Панде Петровський
| Панде Петровський | |
|---|---|
| Народився |
26 грудня 1943 Бітола |
| Помер |
31 грудня 2006 (63 роки) Бітола, Північна Македонія |
| Країна |
 Північна Македонія |
| Діяльність | письменник |
| Учасник | Конфлікт у Македонії |
| Посада | Начальник Генерального штабу Армії Республіки Північна Македонія |
| Військове звання | генерал |
Панде Петровський (26 грудня 1943 - 31 грудня 2006) — македонський військовий генерал, начальник Генерального штабу Армії Республіки Македонія під час збройного конфлікту в 2001 році.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 26 грудня 1943 року в м. Живойно. Його дід Петре брав участь в Ілінденському повстанні та в Першій світовій війні, а батько Алексо брав участь у національно-визвольній боротьбі, під час якої був двічі поранений.[1]
Після закінчення середньої школи в 1962 році Петровський вступив до Військової академії сухопутних військ Югославської народної армії, яку закінчив з відзнакою в 1965 році.
ЮНА (1965–1992)[ред. | ред. код]
Військову кар’єру розпочав у 1965 році командиром взводу 4-ї бронетанкової бригади в Ястребарсько, СР Хорватія, у званні лейтенанта. Петровський провів більшу частину своєї військової кар’єри в Ястребарському, з 1965 по 1976 роки. У 1968 році нагороджений орденом «За бойові заслуги» зі срібними мечами, а наступного року йому присвоєно звання лейтенанта. З 1969 по 1970 — командир роти. З 1970 по 1971 рік — заступник командира батальйону. У 1971 році отримав звання капітана. З 1971 по 1972 рік — офіцер фізкультури бригади. З 1972 року — командир батальйону. У 1973 році йому було присвоєно звання капітана 1-го класу, а наступного року він був нагороджений орденом Народної Армії зі Срібною Зіркою — найвищою нагородою Югославської Народної Армії, хоча надалі він був нагороджений ще двома орденами.
У 1976 році закінчив Командно-штабну академію і був переведений до Прилепа, де був помічником начальника штабу з оперативно-навчальної роботи. У 1977 році йому присвоєно звання майора. У 1981 році був переведений у Велес, де був заступником командира 212-ї механізованої бригади, а також начальником штабу бригади. У 1982 році йому присвоєно звання підполковника та нагороджено орденом Праці зі срібним вінком. Після закінчення школи національної оборони в Белграді у 1986 році отримав звання полковника і переведено до Приштини, де він був командиром 15-ї механізованої бригади.
У 1989 році був переведений до Скоп'є, де був керівником органу з особистих справ 3-го армійського округу. У 1990 році нагороджений орденом «За бойові заслуги» із золотими мечами.
АРМ (1992–2002)[ред. | ред. код]
Після розпаду СФР Югославії та розпаду Югославської народної армії Петровський, як і інші члени Югославської народної армії з Республіки Македонія, приєднався до Армії Республіки Македонія, сформованої в 1992 році, і був переведений в Бітола як командувач корпусом 2-ї армії, брав участь у його формуванні.[2] У 1993 році йому присвоєно звання генерал-майора. У 1996 році був переведений до Скоп'є, де був помічником начальника Генерального штабу армії з бойової підготовки. У 1997 році йому присвоєно звання генерал-лейтенанта.
У 1998 році Петровський був призначений керувати реорганізацією армії.
Панде Петровський достроково пішов у відставку у 2000 році, але наступного року повернувся до армії.[2][3] Під час збройного конфлікту в Македонії в 2001 р. Указом №22 Президента Республіки Македонія Бориса Трайковського від 21 березня 2001 року Петровський був призначений заступником начальника Генерального штабу армії Йована Андревського.[4]
Начальник Генерального штабу АРМ[ред. | ред. код]
У вирі конфлікту він був начальником Генерального штабу АРМ, який керував македонською армією найкоротший час, всього 3 місяці. Після початку військового конфлікту в Македонії в 2001 році його покликали допомогти в ситуації. Його особиста думка полягала в тому, що військовий конфлікт був нав'язаною ззовні агресією.[5] Повернувшись до лав АРМ, він спланував успішні дії зі визволення і підкорення Тетовської фортеці, а також дії в районах Арацинова і Куманово-Липково. 12 квітня 2001 року, після успішної операції зі звільнення Тетовської фортеці, його особисто та письмово привітав із великою перемогою Збройних Сил Республіки Македонія генерал-майор Річард Гріффітс, начальник MPRI від США[6].
Думки[ред. | ред. код]
|
Як солдат, і як громадянин Республіки Македонія, який був безпосереднім свідком подій з кризою в Республіці Македонія, я особисто зацікавлений у повному з'ясуванні всіх аспектів тих подій і врегулюванні кризи. Я вважаю, що громадяни Республіки Македонія мають право знати всю правду про ці події, тим паче, що наслідки цього значною мірою, а деякі й безповоротно, вплинули на людей із кризових районів. Відповідальні за це мають дати звіт громадянину Македонії. | 
|
Військові звання[ред. | ред. код]
- Підпоручик (1965)
- Поручник (1968)
- Капітан (1971)
- Капітан 1 клас (1973)
- Майор (1977)
- Підполковник (1982)
- Полковник (1986)
- Генерал-майор (1993)
- Генерал-лейтенант (1997)
- Генерал-полковник (2001)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Примітка: список нагород може бути неповним.
Орден «За бойові заслуги» зі срібними мечами 
(1968)- Орден Народної Армії зі срібною зіркою
(1974) - Орден Праці зі срібним вінком
(1982) - Орден «За бойові заслуги» із золотими мечами
(1990)
.svg){kind=small}
Джерела[ред. | ред. код]
- Стојановски, Мирослав; Стојаноски, Борис (2017). Стојановски, Мирослав (уред.). Воени генерали од Македонија (1943–2017) (изд. второ.). Скопје: Клуб на генерали на Република Македонија. стр. 268–271.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Сведоштва – 2001. с. 215.
- ↑ а б Сведоштва – 2001. с. 216.
- ↑ архивска копија. Архів оригіналу за 14 вересня 2012. Процитовано 21 березня 2011.
- ↑ Указ бр. 22 (PDF). Службен весник на Република Македонија. 23 март 2001.
- ↑ архивска копија (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 серпня 2011. Процитовано 21 березня 2011.
- ↑ Петровски, Панде. „Сведоштва - 2001“. Киро Дандаро, Битола, 2006 г. стр.232 (факсимил од оригиналното писмо)