Пліній (кратер)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Характеристики кратера
Пітат

Координати 15°21′36″ пн. ш. 23°36′36″ сх. д. / 15.36000000002777810° пн. ш. 23.61000000002777810° сх. д. / 15.36000000002777810; 23.61000000002777810
Діаметр 43 км
Глибина 4,3 км
Довгота ранкового
термінатора
336°
Епонім Пліній Старший
Пітат. Карта розташування: Місяць
Пітат
Пітат

Пліній (лат. Plinius) — великий місячний ударний кратер, розташований на кордоні між морем Ясності і морем Спокою. Назву присвоєно на честь Гая Плінія Секунда (Плінія Старшого, (лат. Gaius Plinius Secundus)) — давньоримського письменника-ерудита, автора «Природної історії», та затверджено Міжнародним астрономічним союзом (МАС) у 1935 р. Кратер порівняно молодий, утворення його відноситься до ератосфенівського періоду[1].

Фотографія кратера з борту «Аполлон-17».

Опис кратера[ред. | ред. код]

Снимок Місячного Орбітального зонда

На південному заході від кратера знаходиться кратер Росс, на заході — Гемські гори і кратер Аль-Бакрі, на північному заході мис Архерузія, на північному сході — кратер Дауес. На півночі від кратера знаходиться «система борозен», названа по імені кратера, і невеликий кратер Бракетт[2]. Селенографічні координати центру кратера 15°22′ пн. ш. 23°37′ сх. д. / 15.36° пн. ш. 23.61° сх. д. / 15.36; 23.61, діаметр 41,31 км[3], глибина 3,07 км[4].

Кратер має масивні зовнішні укоси, гострий вал, терасовидні внутрішні схили валу, дещо овальну форму. У західній частині один із піків валу досягає вивищення 1800 м над навколишньою місцевістю, середнє піднесення вала над навколишньою місцевістю становить 1060 м, над дном чаші кратера 3240 м[5]. Зовнішня частина вала порізана численними глибокими долинами. Особливо помітна пологих у південній частині вала, що має трикутну форму з основою 16—19 км. Дно чаші кратера помітно світліше навколишньої місцевості, горбкувате, з більш рівною східною частиною і центральним піком складної форми висотою близько 900 м[1]. Система променів біля кратера відсутня. Обсяг кратера становить 1412 км3[5].

Кратер Пліній знаходиться в області більш темних і менш старих порід порівняно з поверхнею моря Ясності, що складаються з ільменіту (тітаністого залізняку) і належить до кратерів, у яких зареєстровано температурні аномалії під час затемнень. Пояснюється це тим, що подібні кратери мають невеликий вік, і оскільки скелі не встигли покритися реголітом, вони діють як термоізолятор. Реголіт в околицях кратера має великий вміст гелію-3 і є перспективним районом для його промислового освоєння в майбутньому.

Ще одна особливість кратера — цікава гра світла і тіні в північній частині внутрішнього схилу валу (на нижній фотографії — у правій частині), що нагадує багатьом зображення давньоєгипетського бога Хору.

Швидкоплинні місячні явища[ред. | ред. код]

У кратері спостерігалися швидкоплинні місячні явища у вигляді світіння в тіні. На наведеному графіку представлено перетин кратера в різних напрямках, масштаб по осі ординат вказано у футах, масштаб у метрах вказаний у верхній правій частині ілюстрації.

Перетин кратера[ред. | ред. код]

Супутникові кратери[ред. | ред. код]

Ці кратери заведено позначати на картах літерою, розміщеною біля їх центру з того боку, що найближчий до кратера «Пліній»[6].

Пліній Широта Довгота Діаметр
A 12,99° пн. ш. 24,17° сх. д. 3,45 км
B 14,09° пн. ш. 26,27° сх. д. 6,55 км

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Кратер Пліній на сайті The Moon Wiki. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 24 серпня 2014.
  2. Кратер Плиний на карте LAC60. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 24 серпня 2014.
  3. Справочник Международного Астрономического Союза. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 24 серпня 2014.
  4. John E. Westfall's Atlas of the Lunar Terminator, Cambridge Univ. Press (2000. Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 24 серпня 2014.
  5. а б Lunar Impact Crater Database (2011) Losiak et al, LPI Lunar Exploration Intern Program (2009). Revised by Ohman, LPI (2011).
  6. Bussey, B.; Spudis, P., (2004). The Clementine Atlas of the Moon. New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-81528-2.(англ.)