Облога Старого Бихова (1654)
| Облога Старого Бихова | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Російсько-польська війна (1654—1667) | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Річ Посполита
|
 Російське царство Військо Запорозьке
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| невідомо | Іван Золотаренко | ||||||
| Військові формування | |||||||
| 4000 осіб 30 гармат |
8000—12000 осіб | ||||||
Облога Старого Бихова — перша облога військами запорізьких козаків фортеці Старий Бихів в роки російсько-польської війни 1654—1667 років під час Государевого походу 1654 року[ru]. Облога продовжувалася 3 місяці з 19 (29) серпня й завершилася 16 (26) листопада невдачею і поразкою запорозько-московського війська.[1]
Передумови[ред. | ред. код]
Вже на самому початку Московсько-польської війни 1654—1657 років, під час Государевого походу 1654 року[ru] розгорнувся широкомасштабний наступ московських військ на землі Великого князівства Литовського, яке на той час вже перебувало в складі Речі Посполитої. Як взаємну допомогу в знак визнання влади царя Олексія Михайловича над Україною відповідно до Переяславської угоди, гетьман Богдан Хмельницький направив на підтримку російським військам козачий корпус Івана Золотаренка, що налічувало близько 20000 осіб в складі Ніжинського, Чернігівського і Стародубського полків.[2] Спочатку планувалося приєднання козацького корпусу до головних сил російської армії, які наступали на Смоленськ, однак Золотаренко за згодою Хмельницького зробив самостійні дії в південно-східній Білорусі, послідовно захопивши міста Речицю, Жлобин, Стрешин, Рогачов, Гомель, Чечерськ, Славгород і Новий Бихів. Останньою фортецею, яка заважала встановленню контролю над Подніпров'ям був Старий Бихів, облогу якого козацькі війська розпочали на початку вересня 1654 року.[3]
Стан фортеці напередодні[ред. | ред. код]
Старий Бихів, що належав підканцлеру литовському Казимиру Леву Сапезі, на відміну від більшості інших державних фортець, на початку війни був однією з найукріпленіших фортець на території Великого князівства Литовського. Місто було оточене земляними валами заввишки 7-8 метрів, і шириною біля підніжжя рівною 30 метрам, крім того, воно було посилено 11 бастіонами й равелінами. Саме місто складалося переважно з чоловічого населення. У місто вели троє воріт, а зі сходу воно було прикрите Дніпром і кам'яним замком розміром 77 на 100 метрів. Фортеця була рясно забезпечена провіантом і боєприпасами на більш ніж річну оборону. Чисельність же гарнізону складалася з 600 осіб найманої піхоти, 200 гайдамаків, 100 драгунів, близько 300 представників шляхти 1000 євреїв та 2000 озброєних городян. Вони були об'єднані у 21 хоругву і роту. Артилерія налічувала 4 важких і 26 польових гармат.
Хід облоги[ред. | ред. код]
До початку облоги корпус Івана Золотаренка налічував лише трохи більш ніж половину від свого початкового складу, оскільки значні сили були відправлені в рейди по литовській території. Козаки не мали значної артилерії, до початку походу в корпусі було всього 7 польових гармат, тому приступили до тривалої облоги. Значні сили гарнізону дозволяли здійснювати постійні вилазки. Найбільша сталася 22 вересня (2 жовтня), коли оборонці зруйнували два козацьких шанці, захопили три гармати й завдали осаджувачам втрат.[4][5] Наближення зими й небезпека литовського контрнаступу змусили Золотаренко наприкінці листопада зняти облогу міста і відступити до Нового Биківа. А вже 31 грудня (10 січня) того ж року в фортецю прибули литовські війська під командуванням гетьманів Януша Радзивілла та Вінцента Корвіна-Госевського. Після зняття облоги багато шляхтичів і міщан поїхали зі Старого Бихова, після чого чисельність його захисників знизилася.[6] І лише тільки в травні 1655 року військо Золотаренка знову взяло місто в облогу, однак і ця спроба в кінці завершилася провалом.
Значення[ред. | ред. код]
Невдала облога Старого Бихова ускладнила дії російських військ, оскільки не дозволила встановити безперешкодний шлях по Дніпру, що зв'язав би два театри воєнних дій — Білорусіь та Україну. Крім цього фортеця стала базою для зимового контрнаступу литовських військ, який в кінці скінчився невдачею,[7] що спричинила ще дві облоги, але саме місто було взяте лише на початку 1657 року, вже після підписання Віленського перемир'я.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ткачоў М. (2007). Быхава абарона 1654—56 // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. Т. 1 (be/ru) . Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. с. 357—358.
- ↑ Мальцев А. Н. (1974). Россия и Белоруссия в середине XVII века (рос.). Москва.
- ↑ Переписка гетманов Левобережной Украины с Москвой и Санкт-Петербургом. 1654–1764 гг.: сборник документов. archives.gov.ru (рос.).
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Michał Heller, Aleksander Niekricz, Utopia u władzy. Historia Związku Sowieckiego, Vol. 1: Od narodzin do wielkości, Warszawa 2016, pp. 535; Vol. 2: Od potęgi do upadku, Warszawa 2016, pp. 723. Historia i Polityka. doi:10.12775/hip.2016.034. ISSN 2391-7652.
- ↑ Bobiatynski K. (2006). Od Smolenska do Wilna (пол.). Warszawa.
- ↑ Конрад Бабятыньскі. Адносіны жыхароў ВКЛ да маскоўскага войска ў 1654–1655 г. | Беларускі Гістарычны Агляд. www.belhistory.eu (біл.). Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 11 квітня 2021.
- ↑ Малов А. В. (2006). Русско-польская война 1654—1667 (рос.). Москва: Цейхгауз. с. 16 — 19.
Джерела[ред. | ред. код]
- Беліцк-Гімн. Енциклопедія історії Білорусі. — Мінск, Білорусь, 1994. — 537 с. — ISBN 5-85700-142-0.
- Беларусы-Варанец. Білоруська енциклопедія. — Мінск, Білорусь, 1996. — 511 с. — ISBN 985-11-0068-4.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
