Орлов Віктор Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Віктор Орлов
Особисті дані
Повне ім'я Віктор Григорович
Орлов
Народження 4 жовтня 1946(1946-10-04) (77 років)
  Магнітогорськ, Челябінська область, РРФСР
Зріст 180 см
Вага 80 кг
Громадянство СРСР, Україна, Росія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1964 СРСР «Будівельник» (У) 14 (3)
1965—1966 СРСР «Трактор» (В) 53 (10)
1966—1970 СРСР «Шахтар» (Д) 59 (8)
1970—1977 СРСР «Таврія» (С) 293 (61)
Звання, нагороди
Нагороди
Заслужений працівник фізичної культури і спорту Автономної Республіки Крим

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Віктор Григорович Орлов (рос. Виктор Григорьевич Орлов; нар. 4 жовтня 1946, Магнітогорськ, Челябінська область, РРФСР) — радянський український футболіст та український тренер, нападник. Майстер спорту СРСР, Заслужений тренер України.

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

У дитинстві займався футболом і хокеєм[1]. Перший футбольний тренер - Костянтин Дмитрієв[1]. У п'ятнадцятирічному віці, в 1962 році вступив в уфимський технікуму фізкультури, де займався хокеєм[1]. Пізніше, Віктора запросив Федір Новіков, головний тренер уфимського футбольного клубу «Будівельник» у стан команди[1]. Спочатку грав за другу команду, а потім потрапив і в основний склад, який виступав у другій лізі СРСР[1]. У 1965 році перейшов у волгоградський «Трактор», який також грав у Другій лізі. Орлов запрошувався до молодіжної збірної СРСР, де його помітили представники донецького «Шахтаря», куди він перейшов у 1966 році[1]. У складі команди провів чотири роки, граючи також за дубль[1]. 6 жовтня 1968 року в матчі проти кіровабадського «Динамо» (3:0), Віктор забив останній м'яч у грі, який став 700-м голом «Шахтаря» в чемпіонатах СРСР[2].

У 1970 році став гравцем сімферопольської «Таврії», куди його запросив Анатолій Заяєв[3]. «Шахтар» обміняв його та Василя Грубчака на Миколу Климова та Андрія Черемисіна[1]. У першому ж сезоні разом з командою став срібним призером другої ліги СРСР. У 1973 році команда стала переможцем турніру й вийшла в Першу лігу. У 1974 році «Таврія» обіграла у фіналі Кубка Української РСР житомирський «Автомобіліст» (4:1). Наступного року сімферопольці знову дійшли до фіналу, але поступилися кіровоградській «Зірці» (2:3). У своєму останньому сезоні в команді «Таврія» посіла третє місце у Першій лізі.

У складі «Таврії» провів понад 300 матчів і забив понад 50 м'ячів. Орлов виступав на позиції нападника, нерідко грав як капітан команди[1]. Займає десяте місце в списку гвардійців «Таврії»[4] восьме місце в списку найкращих бомбардирів[5]. У 2010 році сайт Football.ua включив його до списку 50 найкращих гравців «Таврії», де він посів восьме місце[6].

У 1980 році грав у сімферопольському «Метеорі».

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

По закінченні гри за «Таврію» вступив до вищої школи тренерів СРСР[1]. У 1980 році отримав пропозицію стати другим тренером «Таврії», де пропрацював чотири роки[7]. Потім Віктор Орлов почав працювати з дітьми в школі «Таврії». Вісім років ренував футболістів 1975 року народження, там серед його вихованців були Олексій Храмцов, Владислав Мальцев, Ігор Чечоткін, Олексій Осіпов й Сергія Аверін[1][8]. З 1992 по 2007 рік був тренером у кримському училищі олімпійського резерву. Там він підготував таких футболістів як Андрій Несмачний, Сергій Коврижкін, Олексій Храмцов, Дмитро Леонов, Станіслав Печонкін, Артур Новотрясов, Василь Попов і Віталій Саранчуков[1][7][8][9][10][11][12]. Згодом знову повернувся в школу «Таврії», де тренував дітей 1995 року народження[1].

У 2003 році був удостоєний звання заслуженого тренера України з футболу[8]. Спільно з Ігорем Волковим проводив дитячий турнір у Саках в 2012 році[13]. Засновник некомерційної організації «Ветерани футболу Криму і Севастополя».

Досягнення[ред. | ред. код]

Статистика[ред. | ред. код]

Сезон Клуб Ліга Чемпіонат Кубок
Матчі Голи Матчі Голи
1964 «Будівельник» (Уфа) Друга ліга 14 3
1965 «Трактор» (Волгоград) 38 5
1966 15 5 1 3
1966 «Шахтар» (Донецьк) Вища ліга 4 1
1967 6 1
1968 17 3 1 0
1969 31 3 1 0
1970 1 0
1970 «Таврія» Друга ліга 34 10
1971 38 12
1972 35 8
1973 47 8
1974 Перша ліга 34 4 2 0
1975 38 10 2 0
1976 36 4 3 0
1977 31 5 1 0

Джерела:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п Віктор Орлов: «Відчув себе в "Таврії" своїм з першого ж матчу» (рос.). Офіційний сайт СК «Таврія». 25.08.2013. Процитовано 4 червня 2017.
  2. Пам'ятні дати тижня: 3-9 жовтня (рос.). Офіційний сайт ФК «Шахтар» (Донецьк). 03.10.2011. Процитовано 4 червня 2017.
  3. Легендарному Віктору Орлову – 70! (рос.). Крымский спорт. 04.10.2016. Процитовано 4 червня 2017.
  4. Гвардійці «Таврії» в чемпіонатах (рос.). Історія «Таврії». Процитовано 4 червня 2017.
  5. Бомбардири «Таврії» в чемпіонатах (рос.). Історія «Таврії». Процитовано 4 червня 2017.
  6. Павел Морозов (05.02.2010). 50 найкращих. «Таврія» (частина друга) (рос.). Football.ua. Процитовано 4 червня 2017.
  7. а б Андрій Басін (26.02.2008). Віктор Орлов: «Суперники нас поважали» (рос.). Офіційний сайт СК «Таврія». Процитовано 4 червня 2017.
  8. а б в Гаррінальд Немировський (23.08.2003). Вітаємо, Віктор Григорович! (рос.). Кримська правда. Архів оригіналу за 14.04.2015. Процитовано 4 червня 2017.
  9. Вадим Момотюк (28.01.2012). Дмитро Леонов: «Мені буде приємно грати в Севастополі» (рос.). FootballNews.com.ua. Архів оригіналу за 08.01.2019. Процитовано 4 червня 2017.
  10. В'ячеслав Лашук (12.01.2011). Станіслав Печонкін: «Енергією заряджає атмосфера в команді» (рос.). Sport.ua. Процитовано 4 червня 2017.
  11. Тетяна Ящук (18.05.2012). «Таврія» підписує захисника «Кримтеплиці» (рос.). Sport.ua. Процитовано 4 червня 2017.
  12. Віталій Саранчуков — рекордсмен і патріот! (рос.). UA-Футбол. 07.06.2010. Процитовано 4 червня 2017.
  13. Молодіжний склад «Таврії» виграв міні-турнір у Саках (рос.). Офіційний сайт СК «Таврія». 11.10.2012. Процитовано 4 червня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]