Пілсудчик (бронепоїзд)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пілсудчик
Зображення
Участь у військовому конфлікті Польсько-українська війна 1918—1919, Польсько-радянська війна 1920 і Друга світова війна
CMNS: Пілсудчик у Вікісховищі

Бронепоїзд «Пілсудчик» (Бронепоїзд № 1 і 52) — бронепоїзд Війська Польського Другої Республіки Посполитої. Поїзд брав участь у важких боях під Варшавою. 20 вересня 1939 року, коли прориватися далі було неможливо, потяг був покинутий екіпажем і знищений біля села Мрози на лінії Варшава — Берестя. Кравчак і Одземковський, підсумовуючи дії обозу, писали: «Чотириденна битва Пілсудчика під Мрозами, в тилу ворога, є одним із найкрасивіших прикладів самовідданості й патріотизму польських панцирників»[1].

Історія[ред. | ред. код]

Бронепоїзд Пілсудчик та його екіпаж у Західній Україні 1918—1919 рр.
Типовий польський артилерійський вагон 1939 року. Вагони цього типу використовувалися в польських поїздах: Сміливий та Пілсудчик.
Типовий австрійський артилерійський вагон 1915 р. поїзда типу V. Захоплені вагони цього типу використовувалися в польських поїздах: Сміливий, Пілсудчик 1920 р. та Смерч 1939 р.

У 1918 році на станції Прокоцим під Краковом було захоплено неушкоджений сучасний австро-угорський бронепоїзд, який складався з двох передніх артилерійських вагонів, двох піхотних та одного штурмового. З цього потягу було організовано два бронепотяги: «Пілсудчик» (ПП № 1) і «Сміливий» (ПП № 2), які брали участь у боях за Львів.

10 і 11 березня 1919 року бронепоїзд «Пілсудчик» брав участь у боях за Городок, у наступні дні підтримував оборону поляків Кам'яноброда та лінії Верешиці[2].

Під час польсько-радянської війни підпорядковувався 4-й армії.

У 1921 році бригада поїзда брала участь у Третьому Сілезькому повстанні, включно з битвою за Кендзежин, у якій вона втратила 20 % особового складу[3].

У 1927 році він був переведений з навчального ескадрону бронепоїздів до новоствореного 2-го ескадрону бронепоїздів у Неполомиці. Це був маневровий (шкільний) поїзд, і його тримали в готовності також у мирний час. У вересні 1939 року він мав на озброєнні дві 100-мм гаубиці, дві 75-мм гармати та 19 великокаліберних кулеметів[4].

Потяг розпочав мобілізацію 25 серпня 1939 р.; неброньований локомотив із закріпленим за поїздом цивільним машиністом[5]. 3 серпня бойова чота разом з господарською загоном прибула до Семковиць[5]. Потяг був призначений армії «Лодзь»[4] (кодове найменування «Башта») з 30-ю піхотною дивізією, дислокованою в районі Дзялошина[5]. З початком війни бойовий загін переїхав до Дзялошин, відбивав атаки повітря. Повернулися до Сімковіце 2 вересня після ремонту колій. У другій половині дня 2 вересня німці взяли Дзялошин; пошкоджені колії між Дзялошином і Сємковіце завадили використанню поїзда на першій лінії[6]. 3 вересня потяг відійшов до Відави, де був підпорядкований 28-й піхотній дивізії та був перекинутий до Ласька, де провів день 4 вересня в резерві[7]. 5 вересня під час битви під Вартою; потяг було направлено для патрулювання на шляху Ласьк- Здунська Воля та підтримки контратаки 2-го батальйону 31-го полку біля Мніхова[8]. У другій половині дня польські війська відступили до Войславіце; обидва склади відбили численні нальоти авіації кап. Миколая Гончара було поранено, ступінь руйнування колій і близькість ворога змусили його серйозно задуматися про залишення та знищення потягу, але потяг було відведено до Лодзі[9]. 6 вересня потяг патрулював ділянку між Ласьком і Паб'яніце, потім отримав наказ відійти до Варшави, цим маршрутом супроводжувався вантаж золота з Банку Познанського[10]. По дорозі було пройдено багато спалених станцій і зруйнованих транспортів[11]. Вранці 8 вересня поїзд прибув на станцію Прага Варшавська[12].

Тоді потяг був приписаний до оперативної групи «Вишкув» і прямував до Леґьоново, досягнувши Тлуща вранці 9 вересня[13]. Вранці 10 вересня поїзд вирушив до Рембертува, а звідти був направлений на лінію Мінськ-Мазовецький — Мрози — Седльце[14]. Була велика затримка на цьому маршруті, через руйнування насосної станції в Мінську; відремонтували ст поїзна бригада[15]. На схід від Мрозів утворився новий затор; Німці окупували Седльце та Мінськ, крім «Пілсудчика», на коліях застрягло господарське депо поїзда № 13 («Генерал Сосновський») та 17 евакуаційних транспортів[16]. З підрозділів у виниклому котлі — «Пілсудчик», 17 залізничних рот та інших формувань — імпровізована група під проводом полк. Прус-Вєнковського[17]. 15 вересня потяг розпочав патрулювання за маршрутом Соснове — Мрози[18]. 16 і 17 вересня було відбито ряд атак німців, 17 вересня втрачено один з артилерійських вагонів; у сутінках захисники мусили відійти з Мрозів до села Соснове[19]. Мрози були відвойовані вранці 18 вересня, запеклі бої тривали в районі Мрозів і Цеглова, польські частини, часто без амуніції, билися на багнети; 19 вересня потяг втратив бойовий вагон[20]. 20 вересня в поїзді була одна гармата з 6 снарядами і 3 саморобних кулемети. 20 вересня 1939 року, коли прориватися далі було неможливо, потяг був покинутий екіпажем і знищений біля міста Мрози на лінії Варшава — Бжесть над Бугом[21].

Солдати потягу після невдалої спроби дістатися до Варшави у складі групи полк. Миколай Прус-Вєнковський, увійшла до ООГ «Полісся» ген. Кліберг і воював під Коком[22].

Тренувати солдатів[ред. | ред. код]

Навчайте командирів
  • кап. Станіслав Табіш (1918—1919)
  • пор ст. Ян Вітольд Коморовський (з 1 листопада 1922[23])
  • кап. стаття Януш Юзеф Гжесло (після листопада 1926[24])
  • капітан арт Альбін Олейник[25].
  • кап. Миколай Гончар (Вересневий похід)[4]
Інші солдати потягу
  • Станіслав Коморницький
Потяг, кинутий 1 вересня 1939 р.[26]
  • Командир: кап. Миколай Гончар (поранений 5 вересня 1939 року, повторно поранений 17 вересня. Вересень 1939 року в районі Мрозова.)
  • Заступник: лейт. Болеслав Сітковський (у 1942 році був убитий в Освенцимі)
  • Лікар: підпоручик рез. доктор мед. Ієронім Левкович[27]
  • Командир 1-го вогневого взводу: 2-й лейтенант рез. Роман Мальхер (ранок 1 вересня 1939 року)
  • Командир 2-го вогневого взводу: 2-й лейтенант рез. Людвік Богуслав Хшащ
  • Командир бойового взводу: 2-й лейтенант рез. Євген Гіхальський
  • Командир дрезинового взводу: старший лейтенант Станіслав Мацкевич
  • Командир технічного взводу: лейтенант інж. Антоній Міхал Коссобудський

Склад поїзда[ред. | ред. код]

  • броневоз Ті 3 № 13 з тендером 12С1 № 481 (з вежею типу Урсус),
  • десантний вагон № 402633 з радіостанцією РКДП/П
  • 2 здвоєні артилерійські вагони польського виробництва тип III № 699069 і 699070, озброєні 1 гарматою wz. 02/26 і 1 wz. 14/19А,
  • 2 платформи Pdks на кінцях поїзда,
  • дренажний взвод з двох комплектів, оснащених 2 танками Renault FT і 5 танкетками TKS[28].

Екіпаж бронепотяга «Пілсудчик» воював у березні 1919 р. у складі групи полк. Павліка налічувала 75 вояків (з них 9 офіцерів). Його бойова чисельність не перевищувала 50 вояків, які керували 3 гарматами та 9 важкими кулеметами[29].

Пам'ятний знак[ред. | ред. код]

Нагрудний знак

Нагрудний знак затверджений наказом MSWojsk. Журнал груд. № 49 від 13 грудня 1921 року Кругла, ажурна, діаметром 45 мм, тиснена з посрібленої бронзи. Товщина листа приблизно 0,8 мм. На кільці вгорі напис: Pancerny Piłsudczyk, унизу лаврові гілки, перев'язані стрічкою. Посередині — силует бойової машини на залізничній колії. Знак носився на рукаві[30][31].

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 146.
  2. ↑ Gazeta Lwowska, Lwów (Nr 60), 13.03.1919: 4 {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |inventor= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 18.
  4. ↑ а б в Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 35.
  5. ↑ а б в Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 108.
  6. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 114.
  7. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 118.
  8. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 119.
  9. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 121–123.
  10. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 124.
  11. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 127–128.
  12. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 129.
  13. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 130.
  14. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 131.
  15. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 132–133.
  16. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 134–135.
  17. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 138.
  18. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 139.
  19. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 140–141.
  20. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 143.
  21. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 144.
  22. ↑ Krawczak. Polskie pociągi pancerne. с. 145.
  23. ↑ Dziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 46 z 23.11.1922 r.
  24. ↑ Dziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 50 z 24.11.1926 r.
  25. ↑ [1], Kiński, Malanowska, Olech, Ryżewski,, "Katyń, Księga Cmentarna" 
  26. ↑ Szubański, Rajmund. Polska broń pancerna w 1939 roku. с. 284.
  27. ↑ Bielski, Mieczysław. Grupa Operacyjna „Piotrków” 1939. с. 363.
  28. ↑ Jońca, 2020.
  29. ↑ Odziemkowski, 2011.
  30. ↑ Żebrowski, 1971.
  31. ↑ Sawicki та Wielechowski, 2007.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Konieczny, Bronisław (2005). Moje życie w mundurze: czasy narodzin i upadku II Rzeczypospolitej. Księgarnia Akademicka. ISBN 83-7188-693-4.
  • Konieczny, Bronisław (1999). Mój wrzesień 1939. Pamiętnik z kampanii wrześniowej spisany w obozie jenieckim. Kraków: Biblioteka Centrum Dokumentacji Czynu Niepodległościowego. ISBN 83-7188-328-5.
  • Krawczak, Tadeusz (1987). Polskie pociągi pancerne w wojnie 1939. Biblioteka Pamięci Pokoleń (вид. I). Warszawa: Książka i Wiedza. ISBN 8305117235.
  • Magnuski, Janusz (1972). Pociąg pancerny „Danuta”. Typy Broni i Uzbrojenia. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. 18: 5.
  • Odziemkowski, Janusz (2011). Polskie kolejnictwo wojskowe na froncie wschodnim 1918-1920. Kraków: Drukarnia Pijarów. ISBN 9788372693273.
  • Sawicki, Zdzisław (2007). Odznaki Wojska Polskiego 1918–1945. Katalog Zbioru Falerystycznego: Wojsko Polskie 1918–1939: Polskie Siły Zbrojne na Zachodzie. Warszawa: Pantera Books. ISBN 9788320432992.
  • Rajmund Szubański: Polska broń pancerna w 1939 roku, Warszawa: Wyd. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej 1982, ISBN 83-11-06771-6.
  • Bielski, Mieczysław (1991). Grupa Operacyjna „Piotrków” 1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona. с. 384. ISBN 83-11-07836-X.
  • Jońca, Adam (2020). Polskie pociągi pancerne 1921-1939. Czerwonak: Vesper. ISBN 978-83-7731-358-9.
  • Żebrowski, Marian (1971). Zarys historii polskiej broni pancernej 1918–1947. Londyn: Zarząd Zrzeszenia Kół Oddziałów Broni Pancernej.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пілсудчик_(бронепоїзд)&oldid=40641056