Пампулов Мойсей Аронович
| Пампулов Мойсей Аронович | |
| Народження: | 1801 |
|---|---|
| Смерть: | 1884 |
| Поховання: | Караїмський цвинтар у Євпаторіїd |
| Країна: | Російська імперія |
| Діти: | Пампулов Самуїл Мойсейович |
| Нагороди: |    |
Мойсей (Моше) Аронович Пампулов (Панпулов, нар. 1801 — пом. 1884) — лідер (гевір) євпаторійських караїмів, спадковий почесний громадянин, міський голова Євпаторії (1861-1863), учасник Кримської війни. Батько гахама С. М. Пампулова.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1801 року в караїмській родині. Батько — Арон Мойсейович Пампулов (? — 1840), гевір євпаторійських караїмів[1]. Про ранні роки М. А. Пампулова нічого не відомо. У 1839 році був одним з кандидатів на пост Таврійського й Одеського караїмського гахама[2]. У 1846 році сім'я Пампулових була удостоєна Сенатом Російської імперії звання спадкового почесного громадянства[3]. До 1847 року проживав у Миколаєві, звідки повернувся до Євпаторії. Під час Кримської війни надавав усіляко допомогав російській армії. Зокрема, надав для потреб армії 1585 десятин землі в Євпаторійському повіті з двома водопійними колодязями, за що був нагороджений медаллю «У пам'ять війни 1853-1856»[4]. У ніч на 15 квітня 1854 року, під час перебування в Євпаторії англо-французького флоту, озброївшись вогнепальною зброєю, М. А. Пампулов разом з М. С. Нейманом і М. Луцьким охороняли жителів міста від грабежів та заворушень[4]. Після закінчення війни разом з купцями Демерджі, Сінані й Тонгуром брав участь у відновленні майна й громадських будівель Євпаторії, яким заподіяли шкоду під час бойових дій[4]. Також відповідав за приведення Євпаторії в належний санітарний стан[5]. У 1860 році М. А. Пампулову присвоєно звання купця першої гільдії[6]. Протягом багатьох років займав посаду гласного євпаторійської міської думи, а з 1861 по 1863 роки — міським головою Євпаторії[5]. Допомагав археологу А. С. Фірковичу по розбору й перекладу стародавніхрукописів, про що той згадує в своїй книзі «Авне зіккарон»[7].
Володів поетичним талантом: написав декілька епіграм та віршів давньоєврейською та караїмською мовами[7].
Помер у 1884 році.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ельяшевич, 1993, с. 154.
- ↑ Прохоров Д. А. Обзор документов фонда Таврического и Одесского караимского духовного правления из государственного архива в АР Крым // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — Симферополь, 2008. — Вип. XIV. — С. 522.
- ↑ С. Петербург, Мая 20 : Внутренние известия // Коммерческая газета. — СПб., 1846. — № 59.
- ↑ а б в Лебедева, 2002, с. 22.
- ↑ а б Лебедева Э. И. Крымская война и караимы. — Симферополь, 2004. — С. 26. — ISBN 966-7348-21-0.
- ↑ Лебедева, 2002, с. 8.
- ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 155.
Література[ред. | ред. код]
- Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимы / под ред. М. Н. Губогло, А. И. Кузнецова, Л. И. Миссоновой, Ю. Б. Симченко, В. А. Тишкова. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
- Лебедева Э. И. Пример для потомства. — Симферополь, 2002. — 107 с. — ISBN 966-7348-07-5.