Раєцький Савелій Семенович
| Раєцький Савелій Семенович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
26 квітня (8 травня) 1883 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія | |||
| Помер |
1925 Москва, СРСР | |||
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР | |||
| Діяльність | журналіст | |||
| Alma mater | юридичний факультет Московського університетуd (1914) | |||
| Мова творів | російська | |||
|
| ||||
Саве́лій Семе́нович Рає́цький (при народженні — Садук Шимонович Раєцький) (1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 1925, СРСР) — російський журналіст і юрист, есер.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в караїмській родині. Один рік провчився в Олександрівському караїмською духовному училищі в Євпаторії. Потім отримав юридичну освіту в Московському університеті[1][2]. Член ЦК ПСР[3]. Перебував в організації соціалістів-революціонерів міста Миколаєва і був одним з лідерів Бакинської організації партії есерів. У 1904 році затриманий в Миколаєві за поширення прокламацій, але в грудні того ж року відпущений. Помітивши за собою стеження, поїхав до Санкт-Петербурга, де став співробітником однієї з революційних газет. Назад до Миколаєва повернувся в грудні 1906 року і знову розгорнув діяльність з організації місцевих есерів. Після чергового затримання висланий під нагляд поліції в Вологодську губернію[4]. Під впливом Раєцького в Баку утворилася азербайджанська есерівська група «Еш-шемс» («Сонце») і залучена на сторону есерів група «Іттіфаг», яка оголосила себе «мусульманської організацією соціалістів-революціонерів». На сторінках органу бакинських есерів «Кавказьке слово» виступав за автономний статус Кавказу «щодо метрополії на федеративних засадах»[5][6].
У 1911 році в Москва разом зі своїм племінником В. І. Сінані організував випуск першого караїмського російськомовного друкованого періодичного видання — журналу «Караїмська життя». Головним завданням «Караїмської життя» його видавці називали збирання «всього того, що існує в друкованому та рукописному вигляді» з історії караїмів, щоб «скласти таким чином з „Караїмського життя“ подобу караїмської національної енциклопедії»[7]. У журналі Раєцький помістив низку власних робіт: статтей, передовиць, нарисів, кореспонденцій та заміток. Всього вийшло 12 номерів журналу в восьми випусках. Припинення видання «Караїмського життя» в 1912 році пов'язане, на думку Б. С. Єльяшевича, з публікацією Раєцьким різких критичних статей на адресу чільних представників караїмського народу — С. М. Шапшала й І. Д. Пігіта, через що журнал почав втрачати своїх передплатників[8]. Супутньою причиною закриття журналу було переслідування С. С. Раєцького владою за революційно-демократичні переконання[9]. Конфлікт з С. М. Шапшалом, на той час претендента на посаду Таврійського й Одеського гахама, вилився в позов до В. І. Сінані та С. С. Раєцький щодо «надрукування і передруку помилкових або вигаданих відомостей, що ганьблять добре ім'я Шапшала» відповідно до частини 2 ст. 1535 «Про наклепи й розповсюдженні образливих для честі творів, зображень або чуток» «Положення про покарання карних і виправних» 1885 року. У підсумку відповідачі визнані невинуватими[10].
Вів листування з В. Е. Мейєрхольдом, Л. М. Андреєвим[11][12]. Тривалий період часу був співробітником великих періодичних видань Москви і Санкт-Петербурга (Петрограда): газет «Ранок Росії», «Біржові відомості» та інших. У 1910 році вів репортаж із залізничної станції Астапово, де знаходився при смерті Л. М. Толстой[13][14]. У газеті «Ранок Росії» розпочинав репортером, а з 1916 по лютий 1917 року був її редактором. До жовтня 1917 року перебував на посадах директора Петроградського телеграфного агентства і завідувача відділом друку Тимчасового уряду[1][11]. Також був редактором Відомостей Московського військово-промислового комітету[15][16]. Останнє місце роботи (на 1925 рік) — секретар Комісії з вивчення історії робітничого й професійного руху в Москві та губернії при Московському губернському раді професійних спілок[17].
Після Жовтневої революції захворів психічним розладом. Стан С. С. Раєцький погіршилося через трагічну загибель в 1925 році його 16-річного старшого сина Віктора, випадково застреленого товаришем при вправі в стрільбі з гвинтівки. Через якийсь час, після декількох невдалих спроб накласти на себе руки, Савелій Семенович викинувся з вікна 5-го поверху. Помер через чотири дні в Солдатенківській лікарні[18][19].
Сім'я[ред. | ред. код]
Дружина — Катерина Абрамівна Раєцька, єврейка. Мали синів Віктора й Бориса[13][18].
Адреса в Москві[ред. | ред. код]
- 3-тя Тверська-Ямська вулиця, 50[17].
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Султанов С. С. Поэт книги : Д. В. Ульянинский и его библиотека. — М. : тип. т-ва Рябушинских, 1914. — 14 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 171.
- ↑ Белый О. Б. Караимская национальная периодика в первой половине XX в. // Проблемы истории и археологии Крыма : сб. научных трудов. — Симферополь, 1994. — С. 238.
- ↑ Багирова, 1997, с. 333.
- ↑ Щукин, 2009, с. 93.
- ↑ Багирова, 1997, с. 80.
- ↑ Багирова, 1997, с. 83.
- ↑ Прохоров Д. А. Фольклорные сюжеты и мотивы на страницах караимских периодических изданий середины XIX – начала XX века. — Устное и книжное в славянской и еврейской культурной традиции. — М. : «Сэфер», 2013. — С. 144—145. — (Академическая серия) — ISBN 978-5-7576-0285-1.
- ↑ Ельяшевич, 1993.
- ↑ Прохоров Д. А., Белый О. Б. Обзор документов фонда Таврического и Одесского караимского духовного правления из государственного архива в АР Крым // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии : сб.. — Симферополь, 2008. — Вип. XIV. — С. 552.
- ↑ Прохоров Д. А. Документы к биографии С. М. Шапшала в Государственном архиве Республики Крым. — Труды по еврейской истории и культуре. Материалы XXI Международной ежегодной конференции по иудаике. — М. : Издательство Пробел-2000, 2014. — С. 363—366. — (Академическая серия) — ISBN 978-5-7576-0328-5.
- ↑ а б Масанов И.Ф. Раецкий, Савелий Семенович // Словарь псевдонимов русских писателей, учёных и общественных деятелей. Архівовано з джерела 2 червня 2021
- ↑ Звенигородская Н. Э. Провинциальные сезоны Всеволода Мейерхольда (1902—1905 гг.). — М. : УРСС, 2004. — 256 с.
- ↑ а б Представители караимских семей // Караимская народная энциклопедия. — М. : ОАО „Астра семь“, 2000. — Т. 6. — С. 150—151. — (Караимская народная энциклопедия) — ISBN S-201-14258-6(1).
- ↑ Еремеева С. Н. «Семь дней до бессмертия» // Родина : журнал. — М., 2001. — № 1. — С. 127. — ISSN 0235-7089.
- ↑ Хроника // День : газета. — 1917. — № 112. — Число 18 (июль). — С. 4.
- ↑ Библиография периодических изданий России. 1901—1916. Том 2. И—П. Ленинград, 1959. С. 39
- ↑ а б Вся Москва на 1925 год. — М., 1925. — С. 472, 610.
- ↑ а б Ельяшевич, 1993, с. 172.
- ↑ Самоубийство журналиста С. С. Раецкого // Возрождение : ежедневная газета. — Париж, 1925. — № 84. — Число 25 (август). — С. 3.
Література[ред. | ред. код]
- Багирова И. С. Политические партии и организации Азербайджана в начале XX века (1900—1917). — Баку : Елм, 1997. — 336 с. — ISBN 5-8066-0767-4.
- Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — 238 с. — («Народы и культуры») — 250 прим.
- Щукин В. В. Еврейское население Николаева во II половине XIX – начале ХХ вв. // Земляки. Очерки истории еврейской общины города Николаева (конец XVIII – начало ХХ вв.) / В. В. Щукин, А. Н. Павлюк. — Николаев : Издательство Ирины Гудым, 2009. — 352 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-8592-52-2.