Портал:Війна/Вибрана стаття/Архів
2015[ред. код]
26 квітня[ред. код]
БМД-1 — основна бойова машина повітряно-десантних та аеромобільних військ радянського виробництва. Гусенична, броньована, плаваюча, аеротранспортабельна, десантується парашутним, парашутно-реактивним та посадочним способами з літаків військово-транспортної авіації. Бойова машина десанту призначена для транспортування особового складу повітряно-десантних та аеромобільних військ, підвищення його мобільності, озброєності та захищеності на полі бою. БМД-1 може десантуватися з літаків ВТА (військово-транспортної авіації) типу Ан-12, Ан-22, Ан-70, Ан-124, Іл-76:::::::::::::::: Докладніше
31 травня[ред. код]
Битва на Калці (31 травня 1223) — бій між русько-половецькими силами з одного боку і монгольським військом з іншого на річці Калка, на території сучасної Донецької області. Закінчився перемогою монголів, які вщент розгромили русько-половецькі загони.
Для Русі бій на Калці обернувся катастрофою, «якої ото не бувало ніколи». Історичний центр країни — південні і центральні руські землі втратили своїх володарів і військо. За п'ятнадцять років до початку монгольського нашестя на Русь ці території так і не змогли відновити свого потенціалу. Замість них зросла роль північно-східного Володимиро-Суздальського князівства, яке не брало участі у битві на Калці та зберегло свої кадри для розвитку власної держави, а також західного Галицько-Волинського князівства, майбутній правитель якого Данило Романович, один із небагатьох уцілілих учасників бою, зміг об'єднати ослаблену південну Русь зі стольним градом Києвом під своєю рукою перед початком монгольського вторгнення.
31 липня[ред. код]
Війна Потрійного Альянсу, також відома як Парагвайська війна, велася з 1864 по 1870 рік між Парагваєм з одного боку та союзом Аргентини, Бразилії і Уругваю з іншого, та була найкривавішим конфліктом в історії Америки.
Серед причин війни називають наслідки колоніалізму в Латинській Америці, суперництво держав учасниць конфлікту за контроль над стратегічним регіоном річки Ла-Плата, втручання Бразилії та Аргентини у внутрішню політику Уругваю, британські економічні інтереси у регіоні та експансіоністські амбіції парагвайського президента Франсіско Солано Лопеса.
Результатом війни став повний розгром Парагваю. Навіть після поразки його регулярних сил, конфлікт надовго перейшов у стан повільної партизанської війни на території Парагваю, яка спустошувала країну та приводила до значних втрат цивільного населення. За одними оцінками, загальні втрати Парагваю — як через військові дії, так і через хвороби, включаючи період партизанської війни — сягали 1,2 мільйонів чоловік, або 90 % його довоєнного населення. За іншими даними ці втрати становили 305 тисяч чоловік з 525 тисячного довоєнного населення країни, причому після війни залишилося тільки 28 тисяч дорослих чоловіків.
Парагвай лише через десятиліття зумів оправитися від хаосу і демографічного дисбалансу, в якому він опинився. Втрата майже половини території, післявоєнний залежний стан та знищення промисловості надовго перетворили його в одну з найвідсталіших країн Латинської Америки. У Бразилії війна підняла армію на ключові позиції в суспільстві та викликала катастрофічне зростання державного боргу, який країна виплачувала десятиліттями, що значно скоротило економічний ріст, та прискорило падіння монархії. Війна також привела до модернізації аргентинської промисловості, після війни Аргентина на кілька десятиліть стала найбагатшою латиноамериканської країною. Завдяки війні, Уругвай майже повністю звільнився від бразильського і аргентинського втручання в свою внутрішню політику.
30 вересня[ред. код]
Підво́дний чо́вен (абр.: ПЧ; також субмарина від англ. submarine) — різновид кораблів, найчастіше військових, які здатні занурюватися під воду і тривалий час перебувати в підводному положенні. На сьогодні підводні човни є на озброєнні військово-морських сил сорока країн, у тому числі шість країн мають атомні підводні човни.
Як правило, підводні човни мають краплеподібну або сигароподібну форми, металеву, часто з гумовим покриттям, зовнішню обшивку — легкий корпус, призначений для отримання оптимальних гідродинамічних властивостей корабля. Під легким корпусом знаходиться жорсткий корпус — міцний основний корпус човна, виготовлений зі спеціальних сплавів, здатний витримати тиск води на глибинах занурення. Для надання судну змінної плавучості (здатності занурюватися під воду, триматися на певній глибині та спливати на поверхню) використовується система баластних цистерн, які заповнюються водою або продуваються стисненим повітрям.
31 грудня[ред. код]
Візантійський флот — військовий флот Візантії, яку інколи називають «морською імперією». Потужний і модерний для свого часу флот дозволив успішно протистояти арабам під час облог Константинополя, що, зрештою, її і врятувало від арабського завоювання. Візантійський флот — наступник давньоримського флоту, але відігравав більшу роль у забезпеченні обороноздатності й виживанні держави, ніж попередник. Хоча флот Римської імперії за свою історію стикався з кількома значними морськими загрозами, його роль у внутрішніх конфліктах імперії була значно скромнішою у порівнянні з роллю римських легіонів, натомість для Візантії, яку деякі історики називають «морською імперією», контроль над морем мав життєво важливе значення.
2016[ред. код]
1 травня[ред. код]
«Дивна війна» («Сидяча війна») (фр. Drôle de guerre, англ. Phony War, нім. Sitzkrieg) — період Другої світової війни з 3 вересня 1939 року по 10 травня 1940 року на Західному фронті.
Свою назву війна отримала від характеру бойових дій між ворогуючими сторонами, а саме майже повною їх відсутністю, за виключенням бойових дій на морі. Ворогуючі сторони вели лише бої місцевого значення на франко-німецькому кордоні, переважно знаходячись під захистом оборонних ліній Мажино і Зигфріда.
Період «Дивної війни» повною мірою був використаний німецьким командуванням у якості стратегічної паузи. Це дозволило Німеччині успішно завершити Польську кампанію, реалізувати план окупації Данії і Норвегії, а також підготувати план вторгнення у Францію.
31 жовтня[ред. код]
Тойото́мі Хідейо́сі — один із головних військово-політичних лідерів Японії епохи «воюючих країн». Він є одним із найвидатніших самураїв у японській історії, які присвятили своє життя об'єднанню Піднебесної.
Тойотомі Хідейосі народився у селянській родині провінції Оварі (суч. префектура Аїті) у 1536 році. В молоді роки, бажаючи стати самураєм, він наймався на службу до декількох воєначальників, поки остаточно не пристав до майбутнього володаря Овар — Оди Нобунаґи (1554). Останній підвищив Хідейосі до рангу генерала за його кмітливість і блискучий розум. Серед подвигів, які зробили колишнього селянського сина популярним у середовищі військовиків, були будівництво замку Суномата за одну ніч (1566), прикриття тилів у битві при Канаґасакі (1570), «водяний штурм» замку Такамацу (1582) та інші. У 1582 році, після загибелі Оди Нобунаґи у храмі Хоннодзі від рук заколотника Акеті Міцухіде, Хідейосі помстився за вбивство сюзерена і наступного року, фактично, узурпував усю повноту влади свого покійного господаря. Отримавши від імператора посади регента-кампаку (1585) і «великого міністра» дайдзьодайдзін (1586), а також прізвище аристократичного роду Тойотомі, він об'єднав роздроблені «держави» Японії під своїм началом (1591).
2017[ред. код]
1 лютого[ред. код]
_British_Battleship.jpg)
Лінійні крейсери типу «Інвінсібл» — тип лінійних крейсерів Королівського військово-морського флоту Великої Британії часів Першої світової війни. Перші у світі лінійні крейсери. Побудовано три кораблі: «Інвінсібл», «Інфлексібл» та «Індомітебл». В основу концепції їх застосування покладено ідею Першого морського лорда Джона Фішера: «Швидкість — найкраща броня». За цим задумом, крейсери типу «Інвінсібл» мали б виграти бій з слабшим швидкохіднішим противником і втекти від сильнішого. Маючи броню на рівні інших броненосних крейсерів, кораблі цього типу були швидкохідніші й потужніше озброєні. Переваги нових крейсерів викликали зміни в класифікації — у 1911 році кораблі типу «Інвінсібл» були перекласифіковані в лінійні крейсери.
Проте, досвід Першої світової війни показав, що крейсери цього типу ефективніші тільки в разі застосування їх проти старіших броненосних крейсерів, як це сталось у битві біля Фолклендських островів, коли «Інвінсібл» та «Інфлексібл» фактично без втрат потопили німецькі броненосні крейсери «Шарнгорст» та «Гнейзенау»:::::::::::::::: Докладніше
1 червня[ред. код]
Америка́но-мексика́нська війна́ — збройний конфлікт між США і Мексикою в 1846—1848 роках. У Мексиці війну називають Північноамериканською інтервенцією або Війною 47-го року. Війна виникла як наслідок претензій Мексики на Техас після його анексії Сполученими Штатами Америки. Після війни за незалежність Техасу, Мексика відмовилася визнати втрату Техасу, і заявила про свої наміри повернути цю територію назад, вважаючи її власною бунтівною провінцією. Також причинами війни стали експансія американців на захід, політична нестабільність у Мексиці та нездатність мексиканського уряду керувати віддаленими північними провінціями після війни за незалежність. Більшість техасців вітали початок війни. У США її підтримували демократи, але критикували віги. Щодо Мексики, то тут ця війна стала справою національної честі і вважалася способом повернути втрачені землі. Найважливішими наслідками війни стали значні територіальні втрати Мексики, у результаті яких провінції Верхня Каліфорнія і Нова Мексика були віддані США, — землі сучасних штатів Каліфорнія, Нью-Мексико, Аризона, Невада і Юта.:::::::::::::::: Докладніше
1 вересня[ред. код]
«Стра́йкер» — сімейство з десяти різновидів колісних 8×8/4 бойових броньованих машин виробництва американської компанії General Dynamics Land Systems, що перебувають на озброєнні механізованих військ армії США. Бойові машини сімейства «Страйкер» є основним озброєнням бригадних бойових груп армії США і призначені для транспортування підрозділів мотопіхоти (зазвичай мотопіхотного відділення) на полі бою, ведення ними бою з машини, вогневої підтримки їх у процесі та після спішування, а також для всебічної підтримки й забезпечення бойових дій механізованих підрозділів американської армії в бою.
«Страйкер» дістали свою назву на честь двох американських військовослужбовців, котрих посмертно нагороджено Медаллю Пошани: рядового першого класу С. С. Страйкера, який загинув у Другій світовій війні, й спеціаліста 4-го рангу Р. Ф. Страйкера, що загинув у В'єтнамській війні.::::::::::::::::Докладніше
1 грудня[ред. код]
Бій під Крутами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.
У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі. Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.:::::::::::::::: Докладніше
2018[ред. код]
1 березня[ред. код]
Операція «Френтік» (англ. Operation «Frantic») — кодова назва спільної радянсько-американської військової операції з човниковим рухом американських бомбардувальників за трикутником Англія — Італія — Полтава у червні — вересні 1944 року, метою якої було завдання масованих авіаційних ударів по важливих військових і промислових об'єктах Німеччини і її сателітів. Як район для базування американських важких бомбардувальників було обрано Полтавський аеродромний вузол: полтавський аеродром. Важливу роль у виборі Полтави як головної бази відіграла близькість аеродромів Миргороду і Пирятина, які також передавалися командуванню операцією, а також наявність мережі польових аеродромів для базування радянських частин ППО. Полтава перебувала приблизно на однаковій відстані і від Британських островів, і від Італії, звідки планувалося здійснювати вильоти.
Загалом операція складалася з семи човникових операцій, які мали окремі кодові назви: «Френтік-1», «Френтік-2» … «Френтік-7». За період операції було використано для обслуговування і підготовки 1 030 американських літаків, зокрема 529 «Літаючих фортець», 395 «Мустангів», 106 «Лайтнінгів». За 18 рейдів здійснено 2 207 літако-вильотів, на об'єкти противника скинуто 1 955 тонн авіабомб. Ударів зазнали 12 важливих об'єктів у глибокому тилу противника, у повітряних боях знищено щонайменше 100 німецьких літаків, на землі — понад 60. Літаки-розвідники виконали 117 бойових вильотів і сфотографували 174 цілі.::::::::::::::::Докладніше.
1 липня[ред. код]
Приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР або Бессарабсько-Буковинський похід (28 червня — 3 липня 1940) — військова операція, проведена Червоною армією з метою примусової передачі Румунією Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР. Радянською стороною планувалося як повномасштабне військове вторгнення до Румунії, але, за кілька годин до початку операції, король Румунії Кароль II прийняв ультимативну ноту радянської сторони й погодився передати Бессарабію та Північну Буковину СРСР.
Військова операція із зайняття території радянськими військами тривала 6 днів, в результаті якої була захоплена територія Бессарабії, Північної Буковини та регіон Герца. Проведення даної операції радянськими військами було заплановано як наслідок підписання таємної угоди між урядами Радянського Союзу та Третього Рейху, так званого пакту Молотова — Ріббентропа, її здійснення стало можливим лише після краху Франції у війні з Німеччиною, коли стала очевидною ілюзорність англо-французьких обіцянок Румунії з підтримки її територіальної цілісності.
Радянський Союз планував проведення повномасштабного вторгнення, але румунський уряд, проаналізувавши стан справ, був змушений погодитися з ультиматумом радянської сторони й виконати всі вимоги. 2 серпня 1940 на більшій частині захоплених земель (за винятком Буковини та Південної Бессарабії) була створена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка, попередник сучасної Республіки Молдова.::::::::::::::::Докладніше.
1 листопада[ред. код]
Д'Артаньян (фр. Charles Ogier de Batz-Castelmore, Comte d'Artagnan, нар. 1611–1613, Люпіак, Гасконь, Франція — пом. 25 червня 1673, Маастрихт, Нідерланди) — гасконський дворянин, військовик, мушкетер при дворі короля Франції Людовика XIV. Був довіреною особою кардинала Мазаріні та Людовика XIV, виконував секретні доручення короля та кардинала, командував загоном мушкетерів. Загинув при облозі м. Маастрихт в Нідерландах.
Життєпис д'Артаньяна був вперше складений Гатьєном де Куртіль де Сандра через 27 років після смерті мушкетера. Згодом у XIX сторіччі Александр Дюма на основі цього оповідання написав серію дуже популярних романів, героєм яких став д'Артаньян. Його постать стала однією з найвідоміших у багатьох країнах і культурах, хоча в історії його життя, переказаній Дюма, є багато суттєвих помилок та відвертих вигадок..::::::::::::::::Докладніше.
2019[ред. код]
1 лютого[ред. код]
Операція «Нептун» (англ. Operation Neptune) — морська десантна операція з висадки союзників у Нормандії під час Другої світової війни. Вторгнення союзників до Європи розпочалося 6 червня 1944 року (День «Д») висадкою десанту на французьке узбережжя й проводилося у два основні етапи: висадки повітряного десанту з 24 000 парашутистів у тиловій зоні військ вермахту та морського десанту на ділянці, на 5 основних секторів вторгнення: «Юта», «Омаха», «Голд», «Джуно» та «Сорд».
Вторгнення союзників відбувалося з різним ступенем успіху. Якщо на більшості плацдармів союзники мали значні досягнення, і в цілому десанту пощастило в ході висадки на ворожий берег з перших хвилин опанувати ініціативою та створити плацдарми, то на ділянці «Омаха» ситуація майже вийшла з-під контролю й висадка американських військ перетворилася на справжнє пекло для десантників. Із самого початку успіх операції «Нептун» опинився під загрозою, але десантники спромоглися прорватися крізь берегові оборонні позиції німців та створити окремі осередки опору. Висадка морського десанту в Нормандії стала найбільшою у світовій історії морською десантною операцією з одночасного перекидання морем 156 000 військових, за підтримки 195 700 особового складу флоту та одночасним залученням майже 7 000 бойових і транспортних суден усіх типів та видів.::::::::::::::::Докладніше.
1 квітня[ред. код]
План «Гельб» (нім. Fall Gelb — Жовтий план) — кодова назва німецького плану блискавичної війни проти Бельгії, Нідерландів, Люксембургу і Франції в 1940 році.
Перший варіант, відомий як «План ОКГ», мав суто позиційний характер і передбачав встановлення фронту по річці Сомма. Спочатку, через несприятливі метеорологічні умови, його виконання було кілька разів відкладено, а після критичного аналізу і наслідків «Мехеленського інциденту» повністю замінено іншим варіантом плану, відомим як «План Манштейна». Цей варіант плану передбачав повну перемогу і був успішно реалізований 10 травня 1940 року в першій фазі Французької кампанії. В результаті німецькі війська в стислі терміни повністю окупували територію Бельгії, Нідерландів, Люксембургу та Північної Франції. .::::::::::::::::Докладніше.
18 липня[ред. код]
_underway_at_sea_on_3_June_1946_(NH_97267).jpg)
Лінійні кораблі типу «Норт Керолайна» — проєкт лінійних кораблів ВМС США 1930-х—1940-х років. Перші американські лінкори, які побудовані після закінчення дії Вашингтонського договору. Всього було побудовано два кораблі — «Норт Керолайна» та «Вашингтон».
Лінкори проєктувалися з урахуванням обмежень лондонської угоди 1936 року — максимальний калібр гармат 356 мм, стандартна водотоннажність 35 000 довгих тонн (35 570 метричних). Лінкори отримали потужну батарею з 20-ти 127-мм гармат. У роки війни невдалі 28-мм зенітні автомати були замінені на 40-мм «Бофорс» і 20-мм «Ерлікон». Обидва лінкори досить часто використовувалися в чисельних бойових операціях американського флоту на Тихому океані, пройшли всю Другу світову війну, у якій кожен отримав більше десяти бойових зірок. «Вашингтон» отримав найбільшу їх кількість — 13. Після війни виведені до резерву. «Вашингтон» був списаний та розібраний на метал. А «Норт Керолайну» перетворили на музейний корабель і його до сьогодні можна оглянути у меморіалі Вілмінгтона, штат Північна Кароліна.:::::::::::Докладніше.
1 жовтня[ред. код]
Бій під Гурбами — бій між військами НКВС СРСР і силами УПА, що відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району й охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена.
Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи НКВС.:::::::::Докладніше.
2020[ред. код]
1 січня[ред. код]
Медаль Пошани (США) (англ. Medal of Honor) — найвища військова нагорода США, що присвоюється федеральним урядом Сполучених Штатів Америки військовослужбовцям Збройних сил США за проявлену особисту мужність під час ведення бойових дій. Відповідно до положення про медаль нагородження нею здійснюється за «видатну хоробрість і відвагу, проявлені з ризиком для власного життя, які перевищують службовий обов'язок, при участі в бойових діях проти ворогів Сполучених Штатів; у військових операціях, що включають зіткнення з протиборчими іноземними силами; або під час служби з дружними іноземними силами, що беруть участь у військовому конфлікті з протиборчими збройними силами, в якому США не є воюючою стороною». Через даний статус медаль дуже часто присвоюється посмертно.
Президент США особисто вручає Медаль Пошани героєві, що здійснив подвиг, а в разі загибелі військовослужбовця — найближчим членам його родини.
Нагорода має особливий статус і охороняється спеціальним законом, затвердженим Конгресом США.::::::::Докладніше.
1 квітня[ред. код]
Корабель — узагальнювальний морський термін, який вживається паралельно з терміном судно, але не повний його аналог.
Сьогодні у більшості випадків під кораблем розуміється військовий корабель — судно, яке має озброєння та інші технічні засоби для виконання бойових завдань, має військовий екіпаж і входить до складу військово-морських сил. У деяких країнах під кораблем мається на увазі будь-яке морське судно (на відміну від суден прибережного плавання) незалежно від відомчої належності. В епоху вітрильного флоту кораблями називалися усі морехідні судна, за винятком маломірних. Однак найчастіше під кораблем розуміли великий бойовий вітрильник з потужним артилерійським озброєнням, що мав не менше трьох щогл з прямими вітрилами.
1 серпня[ред. код]
Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка — українська військова громадсько-політична організація самостійницького спрямування, створена Миколою Міхновським та його прихильниками, що діяла в Україні у березні-липні 1917 року і мала на меті українізацію військових частин, дислокованих на території України, та створення українських збройних сил..:::::::::::::::Докладніше.
1 листопада[ред. код]
Радя́нсько-фі́нська війна́ (25 червня 1941 — 4 вересня 1944), Війна продовження, або Каре́льська кампа́нія — бойові дії між фінськими і радянськими військами на Східноєвропейському театрі Другої світової війни.
У фінській історіографії для назви цих військових дій переважно використовується термін «Війна-продовження» (фін. jatkosota), що, з одного боку, підкреслює той факт, що в ході цієї війни Фінляндія знову зазнала агресії з боку СРСР та що намагалася відновити територіальні втрати, завдані внаслідок радянсько-фінської війни 1939—1940 років, а також є спробою обґрунтувати самостійний характер війни і таким чином дистанціюватися від нападу Німеччини та її союзників на СРСР.
У російській та радянській історіографії конфлікт не виділяється в окрему війну, а розглядається як один з театрів так званої Великої Вітчизняної війни. Аналогічним чином Німеччина розглядала свої операції в регіоні як складову частину Другої світової війни.::::::::::::::Докладніше.
2021[ред. код]
1 березня[ред. код]
Організація Північноатлантичного договору, також Північноатлантичний альянс або НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр. L 'Organisation du Traité de l 'Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 30 держав Північної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року.
У відповідності до статутних документів Альянсу, головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується спільних для Альянсу цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв'язання суперечок та підтримує ці цінності в усьому євроатлантичному регіоні. Засадничим принципом Альянсу є спільність поглядів між північноамериканськими та європейськими членами НАТО, що поділяють однакові цінності та інтереси і віддані справі збереження демократичних принципів, що робить нероздільною безпеку Європи і Північної Америки. Альянс стоїть на захисті своїх країн-членів від загрози агресії: головним військово-політичним принципом організації є система колективної безпеки, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на напад ззовні.
Радянськими джерелами «агресивний» блок НАТО подавався як воєнно-політичне угруповання західних держав, створене з ініціативи США і спрямоване проти соціалістичних країн і національно-визвольного руху. Створена в 1955 році Організація Варшавського Договору стала фактично геополітичною противагою НАТО, і конфронтація між цими блоками (т. з. Холодна війна) тривала до розпаду СРСР. Багато хто досі вважає, що НАТО залишається традиційним військово-політичним блоком — наслідком «холодної війни», спрямованим проти Росії.:::::::::Докладніше.
1 червня[ред. код]
U-47 — німецький підводний човен типу VII B, що входив у склад Військово-морських сил Третього Рейху за часів Другої світової війни. Закладений 25 лютого 1937 року на верфі Friedrich Krupp Germaniawerft у Кілі. Спущений на воду 29 жовтня 1938 року, 17 грудня 1938 року корабель увійшов у склад ВМС нацистської Німеччини.
U-47 належав до німецьких підводних човнів типу VII B, найчисленнішого типу субмарин Третього Рейху, яких було випущено 703 одиниці. З моменту введення ПЧ у стрій його командиром був капітан-лейтенант Гюнтер Прін. За два тижні до початку Другої світової війни підводний човен вийшов у визначений район у Північній Атлантиці для проведення атак на транспортних комунікаціях противника. Із 3 вересня 1939 року, коли на морі розпочався період активних бойових дій, і до останнього походу в лютому — березні 1941 року U-47 здійснив 10 бойових походів в Атлантичному океані, ставши одним із найрезультативніших підводних човнів Крігсмаріне. Підводний човен потопив 30 суден противника сумарною водотоннажністю 162 769 брутто-регістрових тонн та британський лінійний корабель «Роял Оук» (водотоннажність 29 150 тонн), а також пошкодив ще 8 суден (62 751 тонна).
7 березня 1941 року U-47 зник у Північній Атлантиці південніше Ісландії. Обставини його загибелі до цього часу невідомі.:::::::::Докладніше.
1 вересня[ред. код]
.jpg)
Атомний підводний човен з балістичними ракетами (абр. ПЧАРБ — Підводний Човен Атомний з Ракетами Балістичними, англ. SSBN) — клас атомних підводних човнів, основним озброєнням яких є балістичні ракети стратегічного призначення «корабель-земля» (БРПЧ). Призначені для ураження важливих об'єктів — адміністративних, економічних і військово-промислових центрів, військово-морських баз, портів та інших стратегічних цілей. Мають ядерну енергетичну установку і балістичні ракети морського базування великої (міжконтинентальної) дальності, які призначені для завдання ракетно-ядерних ударів по території противника, здійснюючи плавання в будь-яких районах світового океану, зокрема з арктичних районів, приховано, не спливаючи в надводне положення.
Морська складова стратегічної ядерної тріади. Виникли як клас у 1950—1960-х роках із появою ракетної і ядерної техніки. Бойові можливості ПЧАРБ постійно зростали з розробкою досконаліших ракетно-ядерних комплексів — збільшувалися масогабаритні характеристики БРПЧ, дальність їх польоту, ефективність ураження цілей. Головні частини ракет із ядерним зарядом потужністю до 100—350 кт, моноблочні на перших підводних ракетоносцях, на сучасних ПЧАРБ стали роздільними, з 3—10 бойовими блоками індивідуального наведення, дальність стрільби перевищила 11 тисяч кілометрів, точність попадання досягла КІВ 90—120 м.
Застосовуються як самостійно, так і в складі угруповань підводних човнів та різнорідних сил флоту. Крім основного озброєння, — стратегічних балістичних ракет, — мають на озброєнні ефективні засоби боротьби з протичовновими силами, засоби спостереження, зв'язку й управління, навігації, запобігання несанкціонованому доступу до ракетно-ядерної зброї, інші радіоелектронні, обчислювальні і технічні засоби.
Сьогодні в усьому світі експлуатується понад три десятки ПЧАРБ. Флоти усіх держав, що розпочали експлуатацію атомних підводних човнів з міжконтинентальними балістичними ракетами під час «холодної війни», мають ці системи озброєння й досі. Це разом з ВМС США та ВМФ Росії — наступника ВМФ СРСР, є ВМС Великої Британії, Франції і Китаю. У 2016 році поставила на озброєння свій перший ПЧАРБ Індія. За повідомленнями, у 2012—2015 роках підводний човен оснащений балістичними ракетами збудувала Північна Корея..:::::::::Докладніше.
1 грудня[ред. код]
Військово-морські сили Української Народної Республіки та Української Держави — національний флот Української Народної Республіки та Української Держави в 1917—1919 роках. Відомі також під загальною назвою «Украї́нський Держа́вний Флот».
Становлення військово-морських сил Української держави розпочалось після укладення Берестейського мирного договору між УНР та Німеччиною. Основний внесок у розвиток українського Чорноморського флоту було зроблено за часів гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918).
29 квітня 1918 року кораблі Чорноморського флоту перейшли під юрисдикцію Української Народної Республіки. На той момент півтора сторіччя Північне Причорномор'я перебувало в складі Російської імперії, а у портах на території України базувався Чорноморський флот. І це враховуючи те, що моряки-українці складали 2/3 його особового складу.
У ході Української революції 1917—1921 років, у травні 1917 року I Всеукраїнський військовий з'їзд визнав необхідність повної українізації Чорноморського флоту, тоді ж уперше було заявлено, що Чорноморський флот має стати частиною збройних сил України.
12 липня 1917 року есмінець «Завидний» став першим кораблем, над яким піднято синьо-жовтий прапор. 25 (12) листопада 1917 року у зв'язку з проголошенням ІІІ Універсалом Української Народної Республіки багато кораблів підняли українські прапори, а в Севастополі відбувся велелюдний парад за участю військових. Про перехід на бік української влади заявили команди низки великих військових кораблів, зокрема крейсера «Пам'ять Меркурія» та лінкора-дредноута «Воля» — найпотужнішого корабля Чорноморського флоту.
У грудні 1917 року більшовикам вдалося захопити владу на Чорноморському флоті. Задля закріплення свого режиму вони вдалися до масового терору, згадуваного очевидцями під назвою «варфоломіївські ночі». За різними оцінками, тільки 23—24 лютого 1919 року в Севастополі були вбиті 600 осіб — морських та сухопутних офіцерів, членів їхніх родин, жителів міста. 23 лютого 1918 року більшовики стратили лідера кримськотатарського руху Номана Челебіджихана.
У 20-х числах квітня 1918 року Кримська група військ УНР під командуванням підполковника Петра Болбочана разом із німцями звільнила Крим від більшовиків: 22 квітня українські війська зайняли Джанкой, 24 квітня — Сімферополь, 25 квітня — Бахчисарай.
Завершилось існування військово-морських сил УНР на Чорному морі після зайняття півдня України Добровольчою армією та Антантою (грудень 1918 — літо 1919). Підрозділи Морської піхоти УНР існували до кінця 1921 року. Органи управління флотом були розформовані наприкінці 1924 року.:::::::::Докладніше.
2022[ред. код]
1 березня[ред. код]
_2.jpg)
Західний фронт — воєнні дії, що тривали на території Західної Європи з серпня 1914 до листопада 1918 року під час Першої світової війни. Географічно Західний фронт (Західноєвропейський театр воєнних дій) охоплював Бельгію, Люксембург, німецькі Ельзас, Лотарингію та рейнські провінції, а також північний схід Франції. Зі сходу зона бойових дій обмежувалася Рейном, з півночі — нейтральними Нідерландами, із заходу — морським узбережжям від гирла р. Шельди до гирла р. Сени і з півдня — умовною лінією р. Сена—Париж— швейцарський кордон. Протяжність фронту від річки Шельди до швейцарського кордону сягала 480 км, у глибину доходила до 500 км, від Рейну до Кале. Західна частина театру воєнних дій являла собою рівнину з розгалуженою дорожньою мережею, зручну для маневрування та дій великих військових об'єднань; східна частина — переважно гірська (Арденни, Вогези, Аргоннський ліс, що обмежувало свободу маневру військ. Особливістю Західного фронту було промислове значення регіону (вугільні копальні, залізна руда, розвинена обробна промисловість), де точилися затяті бої та щільна насиченість населеними пунктами, важливими об'єктами виробництва, інфраструктури, історичними та культурними цінностями Західної Європи.
2 серпня 1914 року, ще до офіційного оголошення війни, Імперська армія Німеччини вдерлася до Люксембургу й здійснила вилазки на територію Франції. Поблизу невеликого французького містечка Жоншере між німецькими та французькими військами сталася перша швидкоплинна сутичка на Західному фронті, що призвела до перших втрат у війні. З початком військових дій німецька армія розпочала широкомасштабний наступ на Західному фронті, вдершись до нейтральної Бельгії, а згодом і на північ Франції. Переломним моментом у війні стала перша битва на Марні, а після бігу до моря обидві сторони окопалися уздовж звивистої лінії укріплених позицій, котрі простягалися від Північного моря до швейцарського кордону з Францією. Ця лінія залишалася практично незмінною протягом більшої частини війни.
Протягом 1915—1917 років противники провели кілька великих наступів уздовж цього фронту. Форми й способи ведення війни змінювалися на вимогу часу, на озброєння країн-учасниць надходили новітні види зброї, війська застосовували нову тактику бою. Атакам ворожих позицій, що проводилася величезними угрупованнями піхоти, передували масовані артилерійські удари. Оборонні рубежі перетворилися на колосальні смуги завдовжки десятки кілометрів, насичені мінними полями, траншеями, окопами, ровами, що були усіяні колючим дротом та вогневими точками. Кожний наступ або контрнаступ призводив до величезних втрат у живій силі, а результати були, як правило, мізерні. Найкривавішими битвами на Західному фронті стали битва під Верденом із загальною кількістю 700 000 втрат з обох сторін (за оцінками), битва на Соммі з більш ніж мільйоном жертв (оцінка) і битва біля Пашендейла з приблизно 600 000 жертв (орієнтовно).
Марність амбітних наступів, що призводили до величезних втрат, спонукала сторони до пошуку новітньої зброї, яка на думку військових експертів мусила переломити ситуацію на їх користь. На полях Західного фронту вперше з'явилися танки, проведена перша масована газова атака під Іпром, авіація й артилерія стали невід'ємними частинами тогочасного бою. Удосконалювалася піхотна тактика дій.
У березні 1918 року, скориставшись розпадом Російської імперії та підписанням Берестейської угоди, німецькі війська розпочали стратегічний наступ, застосовуючи нову тактику інфільтрації піхотних підрозділів, вони здобули низку великих перемог, прорвали лінію оборони союзників на глибину до 100 км, і практично поставили противника на межу повного розгрому. Однак поступово наступ німецької армії загальмувався, союзні війська перейшли у рішучий контрнаступ і, зрештою, завдали німцям рішучої поразки по всьому Західному фронтові. Німецький уряд поступився та підписав угоду про капітуляцію Німеччини. Умови миру офіційно закріпили Версальським договором 1919 року.:::::::::Докладніше.
1 липня[ред. код]
Перша франко-малагасійська війна (малаг. Ady Hova-Frantsay voalohany) — колоніальна війна Франції проти королівства Імерина. Метою Франції було перетворення Мадагаскару на частину своєї колоніальної імперії. Є складовою серії війн Франції проти малагасійців; отримала продовження у вигляді Другої війни.
16 травня 1883 року французькі війська без оголошення війни напали на королівство Імерина і 17 травня зайняли порт Махадзанга. Упродовж травня французька ескадра системно обстрілювала прибережні регіони Мадагаскару, а 1 червня адмірал А. П'єр поставив королеві Ранавалуні II ультиматум. Його положення зводилися до трьох основних пунктів:
- Передача Франції північної частини острова;
- Гарантування європейцям права власності на землю;
- Компенсація французьким громадянам в розмірі 1 мільйона франків.
Через запеклий опір народу Мадагаскару інтервенти за два роки не змогли захопити острів. Після декількох поразок (зокрема у війні в Індокитаї) французи сіли за стіл переговорів, які закінчились підписанням 17 грудня 1885 року нерівноправного та невигідного для королівства Імерина мирного договору.
Згідно з положеннями договору, встановлювався нерівноправний статус королівства Імерина:
- Мадагаскарський уряд позбувався права проведення самостійної зовнішньої політики: відтепер французький уряд мав представляти королівство на міжнародній арені;
- Королівство Імерина зобов'язувалось виплатити «добровільну компенсацію» у розмірі 10 мільйонів франків відшкодування збитків «приватним особам іноземного походження»;
- Серйозною поступкою на користь Франції стала передача їй стратегічно важливої бухти Дієго-Суарес, де французи мали намір створити свою військову базу;
- На Мадагаскарі розміщувався французький резидент, який мав слідкувати за дотриманням умов договору.:::::::::Докладніше.
1 листопада[ред. код]
Битва за Іодзіму (яп. 硫黄島の戦い, іото но татакай або іодзіма но татакай; англ. Battle of Iwo Jima) — одна з найзапекліших битв, що тривала з 16 лютого до 26 березня 1945 року, на завершальній фазі Другої світової війни на Тихоокеанському театрі воєнних дій між військами Японської імперії і США за контроль над островом Іото, більш знаним як Іодзіма, з групи островів Оґасавара.
Битва за Іодзіму була першою військовою операцією сил США на японській землі. Імперська армія Японії створила широку мережу підземних фортифікаційних споруд, бункерів і замаскованих блокгаузів, що дозволило їй відбивати впродовж місяця атаки суперника, який мав чисельну та технічну перевагу. Майже весь японський 21-тисячний контингент загинув. У 100-тисячному війську США кількість убитих і поранених становила близько 28 тисяч вояків.
Битва за Іодзіму стала єдиною операцією японських збройних сил у війні на Тихому океані, у якій загальні втрати США перевищили їхні власні. Кількість загиблих і поранених вояків армії США за перші три дні операції була найвищою у воєнній історії цієї країни. Хоча битва за острів була закінчена, уцілілі сотні японських солдат все ще переховувались у підземних тунелях, і, не знаючи про перемогу противника, продовжували чинити поодинокий опір. Двоє останніх захисників острова капітулювали лише 6 січня 1949 року, через 4 роки після завершення операції.
Завдяки захопленню острова, США отримали ідеальне місце для авіаційної бази, яку можна було використовувати як проміжний пункт під час бомбардувань основних островів Японського архіпелагу. Вже у перших числах березня, після того як інженери відремонтували летовища, ескадрильї B-29 здійснили ряд нальотів на японські міста. 10 березня авіація США виконала бомбардування Токіо, 12 березня — бомбардування Наґої, а 13 березня — бомбардування Осаки. Ці повітряні атаки стали регулярними, і були націлені не стільки на військові об'єкти, як на залякування цивільного населення.:::::::::Докладніше
2023[ред. код]
1 березня[ред. код]
Кримська операція (1918) — військовий похід спеціальної групи армії Української Народної Республіки на чолі з полковником Петром Болбочаном у квітні 1918 року на Крим проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.
22 квітня 1918 року в ході Кримської операції під проводом полковника Петра Болбочана армія УНР форсувала Сиваш і звільнила від більшовиків Джанкой, першу вузлову станцію в Криму. Завдяки цьому українська армія отримала можливість для розгортання подальшого наступу. Під час Кримського походу Запорізька дивізія поповнилася значною кількістю добровольців із Таврії, а також татарськими добровольчими формуваннями. Полковник Петро Болбочан мав намір створити з них окрему регулярну частину, проте згідно з наявними домовленостями українського уряду з німецьким командуванням був змушений розпустити ці волонтерські загони. Усе ж, багато добровольців із Тавриди вступили до Запорізької дивізії ще у Мелітополі.
Головні сили групи Болбочана були скеровані на Сімферополь, який був захоплений майже без опору ранком 24 квітня 1918 року. Приблизно у той самий час Гордієнківський полк захопив Бахчисарай. Перемоги було досягнуто з мінімальними втратами.
З виходом германців до Перекопу Крим спалахнув антикомуністичним повстанням з найширшим спектром учасників від робочих дружин профспілок і бойовиків клерикальної «Бютюн Крим Муслюманлари шураси» до членів РСДРП, татарських соціалістів і «Костянтинівського Ордена Святого Георгія».
Однак далі, через політичний конфлікт між керівництвом УНР і союзниками Німецької імперії, війська УНР були змушені полишити Крим, не дійшовши до Севастополя, як це було передбачено первісним планом.:::::::::Докладніше
1 червня[ред. код]
Вільгельм Габсбург (нім. Wilhelm Franz Joseph Karl von Habsburg-Lothringen; 10 лютого 1895, Пула, Австрійське Примор'я, Австро-Угорщина, нині Істрійська жупанія, Хорватія — 18 серпня 1948, Київ, Українська РСР, СРСР), також відомий як Вільгельм Франц Австрійський та Васи́ль Виши́ваний — австрійський ерцгерцог із династії Габсбургів, політик, дипломат, поет, полковник Легіону Українських січових стрільців. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські вояки під час Першої світової війни. За бойові заслуги на фронті Вільгельма Габсбурга нагородили кількома нагородами Німеччини і Австро-Угорщини, зокрема однією з найвищих — Залізним хрестом Пруссії 2-го класу. Його вважали одним з неофіційних претендентів на український трон у разі утворення монархічного ладу. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав до цього можливостей, Василь прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України.:::::::::Докладніше
1 жовтня[ред. код]
Нормандська повітрянодесантна операція — військова операція американських і британських повітрянодесантних військ, проведена протягом 6 червня — 13 липня 1944 року на території окупованої німцями Франції. Складова висадки військ союзників у Нормандії. Одна з наймасштабніших повітрянодесантних операцій в історії збройних сил Великої Британії та США.
Головним завданням операції було сприяння вторгненню основних сил морського десанту на флангах зони висадки. Американський компонент повітряного десанту діяв на правому фланзі в районі плацдарму «Юта», у той час, як британський десант діяв ліворуч у районі плацдарму «Сорд». 13 100 американських десантників та 8 500 британських парашутистів здійснили десантування уночі «Дня Д». Згодом союзники перекинули ще 3 937 десантників зі складу планерних частин. Загалом, повітрянодесантними військами союзників було проведено 3 парашутних та 8 посадкових місій.
Невдачі на першому етапі десантування військ у нічний час призвели до розкидання парашутистів на величезній площі та часткової втрати ефекту раптовості під час захвату об'єктів. Німецькі війська не змогли своєчасно відреагувати на промахи союзників під час висадки, щоби знищити десант. Підрозділи Вермахту тримали досить міцну оборону на об'єктах захоплення, визначених для десантників, проте протягом тижня їх було поступово розгромлено.
Застосування повітряного десанту під час Нормандської операції відіграло значну роль у ході вторгнення союзників до Західної Європи.:::::::::Докладніше
2024[ред. код]
1 січня[ред. код]
Амет-Хан Султан (крим. Amethan Sultan; 20 жовтня 1920, Алупка, Таврійська губернія — 1 лютого 1971, Московська область) — радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни, національний герой кримськотатарського народу.
У лютому 1939 року поступив до 1-ї Качинської червонопрапорної військової авіаційної школи імені О. Ф. М'ясникова поблизу Севастополя), прискорений курс якої закінчив у 1940 році у званні молодшого лейтенанта. Літав на літаках І-15 та І-153. Перший бойовий виліт здійснив 22 червня 1941 року на розвідку переправ через річку Прут. У ході першого етапу німецько-радянської війни здійснив 130 бойових вильотів — розвідувальні польоти в районі Кишинева, Тирасполя, Миколаєва, Одеси, Херсона, над Приазов'ям. За бойові заслуги у звільненні Таганрога і Мелітополя указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 серпня 1943 року гвардії капітану Амет-Хану Султану було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
30 червня 1945 року за успішне проведення 603 бойових вильотів, збиті особисто 30 літаків противника різних типів і 19 літаків ворога, збитих у групових боях, удостоєний звання двічі Героя Радянського Союзу.
З 1947 до 1971 року — льотчик-випробувач. За досить короткий строк він стає одним з найкращих льотчиків-випробувачів. У 1949 році Ахмет-Хан Султан — льотчик-випробувач 3-го класу, у січні 1950-го — 2-го класу, а у вересні 1952 року отримує кваліфікацію льотчика-випробувача 1-го класу. 23 вересня 1961 року Амет-Хану присвоєно звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». Амет-Хан Султан єдиний радянський льотчик, який випробував понад 50 типів літальних апаратів: ним випробувано в повітрі 107 одиниць техніки.
1 лютого 1971 року Амет-Хан Султан загинув разом з екіпажем при виконанні випробувального польоту на літаючій лабораторії Ту-16ЛЛ, при тестуванні нового потужного реактивного двигуна.:::::::::Докладніше
1 квітня[ред. код]
Спецгрупи НКВС — спеціальні загони, створені НКВС для боротьби з національно-визвольними рухами переважно на територіях, анексованих СРСР перед німецько-радянською війною, зокрема з ОУН та УПА в Україні (переважно Західній), а також у країнах Балтії проти «лісових братів» та на території Білорусі проти «чорних котів». Відомі також як «агентурно-бойові групи (АБГ) НКВС–МВС–НКДБ–МДБ», легендовані групи, «лжебоївки УПА», «переодягнені енкаведисти». Після реорганізації НКВС спецгрупи діяли також у структурах НКДБ, МВС та МДБ. Спецгрупи НКВС на території УРСР діяли впродовж десяти років в період з 1944 по 1953 роки.