Ожогін Віктор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ожогін.
Віктор Іванович Ожогін
Народився 13 березня 1958(1958-03-13) (66 років)
Вітебськ, Подгоренський район, Воронезька область, РРФСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР→Україна Україна
Національність росіянин
Місце проживання м. Дніпро
Діяльність журналіст, солдат
Alma mater ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Заклад Перший, Центральне телебачення Держтелерадіо СРСР, Орбіта[d] і Дніпро-75
Учасник Революція Гідності, Війна на сході України, бої за Лисичанськ, бої за Сєвєродонецьк, бої за Рубіжне, битва за Бахмут, Бої за Ізюм, Бої за Куп'янськ і бої за Лиман
Членство Комісія з журналістської етики
Військове звання капітан
Нагороди
Орден «За мужність» III ступеня медаль «За військову службу Україні»
Заслужений журналіст України

Ві́ктор Іва́нович Ожо́гін (нар. 13 березня 1958(19580313), сел. Вітебськ, Підгоренський район, Воронезька область РРФСР) — український журналіст і військовослужбовець — учасник російсько-української війни. Заслужений журналіст України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селищі Вітебськ у Воронезькій області. У роду має українське коріння, дід Григорій Іванович — з донських козаків, учасник Першої світової війни, кавалер двох Георгіївських хрестів. Батько з 18 років воював на фронтах Другої світової війни, захищав Дніпропетровщину, був поранений у боях.

У віці 14 років Віктор переїхав з батьками до УРСР. Закінчив середню школу в місті Ворошиловграді. З дитинства захоплювався спортом. В обласному центрі вступив до машинобудівного інституту, проте після року навчання (спеціальність — обробка металу тиском) вирішив іти до армії. Строкову служив на Чорноморському флоті ВМФ СРСР — у спортивній роті, де був гравцем футбольної збірної флоту. На третьому році служби командував відділенням.

З 1978-го навчався один рік на підготовчому відділенні Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики цього ВНЗ (1984) за спеціальністю журналістика.

Під час навчання в Києві мав практику роботи в спортивній редакції УТ-1. Закінчивши виш, за розподілом працював з серпня 1984 року на Дніпропетровській обласній телерадіокомпанії (ДОТРК) в редакції спортивних і оборонно-масових програм. З 1985 року коментував футбольні матчі, зокрема за участю команди «Дніпро» (український клуб 1983 року став чемпіоном СРСР і виступав у єврокубкових турнірах); у 1986 році Віктор Ожогін навчався на курсах спортивних коментаторів у Москві в інституті Держкомтелерадіо СРСР.

Як журналіст обласної державної телерадіокомпанії майже десять років працював у редакції новин. Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років коментував деякі матчі для Центрального телебачення Держкомтелерадіо СРСР і «Орбіти» — системи мовлення на Далекий Схід. Загалом за час роботи на обласному телебаченні був коментатором понад 400 матчів «Дніпра», серед них і єврокубкових. Також був редактором спортивних програм і працював на матчах «Кривбасу», коментував баскетбол, волейбол, мініфутбол, хокей, автогонки, мотокрос і навіть художню гімнастику[1].

З 2000 року — заступник директора, з 2009 року — генеральний директор ДОТРК. На останній посаді працював вісім місяців, у той час прагнув зробити незалежне суспільне телебачення, але після зміни влади в Україні — звільнений.

Деякий час працював у пресслужбі Дніпропетровського міського голови Івана Куліченка. Був пресаташе в клубі «Дніпро-75». Згодом, після участі в АТО (воював на Донеччині), повернувся до пресслужби міськради. Працював також редактором на суспільному радіомовленні в Дніпрі.

Безпартійний.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений. Батько двох доньок: старша — Ганна (від першого шлюбу), активна волонтерка в час війни; молодша Каріна народилася, коли батькові було 53 роки. Має онуків.

Участь у російсько-українській війні[ред. | ред. код]

Після Євромайдану й російської спроби захопити Крим уперше пішов добровольцем до військкомату, але 56-річного журналіста не взяли як офіцера запасу до війська (невдовзі призовний вік змінили, тож він зміг розпочати службу). У складі батальйону Національної гвардії України взвод, яким командував старший лейтенант Віктор Ожогін (його підрозділ називали «журналістським») перебував, зокрема, між Маріуполем і Новоазовськом — в одній з найгарячіших точок Донеччини. Під час так званого перемир'я бійці тримали оборону під артилерійським вогнем на ділянці приблизно 4 км. Державний комітет телебачення і радіомовлення України тоді закликав журналістів виявити солідарність і «взяти під опіку» підрозділ Віктора Ожогіна, який потребував волонтерської допомоги[2]. На військовій службі командир взводу був від серпня 2014 до серпня 2015 року.

З березня 2022-го Віктор Ожогін на фронті повномасштабної російсько-української війни (щоб вдруге потрапити на службу, він у своєму військовому квитку виправив третю цифру року народження — з «5» на «6»). У званні старшого лейтенанта був заступником командира роти (за напрямом роботи з особовим складом) у батальйоні «Дніпро-1» Національної гвардії України. Брав участь у боях за Лисичанськ, Сєвєродонецьк, рота пройшла також Рубіжне, Слов'янськ, Краматорськ, Бахмут (у цьому місті — 40 діб оборонних боїв, у яких очолював зведену роту), Ізюм, Куп'янськ. Восени під Лиманом на Донеччині зазнав важкого уламкового поранення. У березні 2023 року офіцерові надано чергове військове звання — капітан. Друге важке поранення дістав у бою поблизу Кремінної на Луганщині влітку 2023 року.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

На черговому з'їзді підписантів Етичного кодексу українського журналіста 24 квітня 2015 року в Києві делегати обрали Віктора Ожогіна до складу Комісії з журналістської етики (КЖЕ), в якій він перебував до наступних виборів[3].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Запеклий бій тривав 9 годин. Ексспортивний коментатор героїчно боронить українську землю
  2. ↑ «Журналістський взвод» Віктора Ожогіна повертається в зону АТО — Держкомтелерадіо просить підтримати [Архівовано 2014-11-03 у Wayback Machine.] // ТелеКритика, 28 жовтня 2014
  3. ↑ Новий склад Комісії з журналістської етики
  4. ↑ Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників радіо, телебачення та зв'язку. Указ Президента України від 16.11.2023 № 750/2023
  5. ↑ Про відзначення державними нагородами України. Указ Президента України від 24.01.2023 № 29/2023
  6. ↑ Про відзначення державними нагородами України. Указ Президента України від 20.08.2007 № 718/2007

Джерела[ред. | ред. код]

  • Журналісти з Київського університету: спогади, світлини, імена / А. Ф. Горлов та ін. — Фастів: Поліфаст, 2008.
  • Україна: журналісти на передовій. — К.: Видавничий дім журналу «Пам'ятки України», 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ожогін_Віктор_Іванович&oldid=41667968