Радянсько-палестинське військове співробітництво
Радянсько-палестинська військова співпраця полягала в постачанні озброєння для Організації визволення Палестини (ООП) та навчанні її бойовиків, відряджених для навчання у радянських військових навчальних закладах. Активна допомога СРСР палестинським угрупованням почалася невдовзі після різкого погіршення радянсько-ізраїльських відносин, переорієнтації ізраїльської зовнішньої політики з СРСР на західні капіталістичні країни, насамперед США, і початку активної ізраїльської військової експансії[що?]] на Близькому Сході.
Передумови надання радянської допомоги палестинському народу[ред. | ред. код]
Відповідно до Єгошуа Пората[en], після Першої арабо-ізраїльської війни (1947-1949) до Сирії та Лівану бігло багато арабів з території колишньої Палестини[1]. "У міру наростання ізраїльської агресії в Палестині", - пише професор Йоркського університету Г. Адельман[en], - Сирія та Йорданія стали основними місцями втечі для палестинських біженців [2]. Іона Александер[en] простежує витоки палестинського національно-визвольного руху після втечі палестинського цивільного населення на сирійські землі, і саме в Сирії та Лівані на початку 1950-х сформувалися палестинські партизанські організації. Створювалися вони палестинськими студентами, які спочатку групувалися у воєнізовані молодіжні гуртки[3]. Становлення ізраїльської державності стало стимулом до консолідації як арабського оточення, а й численної арабської популяції у самому Ізраїлі, що стала основою майбутніх національно-визвольних рухів[4]. Створення держави Палестини, на думку професора близькосхідної історії Бірзейтського університету Нафеза Наззаля, по-перше, повернуло б розкиданих по всьому арабському світу (і далеко за його межами) палестинців на батьківщину, а по-друге, усунуло б саму причину їхньої повстанської боротьби Ізраїль[5]. Але, як зазначає А. Гарфінкль[en], ні в Ізраїлі, ні в США, не вважали за потрібне зважати на інтереси арабів, в місцях проживання палестинських біженців повільно але вірно створювалося вогнище напруженості[6].
Як зазначає Яніс Стайн[en], Президент Сирії Х. Асад і лідер Організації звільнення Палестини Ясір Арафат були двома ключовими союзниками СРСР на Близькому Сході, тому виглядає цілком логічним те, що в Кремлі вживали заходів на підтримку палестинців[7].
Навчання палестинців у радянських військових навчальних закладах[ред. | ред. код]
Із середини 1960-х в СРСР на постійній основі здійснювалося навчання військовослужбовців, відряджених Організацією звільнення Палестини для навчання у радянських військових навчальних закладах. Їхня підготовка за спеціальністю «Командир взводу/роти спеціальної розвідки» здійснювалася головним чином у 165-му навчальному центрі з підготовки іноземних військовослужбовців, що розташовувався в Криму (УРСР)[8][9][10][11]. Існування цього центру та напрями бойової та спеціальної підготовки не були секретом для західних військових аналітиків[12].
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Porat, Yehoshua. The Palestinian-Arab Nationalist Movement // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 265—270. — ISBN 0-88738-101-4.
- ↑ Adelman, Howard. Palestinian Refugees and the Peace Process // Peace-Making in the Middle East: Problems and Prospects (англ.). — N. Y. : Taylor & Francis, 1985. — P. 96-132. — ISBN 0-7099-3522-6.
- ↑ Yonah Alexander. The Nature of the PLO Some International Implications // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 271—280. — ISBN 0-88738-101-4.
- ↑ Aumann, Moshe. Land Ownership in Palestine, 1880-1948 // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 247—254. — ISBN 0-88738-101-4.
- ↑ Nazzal, Nafez. The Palestinian Pespective on the Future of the West Bank and the Gaza Strip // Peace-Making in the Middle East: Problems and Prospects (англ.). — N. Y. : Taylor & Francis, 1985. — P. 80-95. — ISBN 0-7099-3522-6.
- ↑ Garfinkle, Adam M. "Common Sense" About Middle East Diplomacy Implications for US Policy in the Near Term // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 385—394. — ISBN 0-88738-101-4.
- ↑ Stein, Janice Gross. Peacemaking in the Arab-Israel Conflict: Diagnosis and Prognosis // Peace-Making in the Middle East: Problems and Prospects (англ.). — N. Y. : Taylor & Francis, 1985. — P. 3-14. — ISBN 0-7099-3522-6.
- ↑ Овчаренко Е., Чижиков М. Арабских террористов готовили в Крыму // Комсомольская правда : ежедневная газета. — М. : ЗАО ИД «Комсомольская правда», . — ISSN 0233-433X.[недоступне посилання з Октябрь 2019]
- ↑ Зубарев Д. Курсанты для борьбы за социализм во всем мире // Индекс/Досье на цензуру : журнал. — М. : Фонд защиты гласности, 2003. — № 19. Тираж — 2 тыс. экз (6 травня). Архівовано з джерела 26 грудня 2012.
- ↑ Львовский М. Школа террористов с марксистским уклоном: 40 лет назад в Крыму появился Центр подготовки бойцов и командиров для повстанческих армий стран Азии и Африки // Сегодня : ежедневная общественно-политическая газета. — К. : ЗАО «Издательская группа „Сегодня“», . — № 90 (2032). Архівовано з джерела 28 січня 2017.
- ↑ Логинов Е. (2009). СВОУ. Перевальное в СССР и сегодня. HTML. Сайт Общественного совета выпускников Военного института иностранных языков Министерства Обороны СССР. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 26 лютого 2013.
- ↑ Thom, William G. Trends in Soviet Support for African Liberation (англ.) // Air University Review : the Professional Journal of the United States Air Force. — Maxwell Air Force Base, Alabama : Air University Review Division, . — Т. XXV, № 5. — С. 36-43. — ISSN 0002-2594. Архівовано з джерела 30 березня 2012.