Регуляційні заходи в заповідниках
 | Ця стаття потребує істотної переробки. (16 січня 2022) |
Регуляційні заходи в заповідниках — комплекс господарських заходів, що проводяться з метою штучного підтримання природних процесів, боротьби з видами-«шкідниками», оптимізації гідрологічного режиму тощо[1].
Як правило, регуляційні заходи перенесено до заповідної справи з практики мисливського, лісового, рибного або пасовищного господарства і ведуть до «приручення» дикої заповідної природи[1]. Нерідко вони не мають серйозного наукового обґрунтування і є прикриттям звичайної господарської діяльності в природних заповідниках[2]. Проведення регуляційних заходів у природних заповідниках часто завдає істотної шкоди заповідним екосистемам, за що вони піддаються серйозній критиці[2][3][1][4]
Санітарні, інші рубки лісу та прибирання труску[ред. | ред. код]
На думку лісників санітарні рубки необхідні в лісах заповідників для боротьби з «шкідливими» комахами, кореневою губкою і всиханням дерев[5]. Однак на думку низки екологів, це абсолютно марне заняття, адже комахи-«шкідники» вражають тільки хворі, що відстають у рості дерева, не чіпаючи здорові, виконуючи таким чином роль санітарів лісу[1]. Більше того, санітарні та інші рубки ще більше сприяють усиханню лісу і розмноженню комах-«шкідників»[1].
У зв'язку з тим, що санітарними рубками в першу чергу знищуються сухі, старі, дупласті дерева, тобто місця, де гніздяться рідкісні види тварин, що живуть тільки в дуплах дерев або на старих деревах, санітарні рубки в заповідниках є головною причиною знищення місць проживання занесених до Червоної книги України тварин — 50% видів кажанів, 60% сов, 100% дятлів, 26% хижих птахів, 30% жуків, 14% перетинчастокрилих. Гоголь, чорний лелека, крінтух, садова соня, бурий ведмідь, 5 видів грибів і лишайників, занесених до Червоної книги України, також страждають від санітарних рубок в природних заповідниках[6].
Крім цього санітарними та іншими рубками завдаються збитки місцям зростання червонокнижних рослин, порушуються закономірності природного добору, завдяки їм у заповідних лісах здійснюється негативна селекція[2][1][4].
Санітарні рубки негативно впливають на водний режим ґрунтів, накопичення гумусу, накопичення і розкладання підстилки, завдяки їм з лісу вилучаються поживні речовини[1].
Сінокоси і штучний випас[ред. | ред. код]
При введенні режиму абсолютної заповідності в степу відбуваються спонтанні природні зміни — кількість ковили і типчака зменшується і змінюється кореневищними злаками. Причиною цих явищ є накопичення відмерлих рослинних залишків. Щоб перешкодити цим природним змінам степу, було запропоновано проводити в них сінокоси або вводити штучний випас за допомогою коней[1].
Однак, як показав досвід, сінокоси, які найчастіше здійснюються важкою технікою в травні-червні, справляють величезний негативний вплив на заповідну екосистему. Під час покосів тракторами ущільнюється ґрунт, відбувається його забруднення сміттям та нафтопродуктами[4]. Зростає браконьєрство, відбувається відчуження органіки, а також масове знищення фауни: комах, змій, дрібних ссавців, птахів[2][1][4]
Під час сінокосів порушується склад і структура рослинних угруповань[4].
Випас коней (штучний випас) у природних степових заповідниках також має негативний екологічний вплив — в окремих частинах заповідної території коні вибивають траву, в районі випасу зменшується біорізноманіття, зникає ряд рідкісних рослин[1][4].
Лісокультурних діяльність[ред. | ред. код]
У деяких заповідниках — Поліському, Ялтинському гірсько-лісовому, Дніпровсько-Орільському, Медоборах активно провадиться так звана лісокультурна діяльність. Однак штучні посадки лісу значно відрізняються від природного лісоутворення. Посадки лісу порушують цілісність верхнього горизонту ґрунту і викликають небезпеку інцухту[1].
Регулювання чисельності тварин, боротьба з «шкідниками»[ред. | ред. код]
Регулювання чисельності диких тварин в природних заповідниках є штучним методом і не призводить до позитивних результатів, оскільки виступає лише як лімітуючий, але не регулюючий механізм[4].
Боротьба з «шкідниками» в природних заповідниках сприяє занесенню низки нещодавніх «шкідників», таких як великий дубовий вусач, на сторінки Червоної книги України[6]. Екологічні ніші «шкідників» не рідко займаються іншими тваринами, наприклад, замість знищення вовків в заповідник приходять бродячі собаки, що зводить нанівець всі зусилля по боротьбі з «шкідниками»[4].
Гасіння пожеж[ред. | ред. код]
Повне усунення природних пожеж є негативним елементом управління, штучним втручанням у хід природних процесів і являє собою форму антропогенного впливу на заповідні екосистеми[4].
У національних парках США природні пожежі не гасяться[2].
Оптимізація гідрологічного режиму[ред. | ред. код]
Різні регуляційні заходи, спрямовані на оптимізацію гідрологічного режиму в заповіднику — розчищення джерел, стариць, озер, будівництво дамб не мають нічого спільного з природними природними процесами в заповіднику і є грубим втручанням у заповідну екосистему[1].
Невідповідність регуляційних заходів у природних заповідниках природоохоронному законодавству України[ред. | ред. код]
Різні регуляційні заходи, насамперед санітарні та інші рубки лісу, оптимізація гідрологічного режиму, сінокоси знищують середовище проживання багатьох рідкісних тварин і рослин, занесених до Червоної книги і Бернської конвенції. Ці дії порушують ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка забороняє в природних заповідниках порушувати умови проживання та гніздування диких тварин[7]. Руйнування середовища проживання рідкісних видів флори і фауни порушує також ст. 20 Закону України «Про Червону книгу України»[8] і пункт «б» статті 6 Бернської конвенції[9].
Корупційна складова регуляційних заходів[ред. | ред. код]
За умови безкоштовності отримання лімітів на користування природними ресурсами заповідників (ліс, сіно, риба, м'ясо диких копитних) виникає можлива ймовірність корупції. У результаті затверджені ліміти часто порушуються. Так, за даними Рахункової палати України, в Кримському заповіднику перевищення лімітів по рубках лісу було в 15 разів[3].
Неможливість проведення довготривалих наукових досліджень у природних заповідниках при проведенні регуляційних заходів[ред. | ред. код]
Рубки лісу, сінокосіння, боротьба з «шкідниками», посадки лісу та інші регуляційні заходи в природних заповідниках зводять нанівець можливість довготривалих наукових досліджень, які становлять актуальну задачу сучасного біосферного прогнозування[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]
- Лісові заказники.міф чи реальність? [1]
- Як має виглядати ліс, або останній на Поліссі Поясківський праліс [2]
- Міністерство екології підтримує вирубку найстарішого лісу Київщини [3]
- Втрачений ліс (або те, що мало називатися Дзвінківським заказником) [4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Краснитский А. М. Проблемы заповедного дела. — М.: Лесн. пром-сть, 1983. — 190 с.
- ↑ а б в г д Борейко В. Е. Этика и менеджмент заповедного дела. — К.: КЭКЦ, 2005. — 328 с.
- ↑ а б «Заповідний пиріг», або природні заповідники Криму під загрозою втрати територій. — Прес-служба Рахункової палати України, 08.09.2009.
- ↑ а б в г д е ж и к Соколов В. Е., Филонов К. П., Нухимовская Ю. Д., Шадрина Г. Д., Экология заповедных территорий. — М.: Янус-К, 1997.
- ↑ Гутовски Е., Бобец А., Павлячик П., Зуб К. Зачем лесу мертвая древесина? // Свебодин. Клуб натуралистов. — Польша, 2003. — 63 с.
- ↑ а б Червона книга України. Тваринний світ. — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 600 с.
- ↑ Закон України «Про природно-заповідний фонд України».
- ↑ Закон України «Про Червону книгу України».
- ↑ Конвенція про охорону дикої флори і фауни і природних місць перебування в Європі (Бернська конвенція).
Джерела[ред. | ред. код]
- Калуцкова Н.Н. Теория и практика заповедного дела. – М.: Геогр. ф-т МГУ, 2011 С. 79(рос.)