Первинний процес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Первинний процес
Принцип задоволення та психічні інстанції

Первинний процес — у деякій психоаналітичній літературі належиться до всіх процесів несвідомого психічного життя, які протікають за принципом задоволення. Зигмунд Фрейд ввів цей термін в останньому розділі «Тлумачення снів».[1]

Навпаки, вторинні процеси визначають співвідношення між передсвідомим і свідомим.[2] Раннє дитинство повністю наповнене первинними процесами, пізніше ці процеси можна знайти в основному в снах, фантазіях і мріях.[3] У первинних процесах психічна енергія (лібідо) вільно перетікає від однієї ідеї до іншої; у вторинних процесах ефективна цензура, яка має ефект у формі захисних процесів у сенсі принципу реальності.[2] Тому первинні процеси в основному збігаються з принципом задоволення.

Характеристики[ред. | ред. код]

Матеріалізована, неформалізована логіка[ред. | ред. код]

Нехтування контрастом і протиріччям через первинний процес. Елементи мрії є «центрами» для багатьох «кіл ідей»[4]

Характеристиками первинного процесу є: компресія та зміщення змісту думки, позачасовість, усунення виключаючої логіки на користь логіки, яка все поєднує та не знає протиріч (рис. 2).[1] Закон суперечності поширюється на первинні процеси не у винятковому, а в сполучному сенсі «і-і» (Парадоксальна логіка за Еріхом Фроммом).[5] Психічна енергія (лібідо), яка, мабуть, розвивається саме через протиріччя і протилежності, походить від так званих первинних мотивів. У класичному випадку раннього дитячого розвитку вони характеризуються тим, що ще не відбулося поділу між суб'єктом і об'єктом.[6] Задоволення основних біологічних потреб, таких як споживання їжі, залежить від майже безумовної близькості з тими, хто доглядає за дитиною, чиє розуміння — не надто суворе і не надто розпещене — ставлення є обов'язковою умовою, особливо на цій ще вразливій стадії розвитку, і має вирішальне значення для формування стійких психологічних інстанцій. Структурна модель психіки відповідає завершеному розвитку цих екземплярів (рис. «Принцип задоволення та ментальні екземпляри»). Шаблони афективних стосунків і досвідчених шаблонів дій записуються в екземплярах, а також у ментальному представленні самих референтних осіб (імаго). Подібною диференціацією в сенсі психологічного розвитку є також формування схеми власного тіла і, таким чином, поділ між внутрішнім і зовнішнім світом[7], яка базується, серед іншого, на досвіді відданості та розлуки з опікунами (ілюстрації). Контраст між фізичними та психологічними потребами є істотним для психосоматичного поля напруги. Це особливо важливо у випадку споживання їжі, де необхідно розрізняти фізичні (наприклад, споживання їжі) та емоційні (людська прихильність і близькість) потреби.[8] У випадку роботи зі сновидінь або фантазійних ідей конфронтація его з впливами навколишнього середовища зазнає аналогічного виклику.[6][9]

Онтогенез і всесвітня історія[ред. | ред. код]

Первинний процес характерний для індивідуального онтогенезу людини як найбільш ранньої фази розвитку дитини. У цьому сенсі, відповідно до основного психогенетичного закону, дивовижно, що характеристики первинного процесу були підтверджені і лінгвістичними дослідженнями. Фрейд вже вказував на протилежне значення первісних слів тут.[1] У найдавніших мовах існують так звані примітивні слова, які містять суперечливе значення, наприклад, давньогрецьке λὁγος (логос) = порожні балачки, балачки — оцінка, причина. У цьому відношенні техніка роботи зі сновидіннями також виражається в розвитку мови та загальній історії мови.[10] Нещодавно також було зроблено посилання на слова опозиції Юрґена Габермаса, які «все ще зберігають генетично давнішу особливість поєднання логічно несумісних, а саме суперечливих значень». Габермас підозрює, що ці слова опозиції також охоплюють вихідні ситуації поведінкової та ставлювальної амбівалентності.[11][12] Внеском психоаналізу в лінгвістичні дослідження можна вважати те, що чітко визначене значення слова формується в останню чергу, тобто в психоаналітичних термінах воно є пізнім результатом вторинного процесу. На ранніх стадіях індивідуального людського та філогенетичного колективного онтогенезу, однак, діють первинні процеси, подібні до процесів, які мають екстенсивний характер, у крайніх випадках символічне рівняння або нехтування контрастом і протиріччям. Мова, безсумнівно, тісно пов'язана зі специфічно людською здатністю формувати символи.[9]

Відомий приклад[ред. | ред. код]

Добре відомим прикладом є спостереження Фрейда про те, як він забув власне ім'я «Синьореллі», яке він продемонстрував за допомогою самоаналізу. Він мав на увазі Луку Синьореллі (1441—1523), господаря Орвієто. Фрейд детально описав це забування у своєму трактаті про психопатологію повсякденного життя.[13] Він описує механізм витіснення і, в цьому випадку, особливу форму забування в результаті витіснення зі зрозумілих причин.

Конкретна передісторія була така: під час розмови Фрейд вперто вигадував неправильні імена-замінники Боттічеллі та Больтраффіо замість правильного імені «Синьореллі». У своєму власному аналізі він пов'язав це з різними неприємними, покірними, а в деяких випадках і остаточними повідомленнями та новинами, які він отримував про кількох своїх пацієнтів і які стосувалися життя і смерті. Він отримав одне з цих повідомлень про самогубство одного з його пацієнтів у Трафоі. Далі турецький родич хворої людини відповів йому: «Господи, що тут говорити? Я знаю, що якби його можна було врятувати, ти б його врятував». Фройд також знав анекдот про ставлення турків до сексуальності: «Знаєте, сер, якщо це вже неможливо, життя не має цінності». Помилку Фрейда можна графічно реконструювати за допомогою ілюстрацій. Важливим для цього є перехід від синьйора до джентльмена, що відповідає перекладу з італійської, а також той факт, що обидва неправильно запам'яталися імена-замінники належать італійським художникам. Фрейд також знав, що Майстер Орвієто «створив чудові фрески останніх речей». Це імена суттєвих посилань, які характеризують шлях усередині підсистем свідомості (передсвідомого, несвідомого) для витіснення в конкретному випадку у Зигмунда Фрейда.

Коли справа доходить до механізму забування або витіснення, важливо, що Фрейд починає з мотиву, який відрізняє просте забування від витіснення. Але зсув змісту думки або окремих елементів (фрагментів слів) також можна продемонструвати на цьому прикладі.[13] Це має - на додаток до самоаналізу Фрейда — Маріо Ердгейм виконано в чіткій формі: Передсвідомий елемент «elli» з назви «Signorelli» прийнято без змін у назві «Botticelli». Несвідомим механізмам приписують, що елемент «Signor» (від «Signorelli») спочатку зміщується на «Herr», а потім на «Trafoi» або «traffio». Цей елемент «Mr» також було перенесено до «Bo» (на основі асоціації "Her"zegovina та "Bo"snia).

«Ефективність» передсвідомої системи визначена Ердгеймом як вторинний процес (без зсуву), а несвідомої системи — як первинний процес (зі зсувом). Ердхайм описує продукти, вироблені через первинні та вторинні процеси, які знову стали змістом свідомості, як фантазми. Постійне виробництво імен-замінників Боттічеллі та Ботраффіо у випадку Фрейда також є таким фантазмом.[14]

Енантіодромія[ред. | ред. код]

Об'єднання протилежностей суто концептуальної або онтологічної природи в діаді, показаній на наведеному вище малюнку «Нехтування», Карл Густав Юнг назвав енантіодромією. Цей термін сходить до Геракліта. За Юнгом, основний принцип психодинаміки, подібний до принципу фізики, також можна розпізнати в процесі балансування між протилежностями. І тут енергія – схоже на фізику – досягається лише шляхом балансування протилежностей, наприклад, між високим і низьким або гарячим і холодним тощо.[15]

Конкретизм[ред. | ред. код]

Юнг не використовував термін первинний процес, а замість цього описував подібні явища такими термінами, як конкретизм і містика участі.[16] У цьому контексті Юнг посилається на роботу Люсьєна Леві-Брюля (1857—1939), який ввів термін прелогіка для опису логічних відхилень архаїчного мислення.[17]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Sigmund Freud: Die Traumdeutung. (1900) (online bei Gutenberg), folgende Seitenangaben anhand der Taschenbuchausgabe der Fischer-Bücherei, Aug. 1966; (a) zur Definition des Primärvorgangs: Kap. VII. «Zur Psychologie der Traumvorgänge», S. 489; (b) zu einigen Charakteristika von Primärvorgängen: Kap. VI. «Die Traumarbeit», S. 234 ff.; (c) zu Urworten: Kap. VI. Die Traumarbeit, S. 265 f.
  2. ↑ а б Primärvorgänge. In: Wilhelm Karl Arnold u. a. (Hrsg.): Lexikon der Psychologie. Bechtermünz, Augsburg 1996, ISBN 3-86047-508-8; Sp. 1680.
  3. ↑ Primärvorgänge. In: Uwe Henrik Peters: Wörterbuch der Psychiatrie und medizinischen Psychologie. Urban & Schwarzenberg, München 1984, S. 424. 6. Auflage, Elsevier-Verlag, München 2007, books.google.de
  4. ↑ Sigmund Freud: Bruchstück einer Hysterie-Analyse. (1905 e [1901]) G.W. Bd. V, S. 161 ff. (S. 226 Anm. 2, S. 245, 252, 259); Studienausgabe Bd. VI, S. 83 ff. (S. 137 Anm. 1, S. 151, 158, 164)
  5. ↑ Erich Fromm: Die Kunst des Liebens. (1956) Ullstein Frankfurt 1984, Buch-Nr. 35258; S. 85 ff.
  6. ↑ а б Thure von Uexküll: Grundfragen der psychosomatischen Medizin. Rowohlt Taschenbuch, Reinbek bei Hamburg 1963; (a) zu Stw. «Urmotive und Subjekt-Objekt-Spaltung»: Kap. 9. Die Motive und ihre Geschichte, S. 108—110; (b) zu Stw. «Urmotive und Instanzen»: Kap. 11. Die verschiedenen Motivationsbereiche und ihre Interferenz, S. 114, 116 (Fußn. 16)
  7. ↑ Sven Olaf Hoffmann, G. Hochapfel: Neurosenlehre, Psychotherapeutische und Psychosomatische Medizin. [1999], Neurotische Störungen und Psychosomatische Medizin. CompactLehrbuch, Schattauer, Stuttgart 2003, ISBN 3-7945-1960-4, S. 16, 36.
  8. ↑ Hilde Bruch: Psychiatric Quarterly. 35, 1961, S. 458
  9. ↑ а б Wolfgang Loch: Zur Theorie, Technik und Therapie der Psychoanalyse. S. Fischer Conditio humana (hrsg. von Thure von Uexküll & Ilse Grubrich-Simitis 1972, ISBN 3-10-844801-3; (a) zu Stw. «diverse Aspekte der frühen Strukturbildung: Imago, affektives Handlungsschema und Primärprozess»: S. 30 f., 34, 67, 72, 84 f., 109 f., 137 f., 161, 167, 213, 255 (b) zu Stw. «psychoanalytischer Beitrag zur Sprachforschung: Rolle des Primärprozesses»: S. 59.
  10. ↑ K. Abel: Der Gegensinn der Urworte. 1884.
  11. ↑ Jürgen Habermas: Der Universalitätsanspruch der Hermeneutik (1970). In: Zur Logik der Sozialwissenschaften. (Suhrkamp Taschenbuch, Wissenschaft 517). Frankfurt 1982, S. 352.
  12. ↑ Arnold Gehlen: Urmensch und Spätkultur. Frankfurt 1964.
  13. ↑ а б Sigmund Freud: Zur Psychopathologie des Alltagslebens. (1904) Gesammelte Werke, Band IV, S. Fischer Verlag, Frankfurt am Main 1953; folgende Seitenangaben aus: Taschenbuchausgabe der Fischer-Bücherei, Nov. 1954, (a) zu Stw. «Gesamtschilderung» der S. 13–18; (b) zu Stw. «Verschiebung»: S. 13, zu Stw. «Motiv»: S. 17–18.
  14. ↑ Mario Erdheim: Die gesellschaftliche Produktion von Unbewußtheit. Eine Einführung in den ethnopsychoanalytischen Prozeß. (suhrkamp taschenbuch wissenschaft 456). Frankfurt am Main 1988, ISBN 3-518-28065-1, S. 212 ff.
  15. ↑ Jolande Jacobi: Die Psychologie von C.G. Jung. Eine Einführung in das Gesamtwerk. Mit einem Geleitwort von C.G. Jung. Fischer Taschenbuch, Frankfurt 1987, ISBN 3-596-26365-4, S. 58.
  16. ↑ Carl Gustav Jung: Definitionen. In: Gesammelte Werke. Walter-Verlag, Düsseldorf 1995, Sonderausgabe, Band 6, «Psychologische Typen», ISBN 3-530-40081-5, §§ 766—769, S. 479 ff.
  17. ↑ Karl-Heinz Hillmann: Wörterbuch der Soziologie (= Kröners Taschenausgabe. Band 410). 4., überarbeitete und ergänzte Auflage. Kröner, Stuttgart 1994, ISBN 3-520-41004-4, S. 489 zu Lexikon-Lemma: «Lévi-Bruhl» (Schreibweise «Lévi» dort mit i!).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Первинний_процес&oldid=41942987