Пилконоса акула японська
| Пилконоса акула японська | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||
| Pristiophorus japonicus Günther, 1870 | ||||||||||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||
|
Пилконоса акула японська (Pristiophorus japonicus) — акула з роду П'ятизяброва пилконоса акула родини Пилконосі акули.
Опис[ред. | ред. код]
Загальна довжина досягає 1,36-1,53 м. Голова сплощена. Морда-пилка сильно витягнута та сплощена з 23-43 бічними зубчиками. Перед ніздрями присутні вусики. Очі на верхній стороні. Тулуб стрункий, циліндричний. В наявності є 2 спинних плавця, а анальний плавець відсутній. Забарвлення сіро-коричневе, що переходило до червоно-коричневого. Черево білого кольору. Краї спинних плавців яскравіше. З боків морди-пилки колір темніше, ніж всередині.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Полюбляє помірно-теплі води. Зустрічається у верхніх ділянках схилів континентального шельфу на глибині від 50 до 800 м, переважно, на пухких піщаних, мулистих, або піщано-мулистих ґрунтах. Мігрує в товщі води. Виявляє жертву за допомогою двох вусиків і підіймає її з дна довгим рилом. Між окремими особинами пилконосів час-від-часу виникають жорстокі битви. При цьому вони майстерно володіють своєю пилкоподібною мордою. Живиться равликами, каракатицями та ракоподібними.
Статева зрілість у самців настає при розмірах у 80-100 см, самиць — 100 см. Це яйцеживородна акула. Самиця народжує до 12 дитинчат завдовжки 30 см.
У Японії вживається в їжу під назвою «камебоко».
Розповсюдження[ред. | ред. код]
Мешкає біля узбережжя Японії, Корейського півострова, Тайваню та північного Китаю.
Джерела[ред. | ред. код]
- Albert Günther: Catalogue of the Fishes in the British Museum. Volume Eighth, London 1870, S. 433
- Wang, Y., Tanaka, S. & Nakaya, K. (2009). Pristiophorus japonicus. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2012.1. International Union for Conservation of Nature. Retrieved 9 August 2012.
|