Просторовий поворот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Просторовий поворот — інтелектуальна течія в соціальних науках та гуманітаристиці, яка зосереджує свою увагу на вивченні простору, формуванні уявлення про нього. Така зміна парадигми відбулася наприкінці 1980-х років. В період просторового повороту час не є більше основною категорією аналізу, натомість нею стає простір. Зміна парадигми породила міждисциплінарні зв'язки географії з гуманітарними науками та галузями знань: соціологією, культурологією, історією, літературознавством тощо.

Витоки[ред. | ред. код]

Просторовий поворот як міждисциплінарне явище в гуманітарних науках вперше було запропоноване Едвардом Соя в 1989 році в праці “Постмодерна географія” [1], аби пояснити зростаюче зацікавлення вчених поняттям простору у 1960-1970-х роках. Зміна парадигми також відбулася завдяки внеску Анрі Лефевра у праці “Виробництво простору”[2] 1974 року. Там автор стверджує, що простір є соціальним конструктом, і, окрім того, що є інструментом дії та мислення, він також засобом контролю, а отже панування. Значними були впливи на становлення просторового повороту також Мішеля Фуко, Жиль Делеза та Фелікса Гваттарі. Появу просторового повороту також пов’язують з розвитком Геоінформаційної системи (ГІС), яка робить картографування більш доступним.

Розвиток літературної географії[ред. | ред. код]

Через просторовий поворот виник напрям літературної географії — міждисциплінарної галузі, яка використовує географічний підхід до літературних текстів. Таким чином виникли кілька методів аналізу, зосереджені на цьому взаємозв'язку:

  • Геокритика — напрям літературної критики, який визначає пріоритетність простору, місць та просторових практик у літературознавстві. В рамках цього підходу аналізуються текстовий та реальний простори, а також просторові наративи. Теорія цього підходу була викладена французьким публіцистом Бертраном Вестфалем[3].
  • Екокритика — метод літературного аналізу, який є частиною екологічного руху, що виник у 1960-х роках. В межах цього підходу літературознавці аналізують тексти, які ілюструють проблеми навколишнього середовища. Вперше цей методі був впроваджений Джозефом Мікером»[4].
  • Психогеографія — досліджує ефекти географічного середовища на емоції та поведінку особистості. Поняття було окреслено Мерліном Коверлі[5]. Цей метод використовують для аналізу зв'язку людини та простору, в якому вона розвивається.

Культурний поворот[ред. | ред. код]

Для географічної науки дзеркальним просторовому повороту є культурний поворот, який відбувся у 1980-роках. Він поставив під сумнів позитивістський підхід географів та спеціалістів гуманітарних наук, що означав аналіз літературних текстів як джерел виключно фактичної інформації. І-Фу Туан у своїй праці "Географія людини: проблеми та перспективи" одним із перших висловив припущення, що літературні твори можуть давати географам також бачення того, як люди переживають досвід проживання або перебування у певному просторі[6]. Згодом увага зосередилася в рамках цього напрямку на дослідженні не фізичних місць як таких, а радше на місцях як соціальних та культурних конструктах. Простір в парадигмі культурного повороту вивчається за допомогою літератури, оскільки розуміється як текст, конструюється та інтерпретується за допомогою різних текстових стратегій. На такий підхід значною мірою вплинула семіотика Фердинана де Сосюра, а також структуралізм та постструктуралізм.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Soja, Edward W. (1989). Postmodern Geographies: The Reassertion of Space in Critical Social Theory (Англійською) . Verso. ISBN 978-0860919360.
  2. ↑ Lefebvre, Henri (1974). The Production of Space (Англійською) . Blackwell. ISBN 978-0-631-18177-4.
  3. ↑ Westphal, Bertrand (2007). La Géocritique, Réel, Fiction, Espace (Французькою) . Paris: Les Editions de Minuit. ISBN 9782707320049.
  4. ↑ Meeker, Joseph W. (1972). The Comedy of Survival: Studies in Literary Ecology (Англійською) . New York. ISBN ISBN 9780816516865.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  5. ↑ Coverley, Merlin (2006). Psychogeography (Англійською) . Pocket Essentials. ISBN 978-1842433478.
  6. ↑ Ley, David (1987). Humanistic Geography: Prospects and Problems (Англійською) . Chacago: Maaroufa Press. ISBN 978-0884250135.

Література[ред. | ред. код]

  • Lefebvre H. Production of space. — Oxford : Blackwell, 1974. — 454 p. — 978-0631181774.
  • Fuchs C. Henri Lefebvre’s Theory of the Production of Space and the Critical Theory of Communication // Communication Theory. — 2019. — V. 29 №2. — P. 129–150.
  • Arias S. Rethinking space: an outsider's view of the spatial turn Author(s) // GeoJournal. — 2010. — V. 75 №1. — P. 29-41.
  • Pocock D. C. D. Geography and literature // Progress in Human Geography. — 1988. — V. 12 №1. — P. 87-102.
  • Dear M. Postmodern Geographies: The Reassertion of Space in Critical Social Theory. by Edward W. Soja // Annals of the Association of American Geographers. — 1990. — V. 80 №4. — P. 649-654.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Просторовий_поворот&oldid=41666574