ви поставили мені оцінку за мою працю? — Розуміється, двійку, — відповів я. — А от побачите — принесу п’ятірку! І таки справді — другого дня приніс п’ятірку…

Але мене вона не тішила. Не тішила, як і ті неоковирні слова в статтях і оповіданнях на зразок «недремлюче око» замість — «недремне око», «стрибаючий хлопчик», «плачуча мати» та інші потворні словесні покручі, над якими пріють редактори по редакціях і видавництвах, намагаючись надати тексту нормального українського вигляду. Бідолахи! Вони виконують сизіфову роботу, бо правило підручника про активні дієприкметники підкидає й підкидатиме їм усе нове й нове мовне каміння…

Але відкіля взяли укладачі підручника це правило? Адже його раніш не було. Відомий ще до революції великий знавець української мови П. Житецький колись висловився так: «Щодо активних дієприкметників, то їх зовсім нема в народній мові!» («О переводах Евангелия на малорусский язык»). Але, може, після революції, яка знесла геть усякі заборони й утиски над українським словом, наша мова так розвинулася, що витворила активні дієприкметники? Так ні! Усі відомі українські граматики радянських часів — О. Синявського, П. Гладкого, П. Горецького й І. Шалі, Г. Сабалдиря й М. Грунського — твердили те саме, що й П. Житецький: активних дієприкметників на -чий, -ший, а також пасивних дієприкметників на -мий (відповідно до російських читаемый, получаемый) нема в українській мові. Книжка О. Курило «Уваги до сучасної української літературної мови», що була в 20-30 роках настільним посібником для працівників культурного фронту на Україні, подавала поради, як обійтись без активних дієприкметників, котрих бракує нашій мові.

Безперечно, й укладачі підручника «Українська мова» знають це дуже добре — недарма в своїй примітці вони делікатно пишуть: «Активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -ач-, -яч- в сучасній українській мові вживаються рідко», — ніби активні дієприкметники минулого часу (відповідно до російських читавший, получавший) уживаються часто чи активні дієприкметники теперішнього часу тільки нещодавно стали вживатись рідко. Адже відомо, що то в старослов’янській мові вони були поширені, але пізніше — в українській мові — активні дієприкметники поступились перед часто вживаними дієприслівниками, наприклад: «Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи (идущего), коня ведучи (ведущего), коня ведучи і зброю несучи (несущего)». Чи не ближче буде до істини сказати: активні дієприкметники теперішнього й минулого часу не є властивістю сучасної української мови. У ній трапляються тільки віддієслівні прикметники з суфіксами -ач-, -яч-, -уч-, -юч-, що вказують не на дію, а на постійну ознаку предмета, втративши здатність керувати іменником. Тим-то й кажуть: «Під лежачий камінь вода не тече», «лежачого не б’ють», — але не скажуть: «Лежачий на дорозі камінь заважав людям іти»; «Лежача на землі людина раптом підвелась», — бо в перших двох реченнях слово лежачий виконує функцію прикметника, а в двох інших воно виступає вже як активний дієприкметник. Із цих же причин правильно буде по-українському: «Питущого й близько не пускай до комори: все проп’є», — але неприродно звучало б: «Людина, питуща некип’ячену воду, може захворіти на шлунково-кишкові захворювання», — бо треба: «Людина, що п’є (або — п’ючи) некип’ячену воду, може захворіти на шлунково-кишкові захворювання».

Чом би нашим укладачам підручника української мови, надто тепер, коли мають видавати новий, не перебазуватись на наукові позиції бодай щодо активних дієприкметників і зняти явне непорозуміння з ними, що пантеличить учнів? Деякі з наших лінгвістів, неохочі до всяких поправок, можуть заперечити: «Хай воно й негаразд, але так звикли вже, тому й не слід змінювати». Але спитати б: хто звик? Звикли були не так давно кербуди писати безглузде «Добро пожалувати!», але досить було прилюдно пояснити це анекдотичне непорозуміння, як усі стали писати правильно: «Ласкаво (чи гостинно) просимо!» Слушно писав про це знавець української мови письменник О. Кундзич у своїй книжці «Слово і образ»: «Річ не в тому, що звик до даного слова даний кандидат філологічних наук, а в тому, чи звик народ». А народ не звик казати: «Де тут сіюча пшеницю бригада?» — або: «Рахівник, виписуючий квитанції, пішов додому», — а каже: «Де тут бригада, що сіє пшеницю?»; «Рахівник, що виписує квитанції, пішов додому», — дарма що підручник «Українська мова» хоче привчити наших учнів до вживання активних дієприкметників сіючий, виписуючий тощо, які я взяв у вправі 393.

Не звикають до цього й наші найкращі сучасні письменники О. Гончар, А. Головко, М. Стельмах та інші, що ніяк не хочуть утрапити під неправильне правило названого підручника й усяко оминають активні дієприкметникові форми, користуючись натомість пасивними дієприкметниками, підрядними реченнями чи віддієслівними прикметниками. Ось, наприклад, уривок із повісті «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха:

«А над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям…

І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов’ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки».

Можна собі уявити, скільки активних дієприкметників було б у російському перекладі цього уривка: не затвердевшего, ставшей, потемневшее, притаившийся, а тим часом у Стельмаховому оригіналі жодного. Чому? А тому, що М. Стельмах добре відчуває, як фальшиво зазвучав би його текст, коли б він узявся писати його, додержуючись правила з підручника «Українська мова».

Звісно, користування описовою конструкцією з підрядним реченням («що сіє пшеницю», «що виписує квитанції») часом ускладнює фразу, надто в поезії, але є чимало й інших способів передати думку, висловлену по-російському активним дієприкметником: тут до послуг і дієприслівник, і пасивна форма дієприкметника, й віддієслівний прикметник, і, нарешті, саме дієслово. Такий арсенал способів удосталь компенсує українській мові брак у ній форми активного дієприкметника. Наприклад, ось фраза з активним дієприкметником виступаючий. «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали актуальність поставленого питання». Нема конечної потреби заміняти дієприкметник підрядним реченням «що виступали», можна цю саму думку передати й дієприслівником: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали актуальність поставленого питання». Так само й недоладну фразу «Всі працюючі в цій галузі промисловості робітники повинні знати правила техніки безпеки» можна висловити, не вдаючись до описової конструкції: «Усі робітники, працюючи в цій галузі промисловості, мусять знати правила техніки безпеки». Отже, невластивість активних дієприкметників українській мові — це не вада її, що спонукає запозичати граматичні форми з інших мов, а її особливість. Та особливість, що поряд з іншими аналогічними відрізняє її від близьких і далеких мов. Чи є якась потреба нівелювати ці особливості? Нема ніякої, бо далеко не все, притаманне одній мові, можна легко перенести й прищепити іншій, не завдаючи при цьому шкоди її живому організму. А які практичні наслідки дає штучне запровадження в нашу мову активних дієприкметників, яскраво видно з тих прикладів, що їх наведено на початку цієї статті. Правила підручника мають нормувати й удосконалювати мелодійне звучання нашої мови, а не знижувати його. На це треба неодмінно зважати, складаючи новий підручник української мови.

Інакше, хотів би бачити великий український тлумачний словник, в якому їх нема:, я б теж хотів, а доти можемо задовольнятися цим.

Якщо виходити з того, що вони є, то слова Антоненка-Давидовича та інших філологів про відсутність відповідників є помилковими, ну це вже занадто! двома реченнями, ґрунтуючись на присутніх словах в СУМ, що мають закінчення чий, ви доводите наявність ад в український, і ставите під сумнів праці визнаних мовознавців. при цьому, трохи вище пишете - Так, можна трактувати деякі випадки із словника як неправильно ідентифіковані віддієслівні дієприкметники.

Отже текст у статті варто викласти з врахуванням того, що такі слова є, так ось - Водночас не відповідає дійсності і погляд, що активних дієприкметників геть немає в українській мові. Наприклад, такі слова як «блукаючий», «зникаючий» та «сивіючий» знаходимо у класиків: Михайла Коцюбинського,[13] Лесі Українки[14] та Івана Франка[15] відповідно, ви ж самі й написали.

щодо вашої останньої правки. я навів низку доказів з покликаннями, а ви продовжуєте перечити, і бракувати кожне з них, спираючись на слова з закінченнями чий, і власні переконання. тому я скасую останню правка, через те що вона викривлює сказане Давидовичем, (цитату де він каже, що обґрунтоване застосування ад додає милозвучності, стрункості й простоти українській, ви не надали), і додам трохи про прикметники дієслівного походження на -чий.

до речі, ви грішите орудним відмінком у складеному присудку - слова Антоненка-Давидовича та інших філологів про відсутність відповідників є помилкові помилковими.--Ґалаха (обговорення) 12:04, 3 жовтня 2013 (UTC)

Зараз мене найбільше насторожує упереджена фраза Моргунюка, який не є ні мовознавцем, ні авторитетним вченим, ні навіть викладачем престичного вишу. Порівняйте із тим, що пише Пономарів: «Лексико-граматичною особливістю сучасної української мови є майже повна відсутність у ній активних та пасивних дієприкметників теперішнього часу. Деякі мовці вважають цю рису за прогалину в лексичному розвиткові української мови…». — Це свідчення суперечить твердженню Моргунюка, що «в них нема ніякої потреби». Відповідно для Вікіпедії нейтральніше і авторитетніше джерело має бути основним (Пономарів).

І загалом, оскільки той розділ переріс бажаний обсяг короткої довідки і тепер уже вийшов за межі свого призначення (пояснюючи звідки класики брали активні свої дієприкметники, наприклад), пропоную винести цю інформацію у окрему статтю «Активні дієприкметники в українській мові». Не бажаєте таку статтю створити? --Α.Μακυχα 14:47, 3 жовтня 2013 (UTC)

де Пономарів стверджує, що відсутність ад в українській це прогалина? ви можете відрізнити думку автора, і те що він подає як приклад?
я не лінгвіст, щоб статті писати) перепишу все заново, зважаючи на всі нюанси дискусії, бо зараз воно важкочитне.--Ґалаха (обговорення) 19:07, 3 жовтня 2013 (UTC)

Говорили, балакали… «Прямі відповідники російським дієприкметникам в апозитивно-присудковій функції із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ-, -вш- в українській мові відсутні». По-перше, що означає «апозитивно-присудкова функція» — ці слова не зустрічаються у двох наведених після цього речення джерелах. По-друге, чому знову пишете, що прямих відповідників немає, якщо відповідники є: исчезающий → зникаючий. (Існування таких слів засвідчує СУМ та граматичний словник УМІФ.) Якщо вам мало словників, ось вам правопис, ось вам електронний підручник КНУ, ось вам Сербенська:

Запомните! В украинском языке действительные причастия настоящего времени с суффиксами -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ-) образуются не от всех глаголов и употребляются редко.

У таких випадках, коли джерела суперечать один одному, варто наводити або авторитетнішу, сучаснішу чи загальнішу думку (тут загальнішою є та, що такі слова існують), або наводити обидві думки узгодивши їх логічною зв'язкою. Зараз же є ствердження, що а. д. не існують, але потім йде згадка, що вони таки існують. Прошу виправити.

Також додайте, принаймні, що фразу «в українській, на відміну від російської, цілком достатньо засобів» сказав доцент ДАКККіМ, к.т.н. Виталь Моргунюк, а то в когось може виникнути хибне враження, що це сказав мовознавець. Відповідно до ВП:АД його думка взагалі не є авторитетною, і я б її вилучив цілком. --Α.Μακυχα 13:03, 4 жовтня 2013 (UTC)

Бувши у величезній своїй більшості непрефіксовані, прикметники цієї категорії зрідка й із префіксами трапляються: загребущий, зароблящий, покотющий, сцілющий. І префіксовані прикметники заховують значіння сталої, не часової властивости, тоб-то не мають відтінку прийдешности.

Форми на -чий змішалися в народній мові з формами на -щий, проте переважають форми на -чий.

Переважають суфікси -уч-(-юч-), -ущ-(-ющ-) проти суфіксів -ач-(-яч-), -ащ-(-ящ-), незалежно від характеру пня (основи) теперішнього часу в тому дієслові, що від його походить прикметник цієї категорії.

Характер словотвору в українських прикметниках цієї категорії відмінний від характеру словотвору в російських дієприкметниках літературної мови на -щий:4 суфікси -уч-(-юч) і д. зв’язані з коренем (сучасним) безпосередньо: брикучий, кусючий, пекучий, дряпучий, пам’ятущий, роботящий, тягучий, співучий, скрипучий, ловучий, орудущий, тямущий та ин. Це треба на оці мати, творячи прикметники від дієслів, що в них пні теперішнього часу з наростком (суфіксом) -je-: отже не кусаючий, гавкаючий, пам’ятаючий, орудуючий, а кусючий, гавкучий, пам’ятучий чи пам’ятущий, орудущий. Сказане не стосується до прикметників від дієслів із наростком -je- у пні теперішнього часу, де прикметниковий наросток -юч- є по голосовому звукові, що до кореня належить, як лаючий, знаючий, маючий, також стоячий.

Зрідка маємо наростка -юч- (тоб-то -уч- з попереднім м’яким шелестовим) там, де б могли чекати наростка -уч-: прагнючий, ростючий. Тут очевидно аналогія з тими формами, що мають переднаростковий шелестовий звук м’який.

Значінням своїм ця категорія прикметників дуже часто відповідає прикметникам дієслівного походження з наростками -лив-ий, -к-ий: балакучий і балакливий, блискучий і блискотливий, брикучий і брикливий, гомонючий і гомонливий, кусючий і кусливий, плодючий і плідливий (і плідний), роботящий, робущий і робітливий (і робітний), скрипучий і скрипливий, співучий і співливий, беручий і беркий, гнучий і гнучкий, ламучий і ламкий. У вказаних синонімах наростками -уч-(-юч-), -ущ-(-ющ-), -ач-(яч-), -ащ-(-ящ-) здебільшого сильніше відтінена властивість, як наростком -лив-: тут очевидно важить асоціяція з наростками у прикметниках недієслівного походження, як злючий, добрячий та ин. Див. вище ст. 18—19.

Наведені приклади вказують, що прикметники дієслівного походження цілком втратили відтінок часовий. Тільки в одному випадку захована часовість: прийшов він до сп’ячого бога Шух. 3.

У наведених прикладах почасти заховують дієприкметниковий характер без виразного часового відтінку прикметники благащий, горящий, гудючий, кругойдучий, плачущий, слухащий, тонучий, що всі їх можна перекласти відповідніми російськими дієприкметниками на -щий.

Функціями своїми прикметники дієслівного походження цілком дорівнюють иншим прикметникам: вони можуть правити за атрибут, предикат, також суб’єкт, але ніколи не мають функції апозитивно-предикативної, як російські дієприкметники в літературній мові (животные, живущие в воде…).

.
.
.
Навожу ще приклади з літератури, що описовими дієслівними зворотами відповідають російським дієприкметникам в апозитивно-присудковій функції: — Чи на те ж я тебе призрів і викохав, щоб ти мене при старості, що вже одною ногою у ямі стою, покинув без усякої7 помочи Кв. Чи ви, братіки, що читаєте або слухаєте сюю книжку, думаєте, що він малював собі просто? Кв.

тобто українське - робля́чий не тотожне (не має апозитивно-присудкової функції) російському - делающи́й, а радше відповідає російському - роботящий. а делающи́й можна передати тільки зворотом - що робить.
те що я вже писав вище - прикметники дієслівного походження, які хтось може вживати як ад, від цього не стають ад, а є просто невдало вжиті прикметники.

доповнив приклади, додав примітки, добавив про чинний правопис, і заправив логічною зв'язкою. ніби прийнятно вийшло?

щодо останнього, то перечитайте обговорення на моїй сторінці.--Ґалаха (обговорення) 21:47, 4 жовтня 2013 (UTC)

Не варто копіювати тексти на сторінки обговорень. Цілком достатньо того, що додали примітку, так як я просив.

Щодо Моргунюка: я стверджую, що він не авторитет у галузі мовознавства. Ви ж посилаєтесь, вочевидь, на свій авторитет, бо на своїй сторінці пишете «це не думка, а засвідчення факту», «я вам наводив приклади переваг». — Так ось мене цікавлять АД, а не ваші чи Моргунюка роздуми.

Пояснюю ще детальніше. Тут сумнівними й упередженими видаються два твердження:

• в українській мові «потреби в активних дієприкметниках ніякої немає» — потрібне авторитетне джерело, яке стверджувало б, що «потреби немає»;
• «на відміну від російської, …достатньо» — знову ж таки, потрібне авторитетне джерело, яке підтверджувало б, що в російській мові недостатньо інших засобів для передачі смислу активних дієприкметників.

Наголошу: ваші роздуми тут ні до чого. За правилами Вікіпедії потрібне авторитетне джерело. --Α.Μακυχα 11:24, 5 жовтня 2013 (UTC)

я стверджую, що він не авторитет у галузі мовознавства - що ще сказати як не - наголошу: ваші роздуми тут ні до чого.

в українській мові «потреби в активних дієприкметниках ніякої немає - я такого не дописував.

знову ж таки, потрібне авторитетне джерело - а стаття розміщена на сайті Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології це що не авторитетне джерело? тоді навряд чи хтось вам догодить... ба більше, саме це твердження автор підтверджує покликанням на п'ять джерел, а саме:

• Таланчук П. Норми української науково-технічної мови. Тлумачний словник з видавничо-поліграфічної та пакувальної справи: [науково-практичне видання] / П. Таланчук [та ін.] – К.: Ун-т «Україна», 2006. – 664 с.
• Сімович В. На теми мови / В. Сімович. – Прага-Берлін: Вид-во «Нова Україна», 1924
• Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: [академ. граматика укр. мови] / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. – К.: «Пульсари», 2004. – 400 с.
• Граматика словенская І. Ужевича (написана 1643 р.). – К.: Наукова думка, 1970. – 115 с.
• Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / О. Курило. – К.: Книгоспілка, 1925. – 250 с.; передрук – К.: «Основи», 2004. – 303 с

тобто всі вони в своїх працях висловлюють тотожну думку. вам цього мало?

яке підтверджувало б, що в російській мові недостатньо інших засобів для передачі смислу активних дієприкметників. - и которые мы действительно научились применять как удобное синтаксическое средство, потому что они помогают нам, например, спастись от лишнего слов который або перекладіть оце речення - Узгодження (конгруенція), особливий тип синтаксичної залежності, в якому керована форма має ті самі категорії (відмінка, числа, роду), що й форма керівна на російську без ад?

За правилами Вікіпедії потрібне авторитетне джерело - якось не послідовно, адже самі писали про ад в українській, покликаючись на слова із закінченням -чий, що присутні в словнику.

так годиться - адже в українській, на відміну від російської, вдосталь засобів опріч активних дієприкметників?

Те, що він послався на п'ять джерел, не означає, що в них висловлена ідентична думка. Так само ви от посилаєтесь на джерела, але в них немає твердження, що в російській мові не достатньо інших засобів для передачі смислу активних дієприкметників.

Також, факт публікації статті на сайті комісії чи навіть в авторитетному журналі не підтверджує автоматично усіх думок, висловлених автором. В даному випадку, висловлена думка (яка на мій погляд цілком очевидно є суб'єктивною та порушує нейтральну точку зору) є без сумніву дискусійною. Оскільки її висловив нефахівець, я попросив від вас підтвердження цієї думки від авторитетного мовознавця. Ви не можете навести авторитетного джерела з ідентичною думкою (без ваших міркувань і домислів), відповідно прошу вилучити порівняння з російською. --Α.Μακυχα 09:57, 6 жовтня 2013 (UTC)

Те, що він послався на п'ять джерел, не означає, що в них висловлена ідентична думка - ага, дописав для годиться.

Так само ви от посилаєтесь на джерела, але в них немає твердження, що в російській мові не достатньо інших засобів для передачі смислу активних дієприкметників - и которые мы действительно научились применять как удобное синтаксическое средство, потому что они помогают нам, например, спастись от лишнего слов который.

Ви не можете навести авторитетного джерела з ідентичною думкою (без ваших міркувань і домислів), відповідно прошу вилучити порівняння з російською - я навів джерела, що не перечать жодному правилу АД, крім ваших міркувань і домислів.--Ґалаха (обговорення) 11:37, 6 жовтня 2013 (UTC)

Слова, що ви виділили жирним, не стверджують, що у російській мові недостатньо інших засобів (відчуваєте різницю?).

Цитую ВП:АД:

• «Не довіряйте сліпо твердженням про авторитетність якого-небудь джерела. Наукові ступені означають авторитет тільки в тій галузі, у якій вони були отримані (та й то не завжди)»
• «Намагайтеся використати як джерела публікації людей зі ступенем не нижче кандидата наук або відомих експертів у даній галузі» — тут явна невідповідність правилу у цій ситуації.
• «Деякі ситуації вимагають особливо уважно й скептично поставитися до джерел інформації, на підставі яких зроблені твердження: Ті що, викликають подив…»
• «Оскільки усвідомлене й неусвідомлене перекручування інформації не завжди самоочевидне, не слід задовольнятися одним джерелом. Знайдіть інші й звірте. Якщо кілька джерел збігаються й у жодного з них немає причин для перекручування інформації (або причини можуть бути, але вони мають під собою різні мотиви), інформація може вважатися достовірною. Пам'ятайте, однак, що ми тільки переказуємо опубліковане в достовірних джерелах, але не додаємо своєї думки»
• «Навіть маючи ті самі первинні джерела, різні аналітики можуть приходити до різних висновків із приводу отриманої інформації» — про п'ять джерел.
• «А чи немає в публікатора яких-небудь інтересів у даній галузі, які можуть спотворити представлену інформацію?» — автор є без сумніву українським пуристом. Відповідно може тяжіти до перебільшень у порівняннях можливостей української та російської мов. Авторитетнішим джерелом був би іноземець.

Із ВП:НТЗ:

• «Одним з наріжних каменів вікіпедії є нейтральна точка зору (НТЗ). За словами засновника Вікіпедії Джимбо Вейлза, політика НТЗ «абсолютна і безкомпромісна»
• «Політика нейтральної точки зору стверджує, що статті повинні писатися неупереджено для того, щоб читач одержував уявлення про реальний стан справ»
• «…стаття не повинна декларувати, мати на увазі або натякати на те, що яка-небудь із представлених точок зору є єдино правильною»
• «Нейтральна точка зору враховує ідеї і факти у формі, з якою згодні і їхні прихильники, і супротивники»
• «…найпростішим способом зробити виклад більш енциклопедичним було б писати про те, якими є переконання людей, а не про те, чи правильні їхні переконання»

Можете або вилучити порівняння з російською, або уточнити, що це думка доцента ДАКККіМ, к.т.н Моргунюка. --Α.Μακυχα 13:00, 6 жовтня 2013 (UTC)

тут явна невідповідність правилу у цій ситуації - доцент ДАКККіМ, к.т.н Моргунюк.
автор є без сумніву українським пуристом. Відповідно може тяжіти до перебільшень у порівняннях можливостей української та російської мов. - Наголошу: ваші роздуми тут ні до чого..
Можете або вилучити порівняння з російською, або уточнити - там же є примітка після слів - вдосталь засобів опріч активних дієприкметників, чи ви пропонуєте в кожному реченні пояснювати чия це думка?--Ґалаха (обговорення) 15:32, 6 жовтня 2013 (UTC)

К.т.н. це не к.філ.н. — саме тому він не вважається авторитетом у мовознавстві для Вікіпедії.

Так, я вимагаю принаймні уточнити, чия це думка. Цього не потрібно було б, якби джерело(-а) у примітці доводило, що ця думка авторитетна і загальноприйнятна. Оскільки джерело лише доводить факт, що це думка Моргунюка, то це має бути відображено у тексті. --Α.Μακυχα 16:35, 6 жовтня 2013 (UTC)

• Перепрошую, але можна я додам від себе, позаяк тема дуже мені близька як мовознавцю. По-перше, Виталь Моргунюк (з яким, до речі, знайомий і не раз дискутував) не є лінгвістом за фахом. Багато його пропозицій видаються трохи дивними. Він дуже абсолютизує. Утім, він має на це право, але це не означає, що його праця - остання інстанція. По-друге, чому не до вподоби слова адже, на відміну, вдосталь? По-третє, казати категорично, що не можна в українській мові вживати активні дієприкметники теперішнього часу на -чий неправильно. Річ у тім, що офіційно від них ніхто не відмовлявся. Я знаю, що є вчені (Пономарів, Караванський, той же Моргунюк, які їх не визнають, наводячи свої аргументи). Однак є вчені, які висловлюють протилежну думку. Почитайте досить ґрунтовну роботу з морфології: Леонова М. В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / М. В. Леонова. – К. : Вища школа, 1983. – 261 с. Про недоречність повного заперечення акт. дієприкметників виступав і я (Булаховський К. А. Активні дієприкметники в українській літературній мові: питання статусу й практичного вживання / К. А. Булаховський // Українська мова і література в школі. – 2012. – № 1. – С. 56-58.). Можу навести ще імена та праці вчених. Але акт. дієприкметники слід вживати надзвичайно обмежено та раціонально. Неприпустимі такі форми, як відпочиваючий, працюючий тощо, бо є відпочивальник, працівник.

P.S. Який висновок? У мовних суперечках у жодному разі не можна спиратися на одне джерело (звичайно, якщо це не правопис), оскільки існують різні погляди та аспекти. --Bulakhovskyi (обговорення) 18:21, 6 жовтня 2013 (UTC)

Не до вподоби тому, що ці слова походять із недостатньо авторитетного джерела, як ви самі зауважили. Узагальнююче порівняння з російською тут недоречене і сумнівне — тому необхідне додаткове джерело. Це скидається на патріотизм в стилі «російська мова багатша за англійську».

Власне, якщо вам до вподоби ця фраза, ви можете опублікувати еквівалентну думку і підкріпити це твердження посиланням :) --Α.Μακυχα 19:02, 6 жовтня 2013 (UTC)

добре, тоді заберу призвідника суперечки. але Bulakhovskyi, ви згідні з фразою - в українській, на відміну від російської,вдосталь засобів опріч активних дієприкметників? --Ґалаха (обговорення) 19:11, 6 жовтня 2013 (UTC)

ви не спроможні усвідомити, що якби в чинному правописі не було параграфу про дієприкметники активного стану, то і слів працюючий, діючий, всеохоплюючий, оточуючий, поступаючий, в сучасній українській? --Ґалаха (обговорення) 12:04, 20 жовтня 2013 (UTC)

Я «спроможний» усвідомити, що можуть бути інші причини для використання активних дієприкметників українцями окрім «внормованого непорозуміння». Наприклад, прямий вплив російської, церковно-слов'янської чи староукраїнської мов, без посередництва радянського правопису. Та й активні дієприкметники вживали ще українські класики-пуристи до заснування СРСР.

Відповідно ваше «внаслідок» є логічною помилкою, бо про такий причинний зв'язок у джерелах не сказано. --Α.Μακυχα 12:29, 20 жовтня 2013 (UTC)

війною редагувань займаєтесь ви, адже йшло обговорення, прийшли до спільної згоди, потім ви раптом почали видаляти мої дописи через перший ліпший привід. тому це вас слід би заблокувати за такі дії.

• наведене мною джерело відає про вплив російської на українську інтелігентську і письменницьку мову (про що і йдеться в реченні), на прикладі Франка. тепер доведіть мені, що слово сивіюче Франко вжив у ролі ад, а не прикметника дієслівного походження на -чий. бо я можу замінити його на посивіле, і зміст речення не зміниться (чого не можна сказати про два попередніх приклади, наведені вами). при цьому не спираючись на СУМ-11, через обов’язкову на час його виходу політичну заангажованість, і те що деякі випадки можна трактувати із словника як неправильно ідентифіковані віддієслівні дієприкметники (ваші слова).

  До слів «Їх наявність [активних дієприкметників] в українській.. мові.. пояснюють впливом російської…» ви наводите джерело, в якому про активні дієприкметники не йдеться. Там йдеться про загальний вплив «язичія» на Франка. Як це стосується активних дієприкметників? Адже може бути, що саме вживання ним активних дієприкметників не є впливом російської. Принаймні, наведене вами джерело цього не виключає.

  Щодо «сивіюче» у Франка я взагалі не маю вам нічого пояснювати бо я навів авторитетне джерело (укладене фахівцями, яке високо оцінюють сучасні мовознавці). Пояснювати ж свої відкоти маєте ви, бо деякі ваші редагування не підкріплені джерелами взагалі. --Α.Μακυχα 11:43, 22 жовтня 2013 (UTC)

тобто я маю вам пояснювати, а ви ні. звідки така індульгенція? джерело в якому можуть бути хиби (загалом як і в будь-якому), але в даному випадку очевидно, що свою роль зіграла цензура в тодішній час (що це таке можете почитати в книзі Інтернаціоналізм чи русифікація?). ви ж наводити слово сивіючий, яке не можна однозначно мати за ад (чому я написав вище). тому активні дієприкметники слід хоча б взяти в лапки, або повернути попереднє - слова.--Ґалаха (обговорення) 20:57, 22 жовтня 2013 (UTC)

Все у Вікіпедії вирішують авторитетні джерела. Мені не цікава ваша особиста думка про нібито очевидну похибку в словнику. Я навів цілком авторитетне джерело, натомість від вас не отримав обґрунтування, що джерело про Франка стосується теми — вилучаю. --Α.Μακυχα 21:17, 22 жовтня 2013 (UTC)

• про енциклопедичний стиль все ясно. ви наводите англійську вікі і статтю про енциклопедію, бо не знаєте до чого причепити свої прискіпування, щоб підтвердити, що вислів сизіфів труд перечить правилам написання статей у вікіпедії (а це ж не стаття, а довідка). тепер поясніть, чому я маю наводити джерело на фразу - Але зазвичай це сізіфів труд, яка не є факт або твердження, а просто узагальнює думку (якщо ви не в змозі цього осягнути, то даруйте) в чотирьох, наведених вище, джерелах, і доречність якої можна побачити з прикладів, наведених нижче?--Ґалаха (обговорення) 11:10, 22 жовтня 2013 (UTC)

  Я не маю взагалі нічого осягати. Я маю тупо, як баран, порівняти із джерелами те, що написали ви. Якщо в жодному джерелі немає певного твердження — йому немає місця в Вікіпедії. Оскільки в жодному джерелі не йдеться про «важку» працю вживання активних дієприкметників, тут взагалі неможливо узагальненням прийти до «сізіфового труда». Оскільки, ви самі ж визнаєте, що це не є «факт або твердження», будь ласка видаліть. --Α.Μακυχα 11:43, 22 жовтня 2013 (UTC)

ну так не треба так само тупо видаляти чужий допис, тільки тому, що він вам не до вподоби. і тут ви знову не послідовні, бо в мене на сторінці написали - не копіюйте речення із джерел дослівно. Намагайтесь переписувати текст із джерел своїми словами, що я і зробив. тепер же ви вимагаєте якісь джерела (до речі, як ви зазначили подібний вислів є тут). та й про складність ви самі навели цитату вище:

Активні дієприкметники теп. ч. в українській мові регулярно творяться від основ неперехідних і рідше — перехідних дієслів недоконаного виду всіх класів. Не утворюються ці дієприкметники від дієслів з афіксом -ся незалежно від виду, а також дієслів доконаного виду.

При всій на перший погляд прозорості й легкості творення дієприкметників на -чий в ряді випадків їх словотвірна структура виявляється затемненою. Так, від деяких дієслів, що за категоріальними особливостями (недок. вид, незворотні) могли б бути базою для утворення активних дієприкметників, насправді дієприкметники не творяться. Наприклад, від дієслів типу тек-ти, пек-ти, сік-ти, товк-ти, рек-ти (з основою на к) активні дієприкметники на -чий практично неможливі. Це явище зумовлюється, очевидно, дією звукового закону несполучуваності окремих елементів, а саме приголосного ч, який виникає в 3 ос. мн. з к, з дієприкметниковим суфіксом -ч-.

Отже, суттєвим обмежувальним фактором творення активних дієприкметників теп. ч. є звуковий закон несполучуваності дієслівних основ, що мають ч в останньому складі, з дієприкметниковим суфіксом -ч-. Немилозвучне нагромадження складів з глухими шиплячими важке і для вимови, і для сприймання. Незважаючи на потенційну можливість творення подібних дієприкметників і навіть на вживання їх деякими письменниками, в мові стихійно діє закон відбору — уникання таких форм--Ґалаха (обговорення) 20:57, 22 жовтня 2013 (UTC)

Я не бачу тут «сізіфового труда» мовців, які вживають неправильні форми. Джерела немає — немає твердження. --Α.Μακυχα 21:17, 22 жовтня 2013 (UTC)

до чого тут твердження і мовці?--Ґалаха (обговорення) 21:44, 22 жовтня 2013 (UTC)

«Це сізіфів труд» — твердження. Кого воно стосується? Мовців, що вживають активні дієприкметники.

Я втомився вам пояснювати елементарну логіку. --Α.Μακυχα 23:08, 22 жовтня 2013 (UTC)

це не твердження (що це - читайте вище). стосується силкувань якнайточніше передати російські ад. тому вилучили безпідставно. ви мені ще нічого не пояснювали (я взагалі не маю вам нічого пояснювати), а тільки безпідставно покликаєтесь на рекомендації вікіпедії, чи своїх вподобань.

Їх наявність в українській інтелігентській і письменницькій мові деякі мовознавці (М. Сулима) пояснюють впливом російської та польської літературних мов, або ж, як можна бачити у Шевченковій мові, безпосередньо церковно-слов'янської[14] (існують дослідження і російських впливів на мову Франка[24]).

це просто зразок енциклопедичного стилю. ви зумисно так пишете наперекір мені, чи справді вважаєте, що це прийнятно? якщо друге, то виправте ще й це:

На думку багатьох мовознавців(Б. Антоненко-Давидович), (Курило О.), активні дієприкметники не властиві українській мові, натомість особливістю української мови є їх уникнення (Б. Антоненко-Давидович), (Сулима М.). Прямі відповідники російським дієприкметникам в апозитивно-присудковій функції із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ-, -вш- в українській мові відсутні. (Пономарів О.), (Б. Антоненко-Давидович), (Курило О.), мабуть буде квінтесенція енциклопедичності?

тепер поясніть нащо вставляти (М. Сулима), коли є примітка? до того ж, Сулима пише - Наявність цього намулу в укр. інтеліґентській і письменницькій мові звичайно пояснюють впливом російської літературної мови. Це – правда. тобто він зазначив поширену думку, і погодився з нею. з вашого ж випливає, що тільки Сулима так вважає. це пряме викривлення написаного, тому потрібно виправити.

тепер про дослідження мови Франка. нащо тулити недоладне речення - існують дослідження і російських впливів на мову Франка, коли раніше уже сказано про вплив російської, і можна просто додати примітку після - пояснюють впливом російської?--Ґалаха (обговорення) 08:11, 23 жовтня 2013 (UTC)

1. Мені щиро цікаво було б бачити інші джерела, які пояснюють наявність активних дієприкметників у класиків впливом російської мови. Особливо сучасні. Натомість Сулима — пурист, а його книжка вийшла у розквіт українізації. Тобто ця думка може бути не лише застарілою, а й упередженою.
2. Щодо недоладного речення, то це в вас треба запитати: навіщо тулити недоладне джерело про мову Франка у цей розділ, в якому сказано тільки те, що написано в недоладному реченні? Адже там взагалі не йдеться про активні дієприкметники. --Α.Μακυχα 08:33, 23 жовтня 2013 (UTC)

• нащо ви продовжуєте війну редагувань?
• нащо ви викривили, те що написано в Сулими?
• нащо додавати (М. Сулима), якщо є примітка?
• чому не додати примітку після - пояснюють впливом російської?

там йдеться про, тогочасні впливи на літературну мову, на прикладі Франка. тепер дайте відповідь на поставлені вище питання. --Ґалаха (обговорення) 09:52, 23 жовтня 2013 (UTC)

1) Тому що ви не навели джерело до твердження про «сізіфів труд» і вперто намагаєтесь додати ідіому навіть всупереч очевидній неенциклопедичності. 2) В чому викривлення Сулими? Це майже дослівне цитування. 3) Тому що Сулима — застаріле джерело і до того ж пурист (може бути упередженим). Читач має мати це на увазі. 4) Тому що це джерело не говорить нічого про пояснення, а твердить лише про російські впливи на Франка. Воно взагалі не стосується теми активних дієприкметників. --Α.Μακυχα 12:05, 23 жовтня 2013 (UTC)

1) це не твердження, а просто узагальнена думка (якщо ви не в змозі цього осягнути, то даруйте) у чотирьох, наведених вище, джерелах, і доречність якої можна побачити з прикладів, наведених нижче. ось вам джерело з тотожнім висловом. ви не навели жодного правила, яке б забороняло мені використати ідіому. тому повертаю. 2) Сулима пише - Наявність цього намулу в укр. інтеліґентській і письменницькій мові звичайно пояснюють впливом російської літературної мови. Це – правда., тобто він зазначив поширену думку, і погодився з нею. ви написали - Їх наявність в українській інтелігентській і письменницькій мові деякі мовознавці (М. Сулима) пояснюють впливом..., тобто виходить, що це тільки його думка. 3) я вас не запитую що ви про нього думаєте, а нащо писати в дужках (М. Сулима), коли в примітці зазначено те саме? 4) яке пояснення? --Ґалаха (обговорення) 13:09, 23 жовтня 2013 (UTC)

ВУЗ

ВУЗ в українській мові Є! і слово учбовий теж Є! Те, що їх немає - вигадка!

• Про "учбовий" загалом нічого не скажу, але не в такому значенні точно. Словники української мови не є авторитетним джерелом щодо кальки з російської, що засмітила навіть такі серйозні книги.

Знаходитися

Чи насправді росіянізм? А як бути з пол. znajdować się, заст. znachodzić się, нім. befinden sich? --В.Галушко (обговорення) 04:29, 5 травня 2022 (UTC)

Більш ніж сто

Це теж калька. Українською: "більш за сто" (також вживається "від"). --85.64.199.129 16:55, 27 жовтня 2023 (UTC)

Варто навести джерела. -- Rajaton Rakkaus ^🖂 17:22, 27 жовтня 2023 (UTC)

На цій сторінці обговорення 17 разів фігурує калька "достатньо".

Це є вагомою причиною для того, щоб додати слова "досить" та "удосталь", замість яких вживають кальку. --85.64.199.129 17:04, 27 жовтня 2023 (UTC)

Аналогічно, такі твердження мають підтверджуватись за джерелами. -- Rajaton Rakkaus ^🖂 17:23, 27 жовтня 2023 (UTC)

к ним относятся, действующий

"к ним относятся" переклали "належать", себто, тут "к ним относятся"="к ним относят", а правило написали про різницю між стосунком, ставленням та відношенням. Треба перекласти "до них ставляться" чи переписати правило

"действующий" я б переклав ще "живий" (про вулкан, прикладом), "добрий" замість "?дієвий"(засіб), "що робить"(коли після сполучника), "теперішній" замість "?чинний"(закон), і "актор" замість, на мою думку, російської кальки "дієві особи"(англійське слово для "?дієва особа" — actor) --Se Rəgəzinski (обговорення) 23:33, 12 січня 2024 (UTC)

Вітаю. Якщо ви пропонуєте додати помилки, то вам варто спочатку навести джерела, що їх підтверджують. -- Rajaton Rakkaus ^🖂 23:41, 12 січня 2024 (UTC)

Зрозуміло --Se Rəgəzinski (обговорення) 01:17, 13 січня 2024 (UTC)

До "относятся"

Подивіться на приклади:

1)Также не редко К НИМ ОТНОСЯТ строго определённые модели более крупных («полно размерных») и мелких («компактных») моделей той же эпохи. — Тут можна коротко й витончено перекласти "Також не рідко ЦЕ суто...

або

2) Учтите, что все материалы (а к ним относят краску, грунтовку, шпатлевку) должны быть водостойкими. — Тут робитиме "ПРИКЛАДОМ" --Se Rəgəzinski (обговорення) 23:52, 12 січня 2024 (UTC)

То що? Те, що в російській мові є певний вираз, ще не означає, що його немає в українській. Спочатку прошу джерела, потім буде про що говорити. -- Rajaton Rakkaus ^🖂 10:44, 13 січня 2024 (UTC)

Ви же зробили цю довідку, ви ж бачите, що в вас "относят(ся)" записали в росіянизм. І, пане, я, здається, не писав "немає", це як синоніми. Там же додають, що треба пам'ятати й про синоніми. Про джерела я зрозумів --Se Rəgəzinski (обговорення) 15:03, 13 січня 2024 (UTC)

А, я просто початково не зрозумів, про що мова. Насправді, треба довідку перероблювати повністю, бо там у росіянізми позаписували все підряд. І створював її не я. -- Rajaton Rakkaus ^🖂 16:09, 13 січня 2024 (UTC)