Потикевич-Заболотна Марія Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Потикевич-Заболотна
Ім'я при народженні Марія Потикевич
Псевдо Марія Василівна Потикевич-Заболотна
Народилася 1 травня 1924(1924-05-01)
с. Оришківці, нині Гусятинський район, Тернопільська область
Померла 29 січня 2007(2007-01-29) (82 роки)
м. Чортків, Тернопільська область
Країна  Україна
Знання мов українська
Діти Заболотний Володимир Володимирович
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заболотна.
Гичка Стефанія – редакторка книг поетеси на ювілейному заході до 100-річчя Марії Потикевич-Заболотної
Володимир Мармус, Ігор Олещук, Оксана Гладка, Галина Ткачук на ювілейному заході

Марія Василівна Потикевич-Заболотна (1 травня 1924, с. Оришківці, нині Тернопільська область — 29 січня 2007, м. Чортків, Тернопільська область) — учасниця національно-визвольних змагань, медсестра УПА, політв'язень, поетеса. Син пані Марії - укрраїнський актор, громадський та релігійний діяч Володимир Заболотний.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]

Марія Потикевич народилася в учительській родині. Виховувалася спочатку старшою сестрою Євою, потім — дядьком Онуфрієм та його дружиною Марією, бо батьки передчасно померли. Навчалася в початковій школі с. Оришківці, згодом — у Чортківській гімназії. У 1940 р. втекла з дому до Львова шукати тітку Єву.

Юність

[ред. | ред. код]

У липні 1941 року у Львові вступила в юнацьку організацію ОУН, склавши присягу. Познайомилася із студентом Львівського політехнічного інституту Володимиром Чайківським із с.Підлисся, у якого закохалася. У січні 1943 із телеграми дізналася, що німцями та поляками вбитий її коханий під час виконання завдання ОУН. Звістку розділила із Грицем Дулином і Володимиром Заболотним — товаришами Чайківського по підпільній роботі.

Діяльність в УПА

[ред. | ред. код]

Закінчила курси медсестер і під час окупації німцями Львова 1942 року пішла на Волинь в УПА з групою повстанців. У підпіллі Марію називали «Василихою», «Монашкою» або «Марусею»[1]. Перебувала у відділі «Енея», працювала у похідному шпиталі, який розміщувався на возі. Вона надавала першу медичну допомогу пораненим, була зв'язковою. У 1944 була в санітарній частині на околицях Рівного.

25 березня 1946 року заарештували в потягу, коли їхала зі Львова в Рівне[2], в вагоні знайшли зброю. Півтора року перебувала у Рівненській, Львівській, Чортківській в'язницях. Уночі 10 серпня 1947 року через увесь Львів босоніж повели на станцію. Повантажили в товарні вагони і повезли до Сибіру. Засудили Марію до 10 років таборів у Комі АРСР і 5 років позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Відбуває заслання у таборі «Сельськохозяйственный ОЛП № 1 (оздоровительный пункт)» в Ухті під номером 222 1ч., корчуючи пеньки, працюючи у цеху швейної майстерні, у лікарні.

Шлюб

[ред. | ред. код]

Після звільнення у 1956-му вийшла заміж за політв'язня Володимира Заболотного з Бердо (околиця Чорткова), який помер у 1988.

21 березня 1956 народила дочку Стефанію, з якою і повернулася в Україну. Згодом народила ще двох дітей.

Життя у вільній Україні

[ред. | ред. код]

До виходу на пенсію пані Марія працювала у Чортківській районній лікарні дитячою медсестрою. Очолювала місцеву спілку політв'язнів та репресованих, була активною учасницею Конгресу українських націоналістів, видала кілька поетичних книжок. Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Знято заборону переписки з колишніми політв'язнями. Друзі передали збережені вірші та пісні, написані поетесою в таборах Ухти, Воркути. Померла Марія Потикевич-Заболотна на 83-му році життя у Чорткові[3]. Поховали учасницю збройної боротьби за Українську державу на Чортківському кладовищі.

Творча діяльність

[ред. | ред. код]

Свої твори, написані в Ухті та Воркуті, називала «тюремними», «таборовими»[4]

  • «Складаю пісню»
  • «Дитині, що буде жити не за ґратами»
  • «Пташечка у стрісі знає, де наш відділ»
  • «Угорі на ґратах пташечка сидить…»
  • «Ти не побачиш моєї могили, вінок терновий не покладеш»
  • «Прокляттям кінця вже немає»
  • «Нічого не хочу — лиш волі, лиш волі»
  • «Таборова мрія»
  • «Подруго моя, не сумуй...»[5]

Повстанські пісні:

  • «Зберігай хоч у снах»
  • «Встає соборна вільна Україна»
  • «Іде Україна могутня, для волі майбутніх століть»
  • «Їм дорогий той дім, що потрібен усім — самостійна соборна держава»
  • «За волю, за державу й честь»
  • «Державу рятуймо з усіх своїх сил»
  • «У центрі Європи стоїть Україна»

Громадянська лірика: «Політичні в'язні», «Дорога додому», «Держави ми не мали, лиш ярмо», «Герої України», «Крути», «День незалежності», «Україна» та інші.

Багато віршів покладені на музику:

  • «Мамина пісня»
  • «Співай, співай…»
  • «Зоні Гресько із Трускавця»
  • «Це тільки мрія»[6]

Пише також вірші-молитви, колискові, пісні.

Видання, публікації

[ред. | ред. код]
  • Потикевич-Заболотна М. Ціна свободи [Текст] / Потикевич-Заболотна М. — Тернопіль, 2008. — 192 с.
  • Потикевич-Заболотна М. Ціна свободи [Текст] / Потикевич-Заболотна М. — Чортків, 2004. — 180 с.
  • Потикевич-Заболотна М. Чортків. Тюрма. 1941 [Текст]: про злочини в Чорткові на Тернопільщині в 1941 році / Потикевич-Заболотна М. // Вільне життя. — 2006. — 10 черв. — С. 3.
  • Потикевич-Заболотна, М. Нам дуже треба жити [Текст] / М. Потикевич-Заболотна,. — Тернопіль : Лілея, 1996. — 136 с.
  • Потикевич-Заболотна, М. Нам дуже треба жити [Текст] : спогади, вірші-пісні медсестри УПА і політв’язня / М. Потикевич-Заболотна . — Тернопіль : Лілея, 1996. — 136 c. — (Молоді про історію рідного краю).
  • Потикевич-Заболотна, М. Нескорена пісня [Текст] : пісні медсестри УПА і політв’язня / М. Потикевич-Заболотна. — Тернопіль : Лілея, 1997. — 52 c.
  • Потикевич-Заболотна, М. Спомин з глибини літ [Текст] : [про події 1933 р. в с. Оришківці, що на Гусятинщині, збір зерна для голодуючих] / М. Потикевич-Заболотна // Голос народу. — 2006. — 24 листоп[7].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

1 травня 2024 року відбулося спецпогашення конверта з маркою, присвячених столітньому ювілею М.Потикевич-Заболотної, випущеної «Козацькою поштою» (м. Львів) в рамках проєкту «Пластова пошта Станиці Чортків»[8],

Див. також

[ред. | ред. код]

УПА-Північ

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Потикевич-Заболотна Марія. Мама не призналася, що вбиті повстанці — це її сини. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 29 січня 2017.
  2. ↑ Мама не призналася, що вбиті повстанці - це її сини. "ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ" (укр.). 1 січня 2014. Процитовано 27 квітня 2023.
  3. ↑ Померла зв"язкова УПА. Gazeta.ua (укр.). 4 лютого 2007. Процитовано 27 квітня 2023.
  4. ↑ Кравцова Галина. Фольклорна поетика у творах зв'язкової УПА Марії Потикевич-Заболотної (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 лютого 2017. Процитовано 29 січня 2017.
  5. ↑ Збірник "Нескорена пісня" сл. і муз. М. Потикевич-Заболотна "Подруго моя, не сумуй" (укр.), процитовано 27 квітня 2023
  6. ↑ Слова, текст, акорди "Це тільки мрія" - Нескорені - Українські пісні. www.pisni.org.ua (укр.). Процитовано 2 травня 2024.
  7. ↑ ПОТИКЕВИЧ-ЗАБОЛОТНА Марія Василівна. Тернопільщина (укр.). Процитовано 27 квітня 2023.
  8. ↑ У Чортківському ліцеї № 1 відзначили столітній ювілей медсестри УПА Марії Потикевич-Заболотної. Чортків.Сity (укр.). Процитовано 2 травня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Олещук, І. Марія Потикевич-Заболотна [Текст] / І. Олещук //Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 123 : фот.
  • Потикевич-Заболотна Марія. Ціна свободи. Видання друге, доповнене. — Тернопіль, 2008. — 192 с.
  • Провесінь. Літературно-мистецький часопис. — Чортків, 1992. — 36 с.
  • Семеняк В. Її пісні співав увесь Сибір//Вільне життя плюс, - 2024. - 24 травня

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Потикевич-Заболотна_Марія_Василівна&oldid=42638066