Павел Кроупа
| Павел Кроупа | |
|---|---|
| Народився |
24 вересня 1963 (60 років) Їндржихув-Градец, Південно-Чеська областьd, Чехословаччина |
| Країна |
.svg){kind=small} Австралія |
| Діяльність | фізик, астроном, астрофізик, викладач університету |
| Alma mater | Університет Західної Австралії |
| Заклад |
Боннський університет Faculty of Mathematics and Physics, Charles Universityd[1] |
| Нагороди | |
Павел Кроупа (нар. 24 серпня 1963, Їндржихув Градець) — німецький та австралійський астрофізик чеського походження. Особливо відомий створеною ним початковою функцією мас, яка тапер називається на його честь «функцією Кроупи». Також зробив внесок в зоряну динаміку, теорію планетоутворення та космологію.
Біографія[ред. | ред. код]
Після поразки Празької весни в 1968 році сім'я Кроупа втекла з Чехословаччини і втратила все своє майно. Кроупа зростав в Німеччині та Південно-Африканській Республіці. У 1983 році він склав випускні шкільні іспити в Геттінгені, а потім вивчав фізику в Університеті Західної Австралії в Перті. У 1988 році він отримав стипендію імені Ісаака Ньютона в Кембриджському університеті, а в 1992 році — дослідницьку стипендію Волтера Вільяма Рауса Болла в кембриджському Трініті-коледжі. Того ж року він здобув ступінь доктора філософії, захистивши дисертацію про розподіл зір малої маси в Галактиці. Потім до 2000 року він працював в астрономічних дослідницьких групах Гайдельберзького університету та Інституту астрономії Макса Планка. Згодом він перевівся до Кільського університету, де у 2002 році зробив габілітацію та отримав стипендію Гейзенберга. У квітні 2004 року його запросили до обсерваторії Боннського університету, яка сьогодні є відділом Інституту астрономії Аргеландера в Бонні. У 2007 році він отримав посаду запрошеного професора в Суїнбернському технологічному університеті в Мельбурні та в Університеті Шеффілда.
Наукова робота[ред. | ред. код]
Кроупа є керівником дослідницької групи, яка займається зоряним населенням і зоряною динамікою.
Його наукова робота почалася в 1987 році в Австралії з дослідження Проксими Центавра[2]. Він добре відомий у професійних колах своєю роботою з розподілу зір за масою. У 1990—1992 роках в Кембриджі разом з Крістофером Тоутом і Джерардом Гілмором, використовуючи статистичні дані спостережень одиночних та подвійних зір, він запропонував широко вживану тепер канонічну початкову функцію мас[3], яка описує розподіл новонароджених зір за масами[4]. У 2004 році разом з Карстеном Вайднером у Кілі він вказав на існування максимально можливої зоряної маси, що дорівнює приблизно 150 масам Сонця.
У Гайдельберзі в 1993—1995 роках він представив перші розрахунки динаміки зоряних скупчень, у яких усі зорі народжуються як подвійні. Це вирішило проблему того, що зорі поля містять значно менше подвійних систем, ніж області зореутворення, оскільки подвійні системи розпадаються та розсіюються в навколишньому середовищі під час еволюції зоряного скупчення. Він математично виразив і застосував теорію еволюції подвійних зір і створив метод динамічного синтезу зоряного населення і передбачив існування подвійних систем, заборонених попередньою теорією (так званих заборонених подвійних систем)[5].
У 1997 році він досліджував зоряну динаміку під час злиття галактик-супутників з Чумацьким Шляхом[6][7]. У 2002 році він уточнив спостережуваний динамічний нагрів або потовщення галактичного диска Чумацького Шляху і разом з Карстеном Вайднером сформулював теорію інтегрованої галактичної початкової функції маси (англ. integrated galactic initial mass function, IGIMF).
У співпраці з Інго Тісом і Крістіаном Тайсом у 2003—2004 роках він визначив, що коричневі карлики та позасонячні планетні системи можуть утворюватися в навколозоряних дисках через вплив зір, які пролітають повз диск і збурюють його. Дослідники доводили, що так само була сформована й наша Сонячна система[8].
З 2010 року інтерес Кроупа перемістився на космологію. Він критикував Стандартну космологічну модель за неспроможність пояснити спостережувані структури в масштабах 1 кпк і більше і розвивав альтернативні космологічні моделі на основі модифікованої ньютонівської динаміки[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ IS VaVaI
- ↑ Kroupa, P., Burman, R.R. and Blair, D.G., 1989. Photometric observations of flares on Proxima Centauri. Publications of the Astronomical Society of Australia, 8(2), pp.119-122.
- ↑ Kroupa, P., Tout, C.A. and Gilmore, G., 1993. The distribution of low-mass stars in the Galactic disc. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 262(3), pp.545-587.
- ↑ Nejhlubší pohled do Orionu. Evropská jižní observatoř. 12 липня 2016.
- ↑ Kroupa, P., 1995. The dynamical properties of stellar systems in the Galactic disc. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 277(4), pp.1507-1521.
- ↑ Kroupa, P. and Bastian, U., 1997. The Hipparcos proper motion of the Magellanic Clouds. New Astronomy, 2(1), pp.77-90.
- ↑ Kroupa, P., 1997. Dwarf spheroidal satellite galaxies without dark matter. New Astronomy, 2(2), pp.139-164.
- ↑ Thies, I., Kroupa, P. and Theis, C., 2005. Induced planet formation in stellar clusters: a parameter study of star-disc encounters. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 364(3), pp.961-970.
- ↑ Kroupa, P., 2012. The dark matter crisis: falsification of the current standard model of cosmology. Publications of the Astronomical Society of Australia, 29(4), pp.395-433.
Посилання[ред. | ред. код]
- Pavel Kroupa (anglicky) . Univerzita v Bonnu.