Пральна дошка (музичний інструмент)

Пральна дошка (музичний інструмент)

Вуличний музикант грає на пральній дошці (США, 2007) Вуличний музикант грає на пральній дошці (США, 2007)
Класифікація	ідіофон
Класифікація Горнбостеля-Закса	112.25
Пральна дошка у Вікісховищі

Пральна дошка — музичний інструмент, що являє собою оригінальну пральну дошку чи предмет з аналогічними властивостями, спеціально виготовлений для виконання музики.

Виступають брати Шеньє (1975). Кліфтон Шеньє грає на акордеоні, на пральній дошці — його брат Клівленд

Історія

Ідею використання пральної дошки для отримання звуку приписують музиканту з Нового Орлеана Кліфтону Шеньє, основоположнику стилю зайдеко, який почав виступати в середині 1940-х рр. Невдовзі після цього знайомі майстра Шеньє налагодили випуск пральних дощок спеціально для музикантів, звільнивши предмет від обтяжливої дерев'яної рами і залишивши лише ребристу поверхню; такий інструмент отримав назву тертка (фр. frottoir, від фр. frotter — терти). Компактний інструмент часто вішався музикантом на шию, розміщуючись на рівні грудей; в американському сленгу такий інструмент називався «музичним слинявчиком» (англ. musical bibs).

Для отримання звуку застосовуються ложки, відкривалки для пива і інші підручні металічні предмети. Рідше музиканти використовують наперстки, які можуть бути надягнутими на кілька пальців, що дозволяє добиватися більш складного ритму.

До середини 1950-х рр. інтерес до використання пральної дошки як музичного інструменту розповсюдився і в Європі. Зберігся, зокрема, циркуляр, розповсюджений чиновником Міністерства культури НДР Гансом-Ґеорґом Ускорайтом в зв'язку з підготовкою музичних колективів НДР до участі в Фестивалі молоді і студентів у Москві (1957), в якому говорилось, що використання молодими музикантами як інструментів пральної дошки і інших побутових предметів є, звичайно, ознакою несмаку і гонитви за дешевими ефектами, але не потребує партійно-державного втручання.