Повстання у Чечні (1757—1758)

Приводом до повстання 1757—1758 років у Чечні стало затримання царською владою чеченських узденів. Визначаючи причини повстання, автори монографії «Історія Чечні з найдавніших часів до наших днів» називають його антиколоніальним та антифеодальним.

Хід повстання

26 березня 1757 року Щедринський отаман захопив знатного чеченця Шамірзу Тамарзоєва. 29 березня до редуту приїхав чеченський уздень Алібек Казбулатов і оголосив, що на помсту чеченці збираються напасти на козачі містечка. Незабаром горяни напали на червленський редут, у перестрілці одного з нападників було вбито, а 8 людей взято в полон.

На початку того ж року в Кизлярі був затриманий інший чеченський уздень Шабай Ахлов у покарання за «непослух чеченців». У рапорті до Державної колегії, спрямованому кизлярським комендантом генерал-майором фон Фрауендорфом, зазначалося, що російські офіцери вважають за необхідне «його, Шабая, утримувати під вартою, щоб через нього можна було трьох чеченських узденських дітей Аджиханова, Чепалова і Арабова в аман і чеченців утримувати себе можуть спокійніше». На адресу кизлярського коменданта почали надходити обурені листи від чеченських узденів з вимогами звільнити затриманого та погрозами застосування насильства в іншому випадку.

У листопаді 1757 року відбулася низка нападів чеченців на козацькі містечка, в ході яких було зруйновано деякі житла та укріплення. Для придушення повстання до Чечні було направлено каральний корпус на чолі з генералом фон Фрауендорфом. На допомогу корпусу було виділено калмицькі війська. Допомагати корпусу зголосилися також кабардинці, які «за причинами від чеченців образам про те просять і полювання мають». На додаток до перерахованих, у поході взяли участь гребенські (200 чоловік ) та терські козаки, вірменський та грузинський ескадрони, кизлярська нерегулярна команда князя Черкаського та 500 осіб піхоти з гарматами. Окремі чеченські старшини сприяли російським військам під час цієї експедиції.

Точна чисельність російських військ та його союзників невідома. Згідно з даними російської сторони, чисельність повсталих рівнинних чеченців становила близько двох тисяч людей. У відповідь на заклик повсталих, до них стали стягуватися співчуваючі представники сусідніх народів з усього регіону. Так, з Дагестану на допомогу до них прийшли аварці, андійці, аксайські та ендірейські кумики. Основну масу повсталих складали найми та бідняки, але були також і видні власники і уздені, що боялися втратити свою незалежність і привілейоване становище.

Експедиція тривала кілька місяців, але перше і єдине під час цієї кампанії велике зіткнення відбулося лише 24 квітня 1758 року. Російські війська оволоділи Ханкалинською ущелиною, вийшли на Чеченську рівнину і опанували село Нові Чечні. Жінки та діти пішли у гори, чоловіки залишились захищати село. За російськими джерелами, в бою загинуло близько 120 горян, втрати ж російської сторони склали 2 особи. Ще кілька людей померли від ран протягом місяця.

25 травня 1758 року калмицькі загони Єренбієва та Яндикова поблизу села Нові Чечні потоптали та спалили поле озимої пшениці.

2 червня 1758 року російські війська повернулися до Кизляра. Генерал Фрауендорф писав у Петербург, що горяни «підкорення не прийшли».

Але й чеченці не здобули перемоги і не отримали жодної вигоди з провалу експедиції Фрауендорфа. Як причини невдач горян дослідники називають відсутність авторитетного керівника, програми дій і достатніх сил для протистояння російській військовій машині.

Література

• Гапуров Ш. А., Ахмадов Ш. Б., Багаев М. Х., Хасбулатов А. И. История Чечни с древнейших времён до наших дней / Ибрагимов М. М.. — Гр. : ГУП «Книжное издательство», 2008. — 827 с. — ISBN 978-5-98896-103-1.