Пральна дошка (музичний інструмент)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пральна дошка (музичний інструмент)
Вуличний музикант грає на пральній дошці (США, 2007)
Вуличний музикант грає на пральній дошці (США, 2007)
Вуличний музикант грає на пральній дошці (США, 2007)
Класифікація ідіофон
Класифікація Горнбостеля-Закса 112.25
CMNS: Пральна дошка у Вікісховищі

Пральна дошкамузичний інструмент, що являє собою оригінальну пральну дошку чи предмет з аналогічними властивостями, спеціально виготовлений для виконання музики.

Виступають брати Шеньє (1975). Кліфтон Шеньє грає на акордеоні, на пральній дошці — його брат Клівленд

Історія[ред. | ред. код]

Ідею використання пральної дошки для отримання звуку приписують музиканту з Нового Орлеана Кліфтону Шеньє, основоположнику стилю зайдеко, який почав виступати в середині 1940-х рр. Невдовзі після цього знайомі майстра Шеньє налагодили випуск пральних дощок спеціально для музикантів, звільнивши предмет від обтяжливої дерев'яної рами і залишивши лише ребристу поверхню; такий інструмент отримав назву тертка (фр. frottoir, від фр. frotterтерти). Компактний інструмент часто вішався музикантом на шию, розміщуючись на рівні грудей; в американському сленгу такий інструмент називався «музичним слинявчиком» (англ. musical bibs).

Для отримання звуку застосовуються ложки, відкривалки для пива і інші підручні металічні предмети. Рідше музиканти використовують наперстки, які можуть бути надягнутими на кілька пальців, що дозволяє добиватися більш складного ритму.

До середини 1950-х рр. інтерес до використання пральної дошки як музичного інструменту розповсюдився і в Європі. Зберігся, зокрема, циркуляр, розповсюджений чиновником Міністерства культури НДР Гансом-Ґеорґом Ускорайтом в зв'язку з підготовкою музичних колективів НДР до участі в Фестивалі молоді і студентів у Москві (1957), в якому говорилось, що використання молодими музикантами як інструментів пральної дошки і інших побутових предметів є, звичайно, ознакою несмаку і гонитви за дешевими ефектами, але не потребує партійно-державного втручання.[1]

Примітка[ред. | ред. код]

  1. Toby Thacker. «Gesungen oder musiziert wird aber fast in jedem Haus»: Representing and Constructing Citizenship Through Music in Twentieth-Century Germany // Citizenship and national identity in twentieth-century Germany / Ed. by Geoff Eley, Jan Palmowski. — Stanford University Press, 2008. — P. 175.