П'єр-Луї Женґене
| П'єр-Луї Женґене | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Прізвисько | Le bon Ginguené | |||
| Народився |
25 квітня 1748[1][2][…] Ренн[3] | |||
| Помер |
16 листопада 1816[4][1][…] (68 років) колишній XI округ Парижаd, Париж[3] | |||
| Поховання | Пер-Лашез | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція | |||
| Діяльність | політик, журналіст, дипломат, поет, історик, драматург, літературний критик, літератор | |||
| Alma mater | Émile Zola school in Rennesd | |||
| Мова творів | французька | |||
| Magnum opus | La Décade philosophiqued | |||
| Членство | Інститут Франції, Les Neuf Sœursd, Академія надписів та красного письменства (1816)[5], Туринська академія наук[3], масонство і Академія делла Круска | |||
|
| ||||
 П'єр-Луї Женґене у Вікісховищі | ||||
П'єр-Луї Женґене (фр. Pierre-Louis Ginguené; 25 квітня 1748, Ренн — 16 листопада 1816, Париж) — французький поет і критик.
Популярність йому принесла поема La Confession de Zulmé. Як музичний критик, Женґене стояв на боці глюкістів. Писав у журналі «La feuille villageoise», який поставив собі за мету поширення в народі правильних понять про принципи і прагнення французької революції. Під час терору Женґене був арештований, але термідоріанський переворот повернув йому свободу.
Женґене був також масоном[6], і входив до масонської ложі «Дев'ять Сестер»[7].
Бувши обраним членом виконавчої комісії з народної освіти, багато попрацював над перетворенням народних шкіл. Читав у Парижі курс італійської літератури.
Праці Женґене[ред. | ред. код]
Його найважливішою працею вважається: «Літературна історія Італії» (Histoire littéraire d'Italie, Париж, 1811—1824), складена здебільшого з твору Тирабоскі «Історія італійської літератури» (Storia della letteratura italiana). Останні два томи цього твору частково написані італійським письменником Франческо Сальфі.
Женґене написав[ред. | ред. код]
- «La satire des satires» (1778);
- «Léopold» (поема, 1787);
- «Eloge de Louis XI» (1788);
- «De l'autorité de Rabelais dans la révolution présente» (1791);
- «Notice sur la vie et les ouvrages de Piccini» (1802);
- «Fables nouvelles» (1810)
Видав[ред. | ред. код]
- «Oeuvres de Chamfort» (1795)
- «Lebrun» (1811).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б GeneaStar
- ↑ а б в г www.accademiadellescienze.it
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
- ↑ Daniel Ligou, ed. Dictionnaire de la franc-maçonnerie (Paris: Presses Universitaires de France, 1987)
- ↑ Louis Amiable, Une loge maçonnique d'avant 1789, la loge des Neuf Sœurs (Les Editions Maçonnique de France, Paris 1989)
Література[ред. | ред. код]
- D.-J. Garat, «Notice sur la vie et les ouvrages de P.-LG» (1817).
- Женгенэ, Пьер-Луи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
|
