Пакопампа

Пакопампа
Країна	Перу
Адміністративна одиниця	Кахамарка Chota Provinced
Висота над рівнем моря	2140 м
Площа	12 га
Пакопампа у Вікісховищі

Пакопампа (Paqu pampa) — археологічна пам'ятка в гірській області північного Перу, що існувала в Ранній формативний період з 1200 до 100 року до н. е. Поділяється на 3 фази, основна частина приходиться на культури Чавін й Кахамарка.

Назва

З мови кечуа перекладається як «Рівнина, де пасуться альпаки».

Розташування

Знаходиться в селі Pacopampa на висоті 2140 м над рівнем моря в районі Керокото провінції Чота, регіону Кахамарк, на відстані 3 км на південний схід від іншого церемоніального центру Панданче.

Історія

Було основним церемоніальним центром, заснованим бл. 1200 року до н. е. (хоча деякі вчені вважають, що люди тут з'явилися бл. 2500 року до н. е.) Храмовий комплекс складався з висхідних терас, сама верхня з яких вважається священною і ексклюзивною. В його околицях знайдено близько 20 археологічних місць.

Історія Пакопампи поділяють на 3 фази: власне Пакопампа (Пакопампа I) — 1200—900 року до н. е. (поява перших будівель, заснування міста); Пакопампа-Чавін (Пакопампа II) — 900—500 роки до н. е. (вплив культури Чавін); Пакопампа-Кахамарка (Пакопампа III) — 500—100 роки до н. е. (вплив культури Кахамарка).

Опис

Складається насамперед з 3 платформ, що перетинають одна одну, побудованих на пагорбі. Усі будови, що були знайдені, були повернені на схід. Загалом має форму зрізаної піраміди. Загальна площа становить 600×200 м, заввишки 35 м. На поверх ведуть сходи, які складають з вирізаного і відполірованого великого каміння.

Досліджено низку внутрішніх галерей, коридорів, вентиляційних каналів і каналів для дренажу. Розкопано рештки колон, карниз з різьбленим високим рельєфом, різні скульптури змій, пов'язані з архітектурою поселення.

Виявлено зброю і кам'яні знаряддя, кераміку, дрібні кістки з різьбленням та камінь з символічними мотивами, що відповідають основам культури чавінців. Є підтвердженням вплив цієї культури, що стала основною на тривалий час.

На території є численні кам'яні скульптури із зображенням божества з культури Чавін (його називають котічий бог). Є поєднання людської статури з обличчям або ротом й очима кота. Крім того, також виявлено скульптурні поєднання людини, птаха й кішки (напевне ягуара).

Знайдено гробницю жінки, що мешкала бл. 900 року до н. е. Поховання має форму черевика. Вона добре збереглася від пограбувань мародерів й отримала назву від вчених Пані з Пакопампи. Жінка за життя була 1.55 м, померла у віці 30 або 40 років. У неї було штучно деформований череп, вона була похована з багатими інвентарем, складених з золотими сережки, керамічними горщиками і намиста з мушель.

Виявлено гробницю з решткам двох осіб, які жили бл. 600 року до н. е. Захоронення разом з ними речами свідчать, що це були важливі члени чавінського суспільства. Одну з них було поховано з керамічним посудиною, який зображує істоту з тілом змії і головою ягуара (вважалося, що ці тварини володіли надприродними здібностями, які можуть передаватися жрецям). Змії вважалися жителями підземного світу, а ягуари — певним мостом між землею і небом. Інша людина була похована з намистом із золотих порожнистих сфер і металевими речами з хвилястими лініями, що зображують рух змій. Також в похованні поряд черепами були безладно розпорошені різнокольорові мінерали: червона кіновар, зелений малахіт, темно-коричневий гематит, блискучий чорний магнетит, білий кальцит й синій азурит.

Дослідження

Перші розкопки у 1930-х роках здійснив відомий перуанський вчений Рафаель Ларко Хойл. Знайдені артефакти з вапняку він відправив до міста Трухільйо. Також здійснено короткий опис пам'ятки, висунуто гіпотезу щодо її зв'язку з культурою Чавін.

Після цього тривалий час не відбувалися розкопки, в результаті чого Пакопампа опинилася під загрозою зникнення. У 1966 році Пабло Макера розпочав рух за збереження цієї пам'ятки. У 1970 році доктор Еміліо Чой викупив землі на площі Пакопампи й подарував її університету Сан-Маркос. З цього моменту вчені останнього займаються тут дослідженнями.

У 1970 році розкопки очолювали Еміліо Розесом та Рут Шеді. Саме вони виявили першу фазу існування цієї пам'ятки. У 1976 році нові дослідження здійснювала Роза Фунг Пінеда.

З 2005 року розкопки проводяться японськими науковцями Національного музею етнології та перуанські — з університету Сан-Маркос (Перу) під загальним керівництвом Юдзі Секі та Даніеля Моралеса.

Джерела

• Silva Sifuentes, Jorge E. T.: Origen de las civilizaciones andinas. Incluida en la Historia del Perú. Lima, Lexus Editores, 2000. ISBN 9972-625-35-4
• Kauffmann Doig, Federico: Historia y arte del Perú antiguo. Tomo 2. Lima, Ediciones PEISA, 2002. ISBN 9972-40-214-2