Радянська анімація
| Радянська анімація | |
|---|---|
 Зверху донизу. Перша шпальта ліворуч: Троє із Простоквашино; Шапокляк (з серії Крокодил Гена); Малюк і Карлсон. Друга шпальта праворуч: Ну, постривай!; Вінні-Пух; Повернення блудного папуги. | |
| Країна |
 СРСР |
| Заснована | 1924 |
| Перша робота |
Міжпланентна революція Китай у вогні |
| Найвідоміша робота |
Ну, постривай! Вінні-Пух Жив-був пес Малюк і Карлсон Троє із Простоквашино Крокодил Гена Повернення блудного папуги Пригоди капітана Врунгеля |
| Засновник |
Юрій Меркулов Ходатев Микола Зенон Комісаренко |
| Ліквідована | 1991 |
| Причина ліквідації | Розпад СРСР |
Радянська анімація — вид радянського кіномистецтва, твори якого створюють методом покадрової зйомки послідовних фаз руху мальованих (графічна або мальована анімація) або об'ємних (об'ємна або ляльковаанімація) картинок.
Історія[ред. | ред. код]
 | Цей розділ потребує доповнення. (липень 2019) |
Після міграції Старєвіча анімація у Росії була паралізована. У 1924 році Юрій Меркулов, Микола Ходатаєв і Зенон Комісаренко організували Експерементальне бюро мультиплікації при Держтехнікумі кінематографії, де зняли мультфільми у тій самій техніці плоскої маріонетки (перекладки): «Міжпланетна революція» і «Китай у вогні». Останній нараховував 1000 метрів плівки, що при тодішній швидкості проєкції займало більше 50 хвилин екранного часу — довжина помнометражного мультфільму[1]. До роботи також залучили ряд молодих художників — майбутніх класиків радянської мультиплікації: Іван Іванов-Вано, сестры Брумберг, Ольга Ходатаева, Володимир Сутеєв[2].
Паралельно на студії «Культкіно» колектив художників за два роки випустив цілий ряд сатиричних і рекламних картин, висміювали буржуазію, церкву і Захід: «Історія одного розчарування», «Німецькі справи і справи» і «Випадок в Токіо» (режисер і художник-постановник Олександр Бушкин), «Радянські іграшки» і «Гуморески» (режисер Дзига Вертов) та інші. Така швидкість стала можливою завдяки шаржових стилю малюнка і техніці перекладки.[3]
Невеликі групи ентузіастів почали з'являтися по всій країні. Мультиплікатори експериментували зі своїм обладнанням, а також з естетикою. Пізніше Іванов-Вано згадував в автобіографії «Кадр за кадром», що цьому сприяло і загальна атмосфера російського авангарду, главенствовшая в мистецтві тих років. Сам режисер взяв участь в постановці відразу двох картин, які прийнято вважати першими радянськими мультфільмами для дітей: «Сенька-Африканець» і «Каток». Обидва фільми були поставлені в 1927 році на студії «Межрабпом-Русь». З цього моменту дитяча мультиплікація почала витісняти пропаганду[4].
Серед інших важливих картин тієї епохи були мальовані фільми студії «Совкіно» — «Тараканище» (1927, реж. Олександр Іванов) і «самоедской хлопчик» (1928, реж. Сестри Брумберг, Микола і Ольга Ходатаева); лялькові фільми Марії Бендерської «Мойдодир» (1927) і «Пригоди китайчат» (1928, «Межрабпом-Русь»); мультипликационно-ігровий фільм «Перша Кінна» (1929, реж. Юрій Меркулов, «Госвоенкіно»), в якому художники Леонід Амальрік і Лев Атаманов застосували ряд новаторських прийомів за суміщенням об'ємних декорацій, вертикальних маріонеток і глиняного анімації (задовго до радянських пластилінових фільмів)[3][5]. Велика пластичність рухів була досягнута в «органчика» (1933) і «Царі Дурандае» (1934), створених т.зв. альбомним методом (на папері без целулоїду)[4].
У 1929 році на Ленінградській фабриці «Совкіно» вийшла «Пошта» (реж. Михайло Цехановскій), виконана в змішаній техніці. Ця робота змінила сприйняття мультиплікації як окремого виду мистецтва, стала першим радянським кольоровим і звуковим мультфільмом, в якому картинка синхронізувалася зі звуком, а також першим мультфільмом, який йшов широким прокатом за кордоном і був відзначений провідними фахівцями своєї часу (зокрема, архітектор Френк Ллойд Райт рекомендував її Волту Діснею як зразок «анімації, що підштовхує до роздумів»[6])[1][7]. Надалі Цехановскій очолив відділення мультиплікації при Ленінградській кінофабриці, де він і його учні (в їх числі Мстислав Пащенко) розвивали самобутню ленінградську школу аж до війни, коли загинуло багато мультиплікатори, а студія була зруйнована під час бомбардування[8]. У пожежі загинула і єдина копія повнометражного мальованого фільму подружжя Цехановскій «Казка про попа і про працівника його Балду», задумана як експериментальна мультопера на музику Дмитра Шостаковича[9].
Ще одним фахівцем того часу став Олександр Птушко, кваліфікований архітектор, який прийшов на «Мосфільм» в 1928 році для роботи над першим в СРСР мультсеріалом «Пригоди Братішкина», де Птушко і Меркулов в одному кадрі поєднали натурні зйомки і лялькового чоловічка[10][11]. Але справжню славу він здобув з виходом формально першого повнометражного лялькового мультфільму «Новий Гулівер» в 1935 році (Старевича вдалося випустити «Рейнеке-Лис» на екрани лише в 1937 році). У ньому режисер також змішав в одному кадрі мультиплікацію і акторську гру. У фільмі є масові сцени за участю сотень ляльок, з виразною мімікою і ретельної анімацією рухів[11]. Успіх картини дозволив Птушко відкрити власний підрозділ об'ємної мультиплікації на «Мосфільмі», де за п'ять років було створено близько дюжини лялькових фільмів, знятих як в чорно-білій, так і в кольоровій техніці за методом Павла Мершіна[12]. Він також став першим директором новоствореної студії «Союздетмультфільм», але незабаром покинув мультиплікацію, щоб присвятити себе ігровому кіно.
Список анімаційних студій[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Капков С. В. (2006). Енциклопедія вітчизняної мультиплікації.
- ↑ Асенин С. В. (1983). Мудрость вымысла: мастера мультипликации о себе и своем искусстве. Искусство. с. 20.
- ↑ а б Ирина Марголина (2010). Корифеи российской анимации. Фильм 1. Начало. Студия М.И.Р.
- ↑ а б Іванов-Вано І. П. (1980). Кадр за Кадром. Искусство. с. 23—41, 81.
- ↑ Ирина Марголина, Эдуард Назаров. (1997). «Анимация от А до Я». с. 5, 23.
- ↑ Джанальберто Бендаззі[en]. История мировой анимации. Том 1 (англ.). — CRC Press, 2015. — С. 81. — ISBN 9781138854529.
- ↑ Публикация и комментарии С.Ким и А.С.Дерябина (2001). Дыхание воли. Дневники Михаила ЦЕХАНОВСКОГО. Киноведческие записки.
- ↑ Элеонора Гайлан (2005). Когда-то... Воспоминания о ленинградской предвоенной мультипликации. Киноведческие записки.
- ↑ С. М. Хентова (1981). Шостакович в Петрограде-Ленинграде. Лениздат. с. 110—115.
- ↑ Ирина Марголина (2015). Корифеи российской анимации. Фильм 11. Юрий Меркулов. Студия М.И.Р.
- ↑ а б Нина Спутницкая. Гулливеркино: обратная сторона сказки. Александр Птушко – инновации // Искусство кино : журнал. — 2015. — № 5 (Помилка: неправильний час).
- ↑ Николай Майоров. Цвет советского кино // Киноведческие записки : журнал. — 2011. — № 98.