Полонне в літописах Київської Русі
Про літописне місто Полонне Хмельницької області, яке називали «град Полонний в лузе Хоморном» існує сім згадок в літописах Київської Русі, зокрема Іпатіївському та Лаврентьєвському літописах. Місто називалося по-різному: «Полонноє», «Полони», «Польний», «Полний», а в давніх актах — «Полонная», «Полонне», «Полонне Великое», «Полонне Новоє».
Перші літописні згадки[ред. | ред. код]
Стосовно першої згадки про Полонне і Іпатіївский і Лаврентіївський літописи пишуть про те, що у 1169 році половці, заглибившись у володіння Київського князівства, дійшли до міста Полонного, яке належало київській Десятинній церкві: «Половцѣ ѣхаша за Къıѥвъ воѥватъ и приѣхаша к Полному къ ст҃ѣи Бц҃ѣ граду к десѧтиньному … и взѧша села безъ оутеча с людми с мужи и с женами конѣ и скотъı и ѡвцѣ погнаша в Половцѣ» (Половці поїхали за Київ воювати, і приїхали до Полоного, до города [церкви] святої Богородиці Десятинної, ... і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками. І коні, і худобу, і овець погнали вони в Половеччину) . В літописі чітко сказано, що половці не взяли міста, а лише нещадно пограбували околиці. Далі йде опис подій, де київський воєвода наздоганяє половців і з невеликою кількістю воїнів наголову розбиває кочівників і з допомогою Богородиці визволяє весь полон. Але 1169 рік – це зовсім не 996, який, власне, і вважається роком першої згадки про Полонне. Розгадка ховається в тих же літописах. З попередніх подій, висвітлених в літописах відомо, що в 996 році Володимир Великий завершив будівництво Десятинної церкви і приписав їй десяту частину своїх «градів» (міст). Серед них було і Полонне, недарма літописець називає його «святої Богородиці град Десятинний». Жодне інше місто Київської Русі не удостоїлося честі бути названим «Десятинним» градом.
Археологічні дослідження 1992-1993 років , проведені в Полонному археологічною експедицією Кам'янець-Подільського педагогічного інституту під керівництвом Винокура І.С., підтвердили існування укріпленого городища площею приблизно 8,2 га в X-XIII ст.
Під час проведення міжнародної науково-практичної конференції 15-17 червня 1995 року «Місту Полонному — 1000 років» академік Іон Винокур заявив наступне: «Що ж стосується історії Полонного епохи Київської Русі, то, крім літописних згадок про місто, ми маємо на основі археологічних розвідкових робіт 1992–1993 років матеріали, які датуються від Х до ХІІІ століть…
…Саме з 996 роком можна пов'язати найдавнішу згадку про Полонне».
Розповідь про половецький напад і дії київського воєводи не залишають сумніву у приналежності міста до Київського князівства. Наступна літописна згадка підтверджує це – в 1170 князь Володимир Мстиславович був у [городі] Полоному. Попередня розповідь літописця вказує, що поселився він у місті з дозволу Мстислава Ізяславича, на ту пору - Великого князя Київського. Коли ж місто стало складовою частиною Волинського князівства? Літопис дає чітку і недвозначну відповідь на це запитання.
Події кінця ХІІ - першої половини ХІІІ століть.[ред. | ред. код]
Під час князівських міжусобиць кінця ХІІ століття Рюрик Ростиславич, Великий князь Київський, дарує на честь замирення Полонне своєму зятю Роману Мстиславичу, названому згодом Романом Великим, що був засновником Галицько-Волинського князівства. Літописець так описує ті події вересня 1195 року: « І водив він його до хреста про все, чого сам волив, і дав йому [город] Полоний і половину області Корсунської». Проте наступна писемна згадка від 1196 року свідчить, що Романові цього було мало: « Рюрик же був і гнів на нього облишив, [спонуканий] Никифором, митрополитом київським, і Полоний йому дав, ймучи йому віри за хресним цілуванням. А Роман увіслав людей своїх у Полоний і звідти повелів їм, їздячи, пустошити волость тестя свого». Князівські міжусобиці тривали довго і підірвали могутність Київської Русі, однак для нас це повідомлення цікаво іншим: по-перше, місто вже належить до Волинського князівства, по-друге, у Полонному стояв потужний гарнізон, якщо князь наказав людям своїм самостійно, без нього, здійснити військовий напад на противника. Як би там не було, з того часу Полонне стає складовою частиною Великої Волині.
І дійсно, під 1234 роком літописець зауважує: « Коли ж настала весна, Олександр, убоявшись злого свого вчинку, пішов до тестя свого Володимира Рюриковича в Київ. Але Данило, довідавшись [про це], вийшов на нього з Галича, догнав його в [городі] Полоному, і схопили його в лузі Хоморському. Данило не спав тоді три дні і три ночі, так само і вої його». Отже, Данило Галицький, син Романа Великого, наздоганяє свого ворога князя Олександра Белзького поблизу Полонного. Але місто залишається вірним Данилу, тому війська Олександра не можуть ввійти до міста і потрапляє він в полон у «лузі Хоморському», під міськими укріпленнями.
Проте наступного 1235 року вороги Данила вирішують помститися князю: « У той же час прийшли галичани на Каменець і всі болохівські князі з ними. І спустошили вони по [ріку] Хомору, і пішли доКам'янця. Взявши здобич велику, вони пішли [звідти]. У той же час послав був Володимир [Рюрикович] Данилові підмогу — торків і [воєводу] Данила Нажировича. Тоді Данилові бояри, виїхавши з Кам'янця [і] з’єднавшися з торками, настигли їх. І переможені були невірні галичани, і всі князі болохівські схоплені були, і привели їх у Володимир до князя Данила». З тексту літопису зрозуміло, що Полонне не було взято військами антиданилової коаліції і фортеця на Хоморі відіграла свою оборонну роль та прикрила східний кордон Галицько-Волинського князівства.
Літописи про полонський монастир[ред. | ред. код]
Однак не тільки безкінечні військові сутички чи напади ворогів потрапляють на сторінки літописів. Звісно, місто, яке було приписане до Десятинної церкви не могло не мати серйозних культових споруд. І літописи відзначають, що у 1255 році син литовського кунігаса (князя) Міндовга, Войшелк опинився у полонському монастирі: « А після цього пішов Войшелк до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича. А потім пішов він у [город] Полоний , до [ігумена] Григорія в монастир, і постригся в ченці, і пробував у монастирі в Григорія три роки. Звідти ж пішов він у Святу гору , узявши благословення од Григорія. А Григорій був [таким] чоловіком святим, якого ото не було перед ним і ні по ньому не буде». Невідомо, скільки часу існував монастир до першої згадки про нього, однак ще в 1267 році монастир був діючим, про що свідчить такий фрагмент літопису: « Григорій же, [ігумен] полонийський і наставник його, був іще живий, і Войшелк, допитавшись про живоття його, рад був. Він послав до нього [посла], кажучи: «Господине, приїдь сюди». І він приїхав до нього, і наставив його на путь чернечу».
Опосередкованим підтвердженням нерядової ролі Полонного в тогочасній релігійній ієрархії слугує такий запис в матеріалах Археографічної комісії по дослідженню Лаврентіївського літопису: «Въ Рукописи на полѣ листа написано западнорусскимъ почеркомъ XVI вѣка: о Полономъ. Митрополичь городъ».
Місто і далі згадується на сторінках літописів, але відносяться вони вже до іншого історичного періоду - XIV -XVII ст.
Список літератури[ред. | ред. код]
- Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі.,Київ, Наукова думка, 1985.
- Полонне: історія та сучасність. Полонне, 2006.
- Географічна енциклопедія України (у 3-х томах)., Київ, 1993.
- Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Полонному 1000 років», Полонне, 1995.
- Літопис руський за Іпатським списком (ПСРЛ, Т. II, С-Пб, 1908).
- Лаврентіївський літопис (ПСРЛ, Т. I, Л-д,1926-28).