Перша Українська дивізія (синьожупанників)

Перша Українська дивізія
На службі	березень — квітень 1918
Країни	УНР
Належність	Армія УНР
Тип	піхота
Чисельність	6000 козаків та 300 старшин.
Командування
Визначні; командувачі	Віктор Зелінський

Перша Українська дивізія — дивізія сформована після Берестейського миру на підставі договору української мирової делегації з Німецькою імперією (заходами Союзу визволення України) з українських полонених із таборів у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель.

Історія[ред. | ред. код]

Перша Українська дивізія мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Загальна чисельність особового складу сягала 6000 козаків та 300 старшин. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її сформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва. Прибуття у березні Синьої дивізії до Києва вітало багато провідних українських діячів, але окремі діячі Центральної Ради ставилися з обирежністю до будь-яких військових національних формувань.

Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. За його власними спогадами, існування подібного наказу заперечувалося; натомість мав місце конфлікт з німцями щодо заміни Зелінського на І. Мартинюка з подальшим залишенням частини формації. Сам Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у причетності до викрадення А. Доброго^[1].

У ніч на 27 квітня 1918 року німці, напередодні проголошення Гетьманом П.Скоропадського (29. 04. 1918), німці роззброїли та розпустили Першу Українську дивізію . Чимало вояків цієї дивізії відіграло позитивну роль у державному житті України і увійшли до інших військових формацій. Спроби відновлення синьожупанників за Директорії УНР привели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.

Однострій[ред. | ред. код]

Вояк української дивізії **Синьожупанників**

Обмундирування для синьожупанної дивізії було пошито у Німецькій імперії, кількістю 6000 екземплярів.

У комплект входили:

Синій жупан;
Сині шаровари;
Біло-сіра шапка із синім шликом завернутим усередину та жовтою кокардою (чічкою);
Верхня сорочка;
Захисні штани;
Захисна гімнастерка;
Чоботи;
Синій пояс;
Шкіряний ремінь;
Гвинтівка;
Кинджал (не у всіх);
2 простирадла;
2-і натільні сорочки;
2-оє підштанників;
2-і підсумки.

Проте набір синього одягу і особистих речей був тільки у чотирьох піших полках 1-ї Української дивізії. 1-й артилерійський полк цієї дивізії мав всього чотири комплекти синього одягу — для презентаційних заходів.

Вояки 1-го Українського гарматного полку прибули в Київ в одязі, в якому були одягнені ще у німецьких таборах для військовополонених. Також без синьої уніформи залишилась і 2-га Українська дивізія — вона повністю була одягнена у ту форму, в якій вояки прибули до Ковельського повіту із таборів для військовополонених. Для презентабельності 10 березня в дивізію було відправлено 20 комплектів синьожупанної уніформи. Цей одяг було роздано штабу дивізії, німецькому сотнику — представнику німецького командування і дев'ятьом старшинам 8-го Українського козацького полку.

Таким чином, синьожупанними були всього чотири піші полки 1-ї Української козацької дивізії, які отримали 6 тисяч комплектів зшитого у Німеччині синього одягу.

Галерея[ред. | ред. код]

Німецький документ з кутовим штампом та печаткою 1-ї Української дивізії
Навчання прийомам бою з багнетом
Офіцери
На шикуванні
Чота 1-го Запорізького полку ім. Т.Шевченка (Синьожупанників) в м. Парчеві на Підляшші, 20 травня 1917 року.
Офіцери Синьожупанної дивізії, лютий 1918.
Парад синьожупанників у Києві 24 березня 1918 року.
Вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР в Домачеве на Берестейщині. 25 грудня 1917 року.