Пресич Олександр Силович
| Пресич Олександр Силович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 27 серпня (9 вересня) 1909 |
| Місце народження | Китай |
| Дата смерті | 20 квітня 1981 (71 рік) |
| Місце смерті | Одеса, Українська РСР, СРСР |
| Професії | музикант |
| Нагороди |
  |
Олекса́ндр Си́лович Пре́сич (* 27 серпня (9 вересня) 1909, станція Погранична, тепер Китай — † 20 квітня 1981, Одеса) — український диригент. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967).
Біографія[ред. | ред. код]
Олександр Силович Пресич народився 27 серпня (9 вересня за новим стилем) 1909 року на станції Погранична, тепер Китай. 1934 року закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка.
Очолював симфонічні оркестри: у 1934–1935 роках — у Кам'янці-Подільському, у 1935–1940 роках — у Запоріжжі. 1934 року в Кам'янці-Подільському розпочав педагогічну діяльність — працював викладачем духових інструментів музичного технікуму імені Миколи Лисенка [1].
Перед війною Олександр Силович працював в оркестрі Київського оперного театру. Коли німці наступали, Пресича, як молодого диригента, залишили в Києві для евакуації майна театру. Проте сім'я Пресичів не встигла покинути столицю. Донька Маргарита так згадувала цей період: «Пам'ятаю багато страшних картин і епізодів війни. Крик мами, коли тато, якого незадовго до цього оголосили загиблим, повернувся» [2].
У 1946–1947 роках Пресич працював диригентом Львівського театру опери та балету. У 1947–1964 роках очолював симфонічний оркестр в Одесі.
У 1964–1971 роках Пресич був головним диригентом Донецького театру опери та балету. 1967 року Олександрові Силовичу надали звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР».
1971 року повернувся в Одесу й останні десять років життя — у 1971–1981 роках — був головним диригентом оперної студії Одеської консерваторії.
Олександра Пресича нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.
Дружина Ганна Пресич була солісткою-вокалісткою Одеської філармонії. Їхня дочка Маргарита Пресич — актриса Одеського українського музично-драматичного театру імені Василя Василька.
В одному з інтерв'ю Маргарита Пресич розповіла [3]:
«В моїй книжковій шафі стоїть татова фотографія, біля неї невеличка книжка „Про мистецтво жити гідно“. Ці слова, можна сказати, епіграф до батькового життя. Він був дуже талановитий музикант, але надто скромний і трудоголік, чесний, безкомпромісний. Ніколи не прагнув слави. Я щаслива тим, що виросла в цій родині. У нас вдома була царицею музика, панувала атмосфера відданості мистецтву».
Ізраїльський музикант Леві Шаар, який навчався в Одеській консерваторії, дав таку характеристику диригентові: [4]
Пресич — людина найдобріша, мужня й терпляча. Головна ж його якість — працездатність. Саме цю якість він ненав'язливо розвивав у своїх учнях. Він сам переписував всі партії оркестру та штрихи струнників, щоб краще знати «дрібниці», без яких не може бути нормальної репетиційної роботи. Усі професійні тонкощі інструментів у всіх групах він знав напам'ять і міг говорити про це годинами. Любив він запрошувати до себе учнів і разом з ними слухати музику, розмірковуючи про стиль, про виконавство, про трактування.
Помер Олександр Пресич 20 квітня 1981 року в Одесі на 72-му році життя.
Творчість[ред. | ред. код]
Серед вистав, здійснених за участю Пресича, опери:
- «Дон Карлос», «Ріголетто», «Аїда» Джузеппе Верді,
- «Фауст» Шарля Гуно,
- «Князь Ігор» Олександра Бородіна,
- «Мазепа», «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського,
- «Семен Котко» Сергія Прокоф'єва,
- «Тихий Дон» Івана Дзержинського.
У сезоні 1942/43 років у Києві був диригентом постаноки опери «Травіата» Джузеппе Верді [5].
Пресич також здійснював концертну діяльність. Він, зокрема, керував виконанням 9-ї симфонії Бетховена за участю капели «Думка», «Реквієму» Верді за участю капели «Трембіта».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Іванов Володимир. Тадеуш Ганицький: Монографія. — Вінниця, 2007. — С. 92.
- ↑ Маргарита Пресич: «Я пришла в театр не для славы…» // Вечерняя Одесса. — № 144 (8486) от 28 сентября.
- ↑ Федченко Любов. І сміх, і сльози, і любов… // Одеські вісті. — 2006. — 23 вересня.
- ↑ Леві Шаар. «Чужий»(рос.)
- ↑ Нацональна опера України. Травіата. Архів оригіналу за 12 березня 2009. Процитовано 4 лютого 2009.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с. — С. 76.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с. — С. 18.
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 475.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 489.
- Туркевич Василь. Хореографічне мистецтво України у персоналіях: Бібліографічний довідник: хореографи, артисти балету, композитори, диригенти, лібретисти, критики, художники. — К.: Біографічний інститут НАН України, 1999. — С. 158.
- Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність. — К.: Музична Україна, 2002. — С. 210, 211.
- Валерій Гайдабура. Театр між Гітлером і Сталіним: Україна: 1941–1944: долі митців. — К.: Факт, 2004. — С. 100, 101, 277, 279.
- Розен Анна. О моём отце // Мория: Альманах. — 2006. — № 5. (рос.)
- Будзей Олег. Диригент симфонічного: Наші славетні // Подолянин (Кам'янець-Подільський). — 2009. — 11 вересня. — С. 7.
Посилання[ред. | ред. код]
- Пресич Олександр Силович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 416