Підводні човни проєкту 611
Підводні човни проєкту 611 | ||
---|---|---|
човен-музей в Амстердамі | ||
Під прапором | СРСР | |
Спуск на воду | 1951-1957 рр (26 човнів) | |
Виведений зі складу флоту | 1980—1996 рр | |
Проєкт | ||
Тип ПЧ | Великий океанський ПЧ | |
Розробник проєкту | ЦКБ-18 | |
Головний конструктор | С. А. Егоров | |
Класифікація НАТО | Zulu | |
Основні характеристики | ||
Швидкість (надводна) | 17 вузлів (32 км/год) | |
Швидкість (підводна) | 15 вузлів (28 км/год) | |
Робоча глибина занурення | 170 м | |
Гранична глибина занурення | 200 м | |
Автономність плавання | 75 діб | |
Екіпаж | 61 особа (68 з артилеристами) | |
Розміри | ||
Довжина найбільша (по КВЛ) | 90,5 м | |
Ширина корпусу найб. | 7,5 м (9,54 з стабілізаторами) | |
Середня осадка (по КВЛ) | 5 м | |
Водотоннажність надводна | 1831 т | |
Озброєння | ||
Артилерія | спарена 57-мм гармата СМ-24ИФ (до 1956 року) | |
Торпедно- мінне озброєння |
Носові: 6 ТА калібру 533-мм, 4 кормові ТА калібру 533-мм (22 торпед, або 6 торпед + 32 міни) | |
ППО | спарений 25-мм автомат 2М-8 (до 1956 року) | |
Зображення на Вікісховищі |
Підводні човни проєкту 611 (Zulu) — тип великих океанських підводних човнів СРСР. Побудовано і передано флоту 26 човнів цього проєкту. Подальшим розвитком цього проєкту був успішний і масовий проєкт 641
Історія[ред. | ред. код]
Роботи над новим поколінням великих підводних човнів, перериваються під час німецько-радянської війни і поновилися одночасно зі створенням проєкту 613[1]. Проєкт був створений в 1947–1948 роках в ЦКБ-18 Наркомату суднобудівної промисловості, головний конструктор С. А. Єгоров. Призначенням нових човнів були дії на океанських комунікаціях, причому як проти суден противника, так і з метою захисту конвоїв союзників, мінні постановки, далека розвідка. У конструкції підводного човна помітно істотний вплив німецьких підводних човнів типу XXI, а деякі механізми були уніфіковані з будованим одночасно проєктом 613. Новинкою для радянського підводного кораблебудування стало використання зовнішніх шпангоутів міцного корпусу, що дозволило поліпшити внутрішню компоновку обладнання і механізмів.
Будівництво головного човна проєкту розпочалося 10 січня 1951 року на ленінградському суднобудівному заводі № 196 (нині — «Адміралтейські верфі»).[2] Після завершення будівництва він став найбільшим підводним човном в СРСР. Останній човен проєкту став до ладу 15 липня 1958 року. Будівництво велося на суднобудівних заводах № 196 «Судомех» в м. Ленінграді (8 одиниць) та № 402 в м. Молотовску (Сєверодвінськ) (18 одиниць)[3].[4]
Конструкція[ред. | ред. код]
Двокорпусна трохвальна, міцний корпус поділявся на сім відсіків:
- Перший відсік — носовий торпедний: шість торпедних апаратів.
- Другий відсік — акумуляторний. На верхньому ярусі знаходилися кают-компанія для офіцерів, рубка гідроакустика, душова, на нижньому ярусі — перша група акумуляторних батарей.
- Третій відсік — центральний пост, висувні пристрої.
- Четвертий відсік — акумуляторний. На верхньому ярусі — кают-компанія старшин, радіорубка, комори, камбуз, на нижньому ярусі — друга група акумуляторів.
- П'ятий відсік — дизельний. У ньому розміщувалися всі три головних дизельних двигуна і два дизель-компресора.
- Шостий відсік — електромоторний. Служив для розміщення трьох головних гребних електродвигунів.
- Сьомий — кормовий торпедний. Чотири торпедні апарати, ліжка особового складу, на нижньому ярусі — допоміжний електродвигун.[4]
Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред. | ред. код]
Проєкт 611 був розроблений для звичайних торпедних атак для ураження цілей, якими вони були під час війни, і тому також був обладнаний обладнанням виходячи з досвіду війни. Командирський Перископ типу С-2 був німецького виробництва[5] і був доповнений Luftzielperiskop на деяких човнах. Для пошуку підводних цілей використовувався гідроакустичний комплекси «Тамір» 5ЛС і НЕЛ-4 Окрім цього на човнах були антени для активного і пасивного радара, систем впізнавання «свій — чужий» і системи довгохвильових і короткохвильових хвильових радіопередавачів/приймачів.
Озброєння[ред. | ред. код]
Артилерія: Човни спочатку були оснащені палубними спареними 57-мм гарматами СМ-24-СИФ, встановленими в передній частині рубки. Ця гармата використовувала осколково-фугасні снаряди, які були придатні в першу чергу для протиповітряної оборони. Боєпостачання проводилося з трьох змінних магазинів, скорострільність 100—150 пострілів в хвилину. Ця гармата була розроблена у 1947 році на базі авіаційної гармати С-60 Другої світової війни для ураження бойових повітряних цілей на висоті до 6000 метрів.[6] У цієї гармати було багато конструктивних недоліків, тому до 1956 року вона була знятий з озброєння човна. Від чого підводна швидкість човна збільшилася через в зниження опору води при русі в підводному положенні на один вузол.
Ще було встановлено на задній частині рубки спарену 25-мм автоматичну гармату 2М-3. Недоліком встановлення цієї гармати було те, що через наявність перископів й антен на рубці з неї неможливо було вести вогонь в сторону носа човна, тільки в сторони носа й бортів. Ця гармати були також з часом зняті з човнів, аби звільнити місце для встановлення шноркеля покращеної конструкції в задній частині рубки.
Торпедне озброєння: На човнах проєкту 611 було встановлено шість носових і чотири кормових торпедних апарати калібру 533-мм, з боєкомплектом у 22 торпеди. Або 6 торпед і 32 міни типу АМД-1000.
Енергетичне обладнання[ред. | ред. код]
Підводні човни були оснащені трьома судовими дизельними двигунами типу 37Д потужністю по 2000 к.с. (1,471 кВт). Ці двигуни працювали на спалювані соляри і кисню (з навколишнього повітря). Вони працювали тільки над водою або при підводному русі з працюючим шноркілем. На них човен досягав швидкості до 18 вузлів. На великих глибинах електродвигуни живилися від свинцево-кислотних акумуляторів. Два електродвигуни ПГ-101, потужністю 1350 к.с. (993 кВт) обертали два бокових гребні вали, середній вал приводив в рух і електродвигун ПГ-102 потужністю 2700 к.с. (1985 кВт). Центральний вал міг також обертатися і від електродвигуна ПГ-104 потужністю 140 к.с. (103 кВт), котрий споживав набагато менше енергії, ніж інші двигуни і був набагато більш тихим.
Ремонти і модернізації[ред. | ред. код]
Багато підводних човнів проєкту 611 піддавалися модернізаціям по тому чи іншому проєкту. Відомі проєкти 611РУ, 611РЕ, 611РА, АВ611, АВ611С, АВ611Е, АВ611К, АВ611Ц, АВ611Д, 611П, П611, В611, ПВ611.
Проєкт АВ611[ред. | ред. код]
Під керівництвом головного конструктора М. М. Ісаніна була розроблена модифікація проєкту 611, що отримала позначення «В-611». Проєкт включав оснащення човнів двома балістичними ракетами Р-11ФМ з ядерною ГЧ (головною частиною, розміщеними в подовженій рубці, по висоті усього корпусу. Був модифікований один човен — Б-67. Після його модернізації, за зміненим проєктом, отримав позначення «проєкт АВ611», в літературі зустрічаються також позначення, «А611» або «611АВ». Подібним чином були модифіковані ще 5 човнів: Б-73, Б-78, Б-79, Б-89, Б-62.
Проєкт «Ліра»[ред. | ред. код]
Одна з човнів був переобладнана для проведення наукових досліджень в області військово-морської науки.[7][4]
Сучасний статус і перспективи[ред. | ред. код]
У 1980—1990 роках усі човни були виведені зі складу флоту.
Представники[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
- Список підводних човнів ВМФ СРСР
- Теорія підводного човна
- Підводні човни атомні за типами і країнами
- Дизельні підводні човни (за типами і країнами)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кормилицин Ю. Н., Хализев О. А. Устройство подводных лодок, том 1,стор 59-61
- ↑ На смену крейсерским, vdvsn.ru, 2006/01/10
- ↑ а б в Википедия: Подводные лодки проекта 611
- ↑ submarines.narod.ru, gesichtet am 7. Juli 2011
- ↑ ZIF-24 bei navweaps.com, gesichtet am 6. Juli 2011
- ↑ Подводная атака на треску, vdvsn.ru, 2008/09/17
Література[ред. | ред. код]
- А. Б. Широкорад: Советские подводные лодки послевоенной постройки Москва 1997, ISBN 5-85139-019-0.
- Н. В. Усенко, П. Г. Котов, В. Г. Реданский, В. К. Куличков: Как создавался атомный подводный флот Советского Союза Санкт-Петербург 2004, ISBN 5-89173-274-2
- Norman Polmar, Jurrien Noot: Submarines of the Russian and Soviet navies, 1718—1990. US Naval Institute Press, 1991, ISBN 0870215701.
- Oleg Bucharin, Pawel L. Podwig Russian Strategic Nuclear Forces. The MIT Press, 2004, ISBN 978-0262661812.
- Christoph Bluth: The collapse of Soviet military power. Dartmouth Pub Co, 1995, ISBN 1855214822.
- Steven J. Zaloga: Scud Ballistic Missile and Launch Systems 1955—2005. Osprey Publishing, 2006, ISBN 978-1841769479.
- Paul E. Fontenoy: Submarines: an illustrated history of their impact. ABC-CLIO, 2007, ISBN 978-1851095636.
Посилання[ред. | ред. код]
- Иллюстрированное описание проекта 611 и модификаций на сайте «Русский Подплав»
- www.deepstorm.ru // Проект 611
- Как студент подлодку резал, vdvsn.ru, 2005/09/06
|