Раціоналізація після придбання
Раціоналізація після придбання, також відома як Стокгольмський синдром покупця — когнітивне упередження, коли людина, яка придбала дорогий продукт або послугу, не бачить його недоліки або дефекти для того, аби виправдати цю покупку. Це є особливими випадком упередження підтримки вибору.
Дорогим покупкам часто передує процес вивчення, оцінки та вагань, і багато споживачів часто відмовляються визнати, що їх рішення було наслідком поганого судження. Багато рішень щодо придбання робиться емоційно, на основі таких факторів як вірність бренду і реклама, і тому часто проходять процес раціоналізації для виправдання покупки.
Приклад[ред. | ред. код]
Наприклад, споживач не може вибрати поміж двома популярними гральними консолями, але в результаті вирішує придбати ту, які є в багатьох його друзів. Але після придбання виявляється, що для цієї консолі є дуже мало ігор, які б йому хотілося придбати, а для тої, яку він не придбав, — набагато більше. Однак, він не хоче відчувати, що здійснив неправильний вибір, і тому здійснить спробу переконати себе та друзів, що його вибір був правильний, і думка споживача краща, ніж думка будь-кого іншого.[1]
Причини[ред. | ред. код]
Ця раціоналізація заснована на принципі прихильності та психологічному бажанні залишатися вірним здійсненому вибору. Деякі науковці вважають це упередження проявом когнітивного дисонансу.
Див. також[ред. | ред. код]
- Каяття покупця
- Вірність фаната
- Неповоротні витрати
- Упередження підтримки вибору
- Ескалація прихильності
- Перелік когнітивних упереджень
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Joel B. Cohen; Marvin E. Goldberg (August 1970). The Dissonance Model in Post-Decision Product Evaluation. Journal of Marketing Research. American Marketing Association. 7 (3): 315—321. doi:10.2307/3150288. JSTOR 3150288.