Пошкодження ДНК

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пошкодження ДНК — зміна хімічної структури ДНК, наприклад розрив ланцюга ДНК, відсутність нуклеотидної основи в кістяку ДНК або хімічно змінена основа, наприклад 8-OHdG. Пошкодження ДНК може відбуватися природним шляхом або через фактори навколишнього середовища, але це чітко відрізняється від мутації, хоча обидва є типами помилок у ДНК. Пошкодження ДНК — аномальна хімічна структура ДНК, тоді як мутація — зміна послідовности пар основ. Пошкодження ДНК викликають зміни в структурі генетичного матеріалу та перешкоджають належному функціонуванню механізму реплікації [1]. Реакція на пошкодження ДНК є складним шляхом передачі сигналу, який розпізнає пошкодження ДНК та ініціює відповідь клітини на пошкодження [2]. Пошкодження та мутації ДНК мають різні біологічні наслідки. Хоча більшість пошкоджень ДНК можуть піддаватися репарації, таке відновлення не є ефективним на 100%. Невиправлені пошкодження ДНК накопичуються в клітинах, які не реплікуються, наприклад у клітинах мозку або м’язів дорослих ссавців, і можуть спричиняти старіння [3][4][5]. У реплікованих клітинах, наприклад, які вистилають товсту кишку, виникають помилки при реплікації минулих пошкоджень у матричному ланцюзі ДНК або під час відновлення пошкоджень ДНК. Ці помилки можуть призвести до мутацій або епігенетичних змін [6]. Обидва ці типи змін можуть бути відтворені та передані наступним поколінням клітин. Ці зміни можуть змінити функцію гена або регуляцію експресії генів і, можливо, сприяти розвитку раку. Клітинний цикл проходить контрольні стадії, на яких можна виявити, чи клітина є в хорошому стані для мітозу. На контрольних фазах G 1 і G 2 відбувається сканування пошкоджень ДНК. Під час фази S клітина більш вразлива до пошкодження ДНК, ніж будь-яка інша частина клітинного циклу. Контрольна фаза G2 перевіряє пошкоджену ДНК і повноту реплікації ДНК [7].

Типи[ред. | ред. код]

Пошкодження ДНК, яке відбувається природним шляхом, може бути результатом метаболічних або гідролізних процесів. Метаболізм вивільняє сполуки, які пошкоджують ДНК, включаючи активні форми кисню, активні форми азоту, активні карбонільні форми, продукти перекисного окислення ліпідів та алкілуючі агенти. Гідроліз розриває хімічні зв'язки в ДНК. Природні окислювальні пошкодження ДНК виникають принаймні 10 000 разів на клітину на день у людей і до 100 000 на клітину на день у щурів. Окислювальне пошкодження ДНК може викликати понад 20 типів змінених основ, а також одноланцюгові розриви. Інші типи ендогенних пошкоджень ДНК, наведені нижче з їх частотою виникнення, включають депуринацію, депіримідинацію, дволанцюгові розриви, 6-O-метилгуаніни та дезамінування цитозину. ДНК також може бути пошкоджена факторами навколишнього середовища. Фактори навколишнього середовища, такі як ультрафіолетове світло, іонізуюче випромінювання та генотоксичні хімікати. Реплікація може бути зупинена через пошкоджену ДНК, подвійні розриви також є формою пошкодження ДНК[8].

Частоти пошкоджень[ред. | ред. код]

У наведеному нижче списку показано деякі частоти, з якими щодня виникають нові природні пошкодження ДНК внаслідок ендогенних клітинних процесів.

    • Окислювальні пошкодження

Люди, на клітину на день

  • 10 000 [9]
  • 11 500 [10]
  • 2800 [11]
    • Специфічних пошкоджень 8-oxoGua, 8-oxodG плюс 5-HMUra
  • 2800 [12]
    • Специфічних пошкоджень 8-oxoGua, 8-oxodG плюс 5-HMUra

Щури, на клітину на добу

Миші, на клітину на добу:

  • 34 000 [15] специфічних пошкоджень 8-oxoGua, 8-oxodG плюс 5-HMUra
  • 47 000 [16] специфічних пошкоджень oxo8dG в печінці миші
  • 28 000 [12]специфічних пошкоджень 8-oxoGua, 8-oxodG, 5-HMUra
    • Депуринації

Клітини ссавців, на клітину на день:

  • від 2 000 до 10 000 [17][18]
  • 9000 [19]
  • 12 000 [20]
  • 13 920 [21]
    • Депіримідинації

Клітини ссавців, на клітину на день

  • 600 [22]
  • 696 [23]
    • Одноланцюгові розриви

Клітини ссавців, на клітину на день

  • 55 200 [23]
    • Дволанцюгові розриви

Клітини людини за клітинний цикл

  • 10 [24]
  • 50 [25]
    • О6-метилгуаніни

Клітини ссавців, на клітину на день:

Дезамінування цитозину

  • Клітини ссавців, на клітину на день:
  • 192 [26]

Іншим важливим ендогенним пошкодженням ДНК є M1dG, скорочення від (3-(2'-дезокси-бета-D-еритро-пентофуранозил)-піримідо[1,2-a]-пурин-10(3H)-он). Виділення M1dG із сечею (ймовірно, що відображає швидкість появи) може бути в 1000 разів нижчим, ніж 8-oxodG [27]. Однак більш важливим показником може бути стабільний рівень ДНК, що відображає як швидкість появи, так і швидкість відновлення ДНК. Стаціонарний рівень M1dG вищий, ніж у 8-oxodG [28]. Це вказує на те, що деякі пошкодження ДНК, які виникли з низькою швидкістю, можуть бути важко відновними та залишатися в ДНК на високому стабільному рівні. І M1dG [29], і 8-oxodG [30] є мутагенними.

Стаціонарні рівні[ред. | ред. код]

Стаціонарні рівні пошкоджень ДНК представляють баланс між формуванням і відновленням. Охарактеризовані понад 100 типів окисного пошкодження ДНК, і 8-oxodG становить близько 5% стабільних окисних пошкоджень ДНК [31]. Хелбок та інші підрахували, що у стаціонарному стані було 24 000 окисних аддуктів ДНК на клітину у молодих щурів і 66 000 аддуктів на клітину у старих щурів. Це відображає накопичення пошкодження ДНК з віком. Накопичення пошкоджень ДНК з віком додатково описано в теорії старіння пошкодження ДНК. Свенберг та інші [32] виміряли середню кількість вибраних стаціонарних ендогенних пошкоджень ДНК у клітинах ссавців. Сім найпоширеніших пошкоджень, які вони оцінили, показані в таблиці 1.

Taблиця 1. Стаціонарні кількості ендогенних пошкоджень ДНК
Ендогенні ураження Кількість на клітину
Базові місця 30,000
N7-(2-гідроксетил)гуанін (7HEG) 3,000
8-гідроксигуанін 2,400
7-(2-оксоетил)гуанін 1,500
Формальдегідні аддукти 960
Aкполеїн-дезоксигуанін 120
Малондіальдегід-дезоксигуанін 60

Оцінюючи стаціонарні ушкодження в конкретних тканинах щурів, Накамура та Свенберґ [33] показали, що кількість абазичних ділянок коливається від приблизно 50 000 на клітину в печінці, нирках і легенях до приблизно 200 000 на клітину в мозку.

Механізми пошкодження ДНК поділяються на 3 кластери: збільшення активного кисню трансмембранними транспортерами, втрата хромосоми через зв'язування реплісоми, зупинка реплікації факторами транскрипції. Пошкодження у людини надмірно представлені у відомих збудниках раку, а у їхніх РНК у пухлинах проходить важкий мутагенез [34].

Відновлення пошкодженої ДНК[ред. | ред. код]

За наявности пошкодження ДНК клітина може або відновити пошкодження, або викликати загибель клітини, якщо пошкодження неможливо відновити.

  • Типи
Основні шляхи репарації ДНК
Спосіб виправлення Точність
Ексцизійна репарація основ коригує пошкодження ДНК від окислення, дезамінування та алкілування, а також одноланцюгові розриви[35]
Висічення нуклеотидів окислювальні ендогенні ураження, такі як циклопурин, димери тиміну, спричинені сонячним світлом (димери циклобутану та фотопродукти піримідину (6-4) піримідону)[36][37][38]
Гемологічна репарація дволанцюгові розриви в середині S фази або середині G2 фази клітинного циклуточні[39]
Негомологічне з'єднання кінців дволанцюгові розриви, якщо клітини є у фазі G0, фазі G1 або фазі G2 клітинного циклу[39]
Мікрогомологічне з'єднання кінців дволанцюгові розриви в S фазі клітинного циклу[39]
Репарація невідповідности кінців невідповідності заміщення основ і невідповідності інсерції-видалення, що виникають під час реплікації ДНК[40]
Пряме реверсування (MGMT і AlkB) 6-O-метилгуанін перетворюється на гуанін за допомогою MGMT, деякі інші метильовані основи деметилюються за допомогою AlkB[41]
Транслезійний синтез Процес стійкості до пошкоджень ДНК, який дозволяє механізму реплікації ДНК відтворювати минулі пошкодження ДНК[42]

Апоптоз і профілактика раку[ред. | ред. код]

Білки репарації ДНК часто активуються або індукуються, коли ДНК зазнає стійкого пошкодження. Однак надмірне пошкодження ДНК може ініціювати апоптоз, тобто запрограмовану смерть клітини, якщо рівень пошкодження ДНК перевищує здатність до відновлення. Апоптоз може запобігти мутагенезу та розвитку раку в клітинах із надмірним пошкодженням ДНК. Запалення часто спричинене інфекцією, наприклад вірусом гепатиту B, вірусом гепатиту C або Helicobacter pylori. Запалення також є центральною характеристикою ожиріння [43][44][45][46]. Таке запалення викликає окисне пошкодження ДНК. Це пов’язано з індукцією активних форм кисню (АФК) різними внутрішньоклітинними медіаторами запалення. Гепатитові інфекції B і C, зокрема, викликають 10 000-кратне та 100 000-кратне збільшення внутрішньоклітинного виробництва АФК. Спричинені запаленням, активні форми кисню, які викликають пошкодження ДНК, можуть викликати апоптоз, але також можуть викликати рак, якщо процеси репарації та апоптозу є недостатньо захисними. Жовчні кислоти, що зберігаються в жовчному міхурі, вивільняються в тонкий кишечник у відповідь на жир у раціоні. Більш високий рівень жиру спричиняє більше вивільнення. Жовчні кислоти викликають пошкодження ДНК, включаючи окисне пошкодження ДНК, дволанцюгові розриви ДНК, анеуплоїдію та розриви хромосом. Високі нормальні рівні дезоксихолевої кислоти спричиняють апоптоз у клітинах товстої кишки людини, але також можуть призвести до раку товстої кишки, якщо відновлення та захист від апоптозу недостатні [47]. Апоптоз служить запобіжним механізмом проти пухлиногенезу [48]. Це запобігає підвищеному мутагенезу, який може спричинити надмірне пошкодження ДНК під час реплікації [49]. Принаймні 17 білків репарації ДНК, розподілених між п’ятьма шляхами репарації ДНК, відіграють «подвійну роль» у відповідь на пошкодження ДНК. При помірному рівні пошкодження ДНК ці білки ініціюють або сприяють відновленню ДНК. Однак, коли присутні надмірні рівні пошкодження ДНК, вони запускають апоптоз [50].

Роль окисного пошкодження гуаніну в регуляції генів[ред. | ред. код]

Пошкодження ДНК 8-оxо-dG не відбувається випадково в геномі. У ембріональних фібробластах миші виявлене 2-5-кратне збільшення 8-охо-dG у генетичних контрольних ділянках, в тому числі - у промоторах, 5'-нетрансльованих та 3'-нетрансльованих ділянках порівняно з рівнями 8-охо-dG в генних тілах і міжгенних ділянках. У ендотеліальних клітинах легеневої артерії щурів, коли 22 414 генів, що кодують білок, досліджували на наявність 8-охо-dG, більшість 8-охо-dG (за наявності) були знайдені в промоторних ділянках, а не в генних тілах. Серед сотень генів, на рівень експресії яких подіяла гіпоксія, ті з 8-oxo-dGs були активовані, а ті гени, промотори яких втратили 8-oxo-dGs, були майже всі інактивовані. Окислений гуанін, мабуть, виконує кілька регуляторних ролей у експресії генів. Зокрема, коли окислювальний стрес виробляє 8-охо-dG в промоторі гена, окислювальний стрес також може інактивувати OGG1, фермент, який націлюється на 8-охо-dG і зазвичай ініціює відновлення пошкодження 8-охо-dG. Неактивний OGG1, який більше не вирізає 8-oxo-dG, націлюється на 8-oxo-dG і створює комплекс з ним, викликає різкий (~70 ) вигин в ДНК. Це дозволяє зібрати комплекс ініціації транскрипції, регулюючи транскрипцію асоційованого гена [51][52]. Коли утвррюється 8-oxo-dG, активний OGG1 вирізає 8-oxo-dG і генерує апуриновий/апіримідиновий білок. Він дозволяє розплавити дуплекс, приймаючи G-квадруплексну структуру, яка відіграє регуляторну роль в активації транскрипції [52][53]. Коли 8-охо-dG утворюється в комплексі з активним OGG1, він може потім рекрутувати ремоделери хроматину для модуляції експресії генів. ДНК-зв’язуючий білок 4-хромодоменової гелікази залучає OGG1 до ділянок окисного пошкодження ДНК. Потім CHD4 приваблює ДНК і метилюючі гістони ферменти, які пригнічують транскрипцію асоційованих генів [51].

Реакція клітинного циклу на пошкодження ДНК[ред. | ред. код]

Коли ДНК пошкоджена, клітина реагує різними способами, щоб усунути пошкодження та мінімізувати дію на клітину. Однією з таких реакцій, зокрема в еукаріотичних клітинах, є затримка поділу клітини — клітина затримується на деякий час у фазі G2 перед тим, як просуватись через решту клітинного циклу. Проведені різні дослідження з’ясували мету зупинки G2, спричиненої пошкодженням ДНК. Дослідники виявили, що клітини, які передчасно вимушено вийшли із затримки, мають нижчу життєздатність і більшу кількість пошкоджених хромосом порівняно з клітинами, які здатні зазнати повної зупинки G2, що свідчить про те, що мета затримки полягає в тому, щоб відновити пошкоджені хромосоми перед продовженням клітинного циклу. Це забезпечує належне функціонування мітозу.

Різні види тварин демонструють схожі механізми клітинної затримки у відповідь на пошкодження ДНК, яке може бути викликане дією рентгенівського опромінення. У дріжджах Saccharomyces cerevisiae ген RAD9 відіграє вирішальну роль у виявленні пошкодження ДНК і зупинці клітини у фазі G2, доки пошкодження не буде відновлене.

Протягом клітинного циклу, клітини, піддані рентгенівському опроміненню, або назавжди зупиняються, стають нежиттєздатними, або затримуються у фазі G2 перед продовженням поділу в мітозі. Клітини, які не можуть відновлювати дволанцюгові розриви ДНК, мають тенденцію назавжди зупинятися в G2 під дією навіть дуже низьких рівнів рентгенівського опромінення, і рідко закінчуються прогресуванням через пізніші стадії клітинного циклу. Це тому, що клітини не можуть відновити пошкодження ДНК і, таким чином, не вступають у мітоз.

Однак ген RAD9 виявляє зовсім інший ефект. Ці клітини не затримуються у фазі G2 під дією рентгенівського опромінення, і в кінцевому підсумку просуваються через клітинний цикл без збоїв, перш ніж гинуть. Це свідчить про те, що ген RAD9, на відміну від інших генів, чутливих до радіації (RAD), відіграє вирішальну роль у ініціації зупинки фази G2. Мутантний ген RAD52 RAD9, який є дефектним як у відновленні ДНК, так і в зупинці G2, не зазнає затримки клітинного циклу під дією рентгенівського опромінення. Це свідчить про те, що навіть якщо пошкодження ДНК не можна відновити, якщо RAD9 відсутній, клітинний цикл не затримується. Таким чином, невиправлене пошкодження ДНК є сигналом, який повідомляє RAD9 зупинити поділ і призупинити клітинний цикл у G2. Спосіб візуалізації цього ефекту - перегляд фотомікроскопії. Спочатку гаплоїдні клітини RAD+ і RAD9 в експоненціальній фазі росту демонструють прості поодинокі клітини, які неможливо відрізнити одна від одної. Однак вони виглядають значно інакше після 10-годинного рентгенівського опромінення. На RAD+ тепер показано, що клітини RAD+ існують переважно як мікроколонії з двома бруньками, що свідчить про припинення поділу клітин.

Є докази того, що хоча ген RAD9 необхідний для зупинки G2 у відповідь на пошкодження ДНК, даючи клітині час для відновлення пошкодження, він насправді не відіграє прямої ролі у відновленні ДНК. Коли клітини RAD9 штучно затримуються в G2 за допомогою отрути мікротрубочок, яка запобігає клітинному поділу, а потім обробляються рентгенівським опроміненням, клітини здатні відновлювати свою ДНК і зрештою просуватися через клітинний цикл, ділячись на життєздатні клітини. Таким чином, ген RAD9 не відіграє ніякої ролі у фактичному відновленні пошкодженої ДНК — він просто відчуває пошкоджену ДНК і реагує, затримуючи поділ клітини. Таким чином, затримка опосередковується механізмом контролю, а не фізично пошкодженою ДНК.

З Можливо, існують механізми резервного копіювання, які виконують роль RAD9, коли його немає. Фактично, деякі дослідження показали, що RAD9 справді відіграє вирішальну роль у відновленні ДНК. В одному дослідженні мутантні та нормальні RAD9 клітини в експоненціальній фазі росту піддавалися ультрафіолетовому опроміненню та синхронізувалися в певних фазах клітинного циклу. Роль RAD9 у відновленні пошкоджень ДНК залишається незрозумілою.

Незважаючи на це, очевидно, що RAD9 необхідний для відчуття пошкодження ДНК і зупинки поділу клітин. Вважається, що RAD9 має 3'-5' екзонуклеазну активність, можливо, тому він відіграє певну роль у виявленні пошкодження ДНК. Коли ДНК пошкоджена, існує гіпотеза, що RAD9 утворює комплекс з RAD1 і HUS1, і цей комплекс рекрутується до місць пошкодження ДНК. Саме таким чином RAD9 може проявляти свої ефекти.

Хоча функцію RAD9 в основному вивчали на брунькувальних дріжджах Saccharomyces cerevisiae, багато механізмів контролю клітинного циклу подібні між видами. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що RAD9, ймовірно, також відіграє вирішальну роль у реакції на пошкодження ДНК у людей.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Köhler, Kerstin; Ferreira, Pedro; Pfander, Boris; Boos, Dominik (2016). The Initiation of DNA Replication in Eukaryotes (англ.). Springer, Cham. с. 443–460. ISBN 9783319246949. doi:10.1007/978-3-319-24696-3_22
  2. ↑ The DNA damage response: making it safe to play with knives. Molecular Cell 40 (2): 179–204. October 2010. PMC 2988877. PMID 20965415. doi:10.1016/j.molcel.2010.09.019
  3. ↑ Bernstein H, Payne CM, Bernstein C, Garewal H, Dvorak K (2008). Cancer and aging as consequences of un-repaired DNA damage. In: New Research on DNA Damages (Editors: Honoka Kimura and Aoi Suzuki) Nova Science Publishers, Inc., New York, Chapter 1, pp. 1–47. open access, but read only https://www.novapublishers.com/catalog/product_info.php?products_id=43247 [Архівовано 2014-10-25 у Wayback Machine.] ISBN 978-1604565812
  4. ↑ DNA damage, aging, and cancer. The New England Journal of Medicine 361 (15): 1475–85. October 2009. PMID 19812404. doi:10.1056/NEJMra0804615
  5. ↑ A review and appraisal of the DNA damage theory of ageing. Mutation Research 728 (1–2): 12–22. 2011. PMID 21600302. doi:10.1016/j.mrrev.2011.05.001
  6. ↑ Double strand breaks can initiate gene silencing and SIRT1-dependent onset of DNA methylation in an exogenous promoter CpG island. PLOS Genetics 4 (8): e1000155. August 2008. PMC 2491723. PMID 18704159. doi:10.1371/journal.pgen.1000155
  7. ↑ Khan Academy. Khan Academy (англ.). Процитовано 15 грудня 2017.
  8. ↑ Morgan, David (2006). Cell Cycle: Principles of Control. London: New Science Press.
  9. ↑ а б  Ames BN, Shigenaga MK, Hagen TM. Oxidants, antioxidants, and the degenerative diseases of aging. Proc Natl Acad Sci U S A. 1993 Sep 1;90(17):7915-22. doi: 10.1073/pnas.90.17.7915. PMID 8367443; PMCID: PMC47258
  10. ↑ Helbock HJ, Beckman KB, Shigenaga MK, Walter PB, Woodall AA, Yeo HC, Ames BN (January 1998). "DNA oxidation matters: the HPLC-electrochemical detection assay of 8-oxo-deoxyguanosine and 8-oxo-guanine". Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 95 (1): 288–93. Bibcode:1998PNAS...95..288H. doi:10.1073/pnas.95.1.288. PMC 18204. PMID 9419368
  11. ↑ Foksinski M, Rozalski R, Guz J, Ruszkowska B, Sztukowska P, Piwowarski M, et al. (November 2004). "Urinary excretion of DNA repair products correlates with metabolic rates as well as with maximum life spans of different mammalian species". Free Radical Biology & Medicine. 37 (9): 1449–54. doi:10.1016/j.freeradbiomed.2004.07.014. PMID 15454284
  12. ↑ а б Tudek B, Winczura A, Janik J, Siomek A, Foksinski M, Oliński R (May 2010). "Involvement of oxidatively damaged DNA and repair in cancer development and aging". American Journal of Translational Research. 2 (3): 254–84. PMC 2892402. PMID 20589166
  13. ↑ Helbock HJ, Beckman KB, Shigenaga MK, Walter PB, Woodall AA, Yeo HC, Ames BN (January 1998). "DNA oxidation matters: the HPLC-electrochemical detection assay of 8-oxo-deoxyguanosine and 8-oxo-guanine". Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 95 (1): 288–93. Bibcode:1998PNAS...95..288H. doi:10.1073/pnas.95.1.288. PMC 18204. PMID 9419368
  14. ↑ Fraga CG, Shigenaga MK, Park JW, Degan P, Ames BN (June 1990). "Oxidative damage to DNA during aging: 8-hydroxy-2'-deoxyguanosine in rat organ DNA and urine". Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 87 (12): 4533–7. Bibcode:1990PNAS...87.4533F. doi:10.1073/pnas.87.12.4533. PMC 54150. PMID 2352934
  15. ↑ Foksinski M, Rozalski R, Guz J, Ruszkowska B, Sztukowska P, Piwowarski M, et al. (November 2004). "Urinary excretion of DNA repair products correlates with metabolic rates as well as with maximum life spans of different mammalian species". Free Radical Biology & Medicine. 37 (9): 1449–54. doi:10.1016/j.freeradbiomed.2004.07.014. PMID 15454284
  16. ↑ Hamilton ML, Guo Z, Fuller CD, Van Remmen H, Ward WF, Austad SN, et al. (May 2001). "A reliable assessment of 8-oxo-2-deoxyguanosine levels in nuclear and mitochondrial DNA using the sodium iodide method to isolate DNA". Nucleic Acids Research. 29 (10): 2117–26. doi:10.1093/nar/29.10.2117. PMC 55450. PMID 11353081
  17. ↑ Lindahl T, Nyberg B (September 1972). "Rate of depurination of native deoxyribonucleic acid". Biochemistry. 11 (19): 3610–8. doi:10.1021/bi00769a018. PMID 4626532
  18. ↑ Lindahl T (April 1993). "Instability and decay of the primary structure of DNA". Nature. 362 (6422): 709–15. Bibcode:1993Natur.362..709L. doi:10.1038/362709a0. PMID 8469282. S2CID 4283694
  19. ↑ Nakamura J, Walker VE, Upton PB, Chiang SY, Kow YW, Swenberg JA (January 1998). "Highly sensitive apurinic/apyrimidinic site assay can detect spontaneous and chemically induced depurination under physiological conditions". Cancer Research. 58 (2): 222–5. PMID 9443396
  20. ↑ Lindahl T. (1977) DNA repair enzymes acting on spontaneous lesions in DNA. In: Nichols WW and Murphy DG (eds.) DNA Repair Processes. Symposia Specialists, Miami p225-240. ISBN 088372099X ISBN 978-0883720998
  21. ↑ Tice, R.R., and Setlow, R.B. (1985) DNA repair and replication in aging organisms and cells. In: Finch EE and Schneider EL (eds.) Handbook of the Biology of Aging. Van Nostrand Reinhold, New York. Pages 173–224. ISBN 0442225296 ISBN 978-0442225292
  22. ↑  Lindahl T. (1977) DNA repair enzymes acting on spontaneous lesions in DNA. In: Nichols WW and Murphy DG (eds.) DNA Repair Processes. Symposia Specialists, Miami p225-240. ISBN 088372099X ISBN 978-0883720998
  23. ↑ а б в Haber JE (July 1999). "DNA recombination: the replication connection". Trends in Biochemical Sciences. 24 (7): 271–5. doi:10.1016/s0968-0004(99)01413-9. PMID 10390616
  24. ↑  Haber JE (July 1999). "DNA recombination: the replication connection". Trends in Biochemical Sciences. 24 (7): 271–5. doi:10.1016/s0968-0004(99)01413-9. PMID 10390616
  25. ↑ Vilenchik MM, Knudson AG (October 2003). "Endogenous DNA double-strand breaks: production, fidelity of repair, and induction of cancer". Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 100 (22): 12871–6. Bibcode:2003PNAS..10012871V. doi:10.1073/pnas.2135498100. PMC 240711. PMID 14566050
  26. ↑ Tice, R.R., and Setlow, R.B. (1985) DNA repair and replication in aging organisms and cells. In: Finch EE and Schneider EL (eds.) Handbook of the Biology of Aging. Van Nostrand Reinhold, New York. Pages 173–224. ISBN 0442225296 ISBN 978-0442225292
  27. ↑  Chan SW, Dedon PC (December 2010). "The biological and metabolic fates of endogenous DNA damage products". Journal of Nucleic Acids. 2010: 929047. doi:10.4061/2010/929047. PMC 3010698. PMID 21209721
  28. ↑ Kadlubar FF, Anderson KE, Häussermann S, Lang NP, Barone GW, Thompson PA, et al. (September 1998). "Comparison of DNA adduct levels associated with oxidative stress in human pancreas". Mutation Research. 405 (2): 125–33. doi:10.1016/s0027-5107(98)00129-8. PMID 9748537
  29. ↑ VanderVeen LA, Hashim MF, Shyr Y, Marnett LJ (November 2003). "Induction of frameshift and base pair substitution mutations by the major DNA adduct of the endogenous carcinogen malondialdehyde". Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 100 (24): 14247–52. Bibcode:2003PNAS..10014247V. doi:10.1073/pnas.2332176100. PMC 283577. PMID 14603032
  30. ↑ Tan X, Grollman AP, Shibutani S (December 1999). "Comparison of the mutagenic properties of 8-oxo-7,8-dihydro-2'-deoxyadenosine and 8-oxo-7,8-dihydro-2'-deoxyguanosine DNA lesions in mammalian cells". Carcinogenesis. 20 (12): 2287–92. doi:10.1093/carcin/20.12.2287. PMID 10590221
  31. ↑ Hamilton ML, Guo Z, Fuller CD, Van Remmen H, Ward WF, Austad SN, et al. (May 2001). "A reliable assessment of 8-oxo-2-deoxyguanosine levels in nuclear and mitochondrial DNA using the sodium iodide method to isolate DNA". Nucleic Acids Research. 29 (10): 2117–26. doi:10.1093/nar/29.10.2117. PMC 55450. PMID 11353081
  32. ↑ Swenberg JA, Lu K, Moeller BC, Gao L, Upton PB, Nakamura J, Starr TB (March 2011). "Endogenous versus exogenous DNA adducts: their role in carcinogenesis, epidemiology, and risk assessment". Toxicological Sciences. 120 Suppl 1 (Suppl 1): S130-45. doi:10.1093/toxsci/kfq371. PMC 3043087. PMID 21163908
  33. ↑  Nakamura J, Swenberg JA (June 1999). "Endogenous apurinic/apyrimidinic sites in genomic DNA of mammalian tissues". Cancer Research. 59 (11): 2522–6. PMID 10363965
  34. ↑ Xia J, Chiu LY, Nehring RB, Bravo Núñez MA, Mei Q, Perez M, et al. (January 2019). "Bacteria-to-Human Protein Networks Reveal Origins of Endogenous DNA Damage". Cell. 176 (1–2): 127–143.e24. doi:10.1016/j.cell.2018.12.008. PMC 6344048. PMID 30633903
  35. ↑ PARP Inhibitors: The Cornerstone of DNA Repair-Targeted Therapies. Oncology 31 (4): 265–73. April 2017. PMID 28412778
  36. ↑ Nucleotide excision repair in eukaryotes. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology 5 (10): a012609. October 2013. PMC 3783044. PMID 24086042. doi:10.1101/cshperspect.a012609
  37. ↑ Nucleotide excision repair and human syndromes. Carcinogenesis 21 (3): 453–60. March 2000. PMID 10688865. doi:10.1093/carcin/21.3.453
  38. ↑ DNA excision-repair defect of xeroderma pigmentosum prevents removal of a class of oxygen free radical-induced base lesions. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 90 (13): 6335–9. July 1993. Bibcode:1993PNAS...90.6335S. PMC 46923. PMID 8327515. doi:10.1073/pnas.90.13.6335
  39. ↑ а б в Repair Pathway Choices and Consequences at the Double-Strand Break. Trends in Cell Biology 26 (1): 52–64. January 2016. PMC 4862604. PMID 26437586. doi:10.1016/j.tcb.2015.07.009
  40. ↑ DNA mismatch repair. Annual Review of Biochemistry 74: 681–710. 2005. PMID 15952900. doi:10.1146/annurev.biochem.74.082803.133243
  41. ↑ DNA repair by reversal of DNA damage. Cold Spring Harbor Perspectives in Biology 5 (1): a012575. January 2013. PMC 3579392. PMID 23284047. doi:10.1101/cshperspect.a012575
  42. ↑ Replication of damaged DNA by translesion synthesis in human cells. FEBS Letters 579 (4): 873–6. February 2005. PMID 15680966. doi:10.1016/j.febslet.2004.11.029
  43. ↑ Deng T, Lyon CJ, Bergin S, Caligiuri MA, Hsueh WA (May 2016). "Obesity, Inflammation, and Cancer". Annual Review of Pathology. 11: 421–49. doi:10.1146/annurev-pathol-012615-044359. PMID 27193454
  44. ↑ Jump up to:a b Iyengar NM, Gucalp A, Dannenberg AJ, Hudis CA (December 2016). "Obesity and Cancer Mechanisms: Tumor Microenvironment and÷ Inflammation". Journal of Clinical Oncology. 34 (35): 4270–4276. doi:10.1200/JCO.2016.67.4283. PMC 5562428. PMID 27903155
  45. ↑ Ramos-Nino ME (2013). "The role of chronic inflammation in obesity-associated cancers". ISRN Oncology. 2013: 697521. doi:10.1155/2013/697521. PMC 3683483. PMID 23819063
  46. ↑ "Obesity and Cancer". 2017
  47. ↑ Bernstein C, Holubec H, Bhattacharyya AK, Nguyen H, Payne CM, Zaitlin B, Bernstein H (August 2011). "Carcinogenicity of deoxycholate, a secondary bile acid". Archives of Toxicology. 85 (8): 863–71. doi:10.1007/s00204-011-0648-7. PMC 3149672. PMID 21267546
  48. ↑ Zhang L, Yu J (December 2013). "Role of apoptosis in colon cancer biology, therapy, and prevention". Current Colorectal Cancer Reports. 9 (4): 331–340. doi:10.1007/s11888-013-0188-z. PMC 3836193. PMID 24273467
  49. ↑ Williams GT, Critchlow MR, Hedge VL, O'Hare KB (December 1998). "Molecular failure of apoptosis: inappropriate cell survival and mutagenesis?". Toxicology Letters. 102–103: 485–9. doi:10.1016/s0378-4274(98)00343-9. PMID 10022300
  50. ↑ Bernstein C, Bernstein H, Payne CM, Garewal H (June 2002). "DNA repair/pro-apoptotic dual-role proteins in five major DNA repair pathways: fail-safe protection against carcinogenesis". Mutation Research. 511 (2): 145–78. doi:10.1016/s1383-5742(02)00009-1. PMID 12052432
  51. ↑ а б Wang R, Hao W, Pan L, Boldogh I, Ba X (October 2018). "The roles of base excision repair enzyme OGG1 in gene expression". Cellular and Molecular Life Sciences. 75 (20): 3741–3750. doi:10.1007/s00018-018-2887-8. PMC 6154017. PMID 30043138
  52. ↑ а б Seifermann M, Epe B (June 2017). "Oxidatively generated base modifications in DNA: Not only carcinogenic risk factor but also regulatory mark?". Free Radical Biology & Medicine. 107: 258–265. doi:10.1016/j.freeradbiomed.2016.11.018. PMID 27871818
  53. ↑ Fleming AM, Burrows CJ (August 2017). "8-Oxo-7,8-dihydroguanine, friend and foe: Epigenetic-like regulator versus initiator of mutagenesis". DNA Repair. 56: 75–83. doi:10.1016/j.dnarep.2017.06.009. PMC 5548303. PMID 28629775
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пошкодження_ДНК&oldid=41835372