Портал:Міфологія/Міфічні істоти/Архів
Кит (грец. κῆτος, лат. cetus) — міфічна тварина, морське чудовисько величезних розмірів. Описи міфічного кита варіюються від великої риби до поєднань різних істот. Часто з китами асоціюється Левіафан, морський змій і морські чудовиська античної міфології.
У давньогрецькому мистецтві китів зображали як змієподібних зубатих риб, часом з передніми лапами. Саме цими істотами вважалися чудовиська, переможені Персеєм при порятунку Андромеди і Гераклом при визволенні Гесіони.
За слов'янськими переказами, на трьох чи тридцяти рибах китах стоїть світ. Коли кити ворушаться, стаються землетруси.
У середньовічних творах кити бували добрими і злими. Одні заганяли рибу в сіті й рятували людей у шторми, інші навпаки полювали на кораблі, щоб потопити їх і пожерти екіпаж. Ілюстратори часто надавали їм страхітливого вигляду з лапами, іклами і гривами.
--
Сімург — фантастична істота з іранської міфології, король усіх птахів. Також зустрічається в міфологіях тюркських народів Середньої Азії і башкирів. Вважалося, що Сімург виглядає як величезний сокіл з жіночими грудьми, або як хижий птах з рисами лева чи собаки. Сімург функціонував як благий покровитель окремих людей, особливо людських колективів. Ця функція яскраво відображена в «Шахнаме» Фірдоусі, де Сімург виступає в ролі охоронця роду епічних героїв Сама — Заля — Рустама. В зороастрійських текстах згадується, що Сімург сидить під Світовим Деревом (Вічним Деревом Життя), на якому росте все насіння світу, і помахами крил розсипає це насіння, а вітер та дощ розносять його по цілому світі. В пізніших легендах, Дерево і Сімург ототожнюються. --
Банші — фігура ірландського фольклору, жінка, яка, згідно з повір'ями, з'являється біля будинків приречених на смерть людей і своїми характерними стогонами і плачем оповіщає про їхню смерть.
Банші, як уважають фахівці з ірландського фольклору, не має прямих аналогів у віруваннях інших народів. Однак у бретонському фольклорі є щось схоже з банші — вісник смерті Анку, також подібні персонажі зустрічаються у валлійській міфології. Це дає підстави припускати, що образ банші походить із давньої кельтської міфології.
--
.jpg)
Мороз (Морозко, Зюзя) — божество холоду, віхоли, криги у давніх слов'ян. За повір'ям приходить 9 листопада з Залізної гори, найчастіше уособлюється в образі сердитого діда з булавою-кострубом у крижаному вбранні. У праслов'янському епосі займав місце бога зими й холоду, був родичем Сонця й Вітру, проте на час зими навіть могутнішим за них. Баба-зима призначає його воєводою і він бере землю у своє володіння: сковує землю, заморожує ріки, заморожує ліс і від його холоду-духу скріплять дерева і стогне земля, люди ховаються до хат, а худоба – до хліву.
-- Полу́дниця — персонаж слов'янської міфології, дух жіночої статі, що з'являється в полудень і карає тих, хто в цей час працює; втілення сонячного удару.
Полудниці уявлялися в подобі дівчат у білому одязі або старих з сивим розпущеним волоссям. Як правило з'являлися влітку під час жнив у полі в полудень. Іноді їм приписувалися ноги з копитами та здатність змінювати зріст — вони могли бути нижчі від трави і виростати до самого неба. Частий атрибут полудниці — серп або коса. Місцями полудниці вважалися різновидом русалок.
Тому, хто порушив традицію та працював у полудень, полудниця насилала запаморочення, могла залоскотати до смерті чи відрізати голову. За деякими переказами полудниця може ходити в полудень біля хат і розбивати вікна. Коли зустрічає на вулиці людину — ріже її косою. Також вона змушувала блукати дітей між трав, або викрадала їх із хат.
--
.jpeg)
Мо́нстр або чудо́висько, потво́ра — жахлива, потворна істота, або яка має незвичайно великі розміри, дивний вигляд.
Зазвичай чудовиська зображаються неоднорідними істотами, що поєднують в собі частини різних створінь. Чудовисько в різних стародавніх культурах було поширеним символом хаосу, що загрожує порядку та добробуту. Його різнорідність виражає непередбачуваність, порушення правил і законів, а тому небезпечність. Образи чудовиськ бувають результатом зооморфізму та антропоморфізму — зображення істот, рідше речей, наділеними якостями тварин чи людей, що виражається в наявності у них відповідних рис зовнішності, частин тіла.
Боротьба героя з чудовиськом є одним з основних сюжетів міфології та культури взагалі. Боротьба з чудовиськом зображає загрозу звичайному, «нормальному» світові порядку чогось чужого і ворожого, чому протистоїть герой, впорядковуючи хаос.
--
Руса́лки — істоти слов'янської міфології, зазвичай духи померлих, як правило — жіночої статі. Популярний сучасний образ русалки як дівчини з риб'ячим хвостом відповідає істотам західноєвропейської міфології — ундінам і морським дівам. Спорідненими з русалками вважаються ма́вки.
Загалом це духи померлих жінок і дівчат, які з'являються влітку в полях, лісах, біля річок. В переказах поставали як тіні людей, які видно лише здалеку, ходять голі або не відрізняються зовні від звичайних людей. Часом додавалися незвичайний колір шкіри — блакитний, синій чи темний. Русалки не лишають за собою слідів.
Залежно від місцевості, вони розглядалися як померлі на Троєцькому тижні, померлі нехрещеними діти, померлі до весілля засватані дівчата, утоплениці. Іноді умовами перетворення на русалку слугували народження, одруження чи смерть на Трійцю. Вважалося, взимку русалки живуть у воді, а навесні та влітку в полях і лісах. За християнським повір'ями, в потойбічному світі їм темно і немає спокою, лише на Русальний тиждень Бог дозволяє їм вийти у світ живих. Часом русалками вважалися всі померлі, асоціюючись із «дідами» — духами предків, для котрих перед Трійцею влаштовували поминальну вечерю.
--
Венди́го — дух-людожер у міфології алгонкінських народів, які проживають на території Канади й США. Вендиго міцно асоціюється з зимою, північчю, холодом і голодом. Типовий опис вендиго змальовує худорляву істоту з висохлою шкірою, попелясто-сірим кольором обличчя, та виряченими очима. Його губи розірвані та закривавлені. Вендиго поширює огидний сморід. Племена оджибве, північні крі, вестмейнські крі, наскапі та інну часто зазначають, що вендиго — це велетні в багато разів більші за людей. Щоразу, коли вендиго з'їдає людину, він зростає пропорційно до її розміру. Відповідно його нутро збільшується, тому чудовисько ніколи не може наїстися. Йому подекуди приписується пожирання самого себе від голоду як і виживання після того, як відрізати йому кінцівки. Вбити істоту можна, порізавши її всю на шматки.
У деяких фольклорних традиціях вважається, що дуже жадібна людина може перетворитися на вендиго. Інша версія стверджує, що вендиго стає та людина, котра скуштує людської плоті аби вижити в голод. Хто перебуває з вендиго надто довго, також може стати одним із них.