Пророки Цвікау
 | Ця стаття не має шаблону-картки. |
Пророки Цвікау (нім. Zwickauer Propheten; також Zwickauer Storchianer) були трьома представниками радикальної реформації з Цвікау в Саксонському курфюрстві Священної Римської імперії, які, можливо, брали участь у релігійній реформації в сусідньому Віттенберзі на початку 1522 року.
Троє чоловіків, Ніколас Шторх, Томас Дрешель та Маркус Штубнер, розпочали своє служіння у Цвіккау. Попри те, що ці три імена прийняті останнім часом,[1] пропонуються інші. Ларс Педерсон Куальбен використав ім'я Маркс замість Дрешель,[2] а Генрі Клей Веддер замінив Дрешель на Маркус Тома[3] (Вільям Роско Естеп має у Штубнера середнє ім'я Томас[4]).
Відношення пророків Цвікау до анабаптистів трактувались по-різному. Вони мали вплив на Томаса Мюнцера та розглядаються як попередня основа анабаптизму до постання швейцарських братів у 1525 році.[5] Незалежно від свого відношення до анабаптизму, пророки Цвіккау представляли радикальну альтернативу Мартину Лютеру та основному протестантизму, що продемонстровано у їхній участі у заворушеннях у Віттенберзі.
Богослов'я пророків[ред. | ред. код]
Пророки Цвікау спиралися на прямі одкровення Святого Духа в богословських питаннях.[6] Вони протистояли педобаптизму[7] — хрещенні немовлят. Незважаючи на свою відмову від педобаптизму, пророки Цвікау, схоже, не відійшли від теорії до практики перехрещення дорослих, що означала б належність до анабаптизму.[8]
Пророки Цвікау також дотримувались неминучого апокаліптицизму[9] що наводило їх на думку, що скоро настане останній час. Вони також, можливо, шукали церкву віруючих[10] яка була би відокремлена від державних церков протестантизму (магістратна реформація) та католицизму.
Класичний погляд на Віттенберзькі заворушення[ред. | ред. код]
Три пророки були вислані з Цвікау та прибули до Віттенберга 27 грудня 1521 року.[2] Люди та їхні ідеї здобули прихильність серед Андреаса Карлштадта та інших, хто прагнув до більших реформ у місті.[4] Незважаючи, що вони були прийняті, присутність пророків можливо спричинила заворушення в місті, які Філіпп Меланхтон не зміг врегулювати. Тоді Меланхтон звернувся до Мартіна Лютера, який у той час перебував під охороною у замку Вартбург, який за наказом міської ради Віттенберга повернувся до своєї реформаторської діяльності у місті 6 березня 1522 року.[11]
Невдовзі Лютер проголосив вісім проповідей проти тих, кого він називав би «швармерами» («фанатики»), і сили цих проповідей було достатньо, щоб заспокоїти зростаючий радикалізм у місті.[12] Потім повідомлялося, що пророки противостали Лютер для захисту влади даного Духом послання над Лютером та його благовістям. Лютер стверджував, що вимагав, щоб вони засвідчили своє послання дивом — знаменням, яке пророки відмовились надати. Потім пророки засудили Лютера і залишили Віттенберг.[13]
Мюнцер[ред. | ред. код]
Томас Мюнцер обіймав посади проповідника в Цвікау в 1520/21 роках. І мав контакти з пророками Цвікау. Хоча Мюнцер деякий час асоціювався з ними і дотримувався подібних до них поглядів у кількох областях віровчення, але це не означало, що Мюнцер був частиною їх спільноти.[3] Деякі історики стверджують, що Мюнцер використовував пророків для своїх революційних цілей.[14][15]
Новий погляд на Віттенберзькі заворушення[ред. | ред. код]
Олаф Кур запропонував новий погляд на події початку 1522 року у Віттенбурзі.[16] Посилаючись на першоджерела, такі як листування, Кур прийшов до висновку, що Дрешель і Шторх залишили Віттенберг до 1 січня, а Штюбнер — до 6 січня.[17] Коли перша пара перебувала у Віттенберзі не більше чотирьох днів, й останній — не більше десяти, Кур сумнівається, наскільки великим могли бути впливи пророків і чи були вони джерелом хвилювань у Віттенберзі. Їхня відсутність пояснювала б зауваження Куальбена (зазначивши, що Кур назвав його прихильником давньої історіографії), що Лютер не робив жодних особистих посилань на пророків у восьми проповідях, проголошених після його повернення.[18]
Кур також кинув виклик старому погляду, щодо конфронтації, яку пророки мали з Лютером. Кур дійшов висновку, що пророки не приїжджали до Лютера групою, але кожен з них звертався до Лютера в різний час наступного року під час окремих візитів Віттенберга.[19] Повідомлення Лютера про зустрічі, хоча і виглядали в однині, можливо, були поєднанням окремих зустрічей, кожна з яких була достатньо схожою, щоб Лютер міг описати її як одну.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Harold Stauffer Bender «The Zwickau Prophets, Thomas Müntzer and the Anabaptists», MQR 27, no. 1 (Jan. 1953): 7; Olaf Kuhr, "The Zwickau Prophets, The Wittenberg Disturbances, and Polemical Historiography, " MQR 70, no. 2 (Apr. 1996): 205.
- ↑ а б Lars Pederson Qualben, History of the Christian Church rev. ed. (New York: Thomas Nelson, 1964), 239.
- ↑ а б Henry Clay Vedder, A Short History of the Baptists (Valley Forge, Pennsylvania: Judson, 1907), 148.
- ↑ а б William Roscoe Estep, Renaissance & Reformation (Grand Rapids, Michigan: Wm. B. Eerdmans, 1986), 140.
- ↑ Bender, "Zwickau Prophets, " 2–4.
- ↑ Justo L. González, The Story of Christianity: The Early Church to the Present Day (Peabody, Massachusetts: Prince, 1999), 39
- ↑ Albert Henry Newman, A History of Anti-Pedobaptism (Philadelphia: American Baptist, 1896), 70.
- ↑ William Roscoe Estep, The Anabaptist Story: An Introduction to Sixteenth-Century Anabaptism 3rd ed. (Grand Rapids, Michigan: Wm. B. Eerdmans, 1996), 20.
- ↑ Kenneth Scott Latourette, A History of Christianity (Peabody, Massachusetts: Prince, 1975), 720.
- ↑ Vedder, Baptists, 149.
- ↑ Latourette, History, 720.
- ↑ Estep, Reformation, 141.
- ↑ Qualben, History, 240.
- ↑ Wilhelm Zimmermann, Geschichte des grossen deutschen Bauernkrieges, vol. 2 (Stuttgart, 1841—1843), 61.
- ↑ Abraham Friesen, "The Marxist Interpretation of Anabaptism, " Sixteenth Century Essays and Studies 1 (1970): 20.
- ↑ Kuhr, The Wittenberg Disturbances, passim.
- ↑ Kuhr, The Wittenberg Disturbances, 206—207.
- ↑ Qualben, History, 39.
- ↑ Kuhr, The Wittenberg Disturbances 209—210.
Посилання[ред. | ред. код]
- Zwickau Prophets. Global Anabaptist Mennonite Encyclopedia Online. Процитовано 2 березня 2010.