Ровенський Дмитро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ровенський Дмитро Олександрович
 Сержант
Загальна інформація
Народження 26 квітня 1976(1976-04-26)
Кам'янське, Дніпропетровська область
Смерть 29 серпня 2014(2014-08-29) (38 років)
Новокатеринівка, Донецька область
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ  Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Зовнішні відеофайли
Ровенський Дмитро, 38 років

Дмитро́ Олекса́ндрович Ро́венський (нар. 26 квітня 1976, м. Кам'янське, Дніпропетровська область, Українська РСР — 29 серпня 2014, с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, сержант Збройних сил України. Загинув під час російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дмитро Ровенський народився 1976 року у м. Кам'янське (колишній Дніпродзержинськ). Батько Дмитра покинув його одразу після народження. Коли хлопцю було 3 роки, мати завезла його до дідуся і бабусі, а сама жила своїм життям. Познайомвся з майбутньою дружиною Оленою в своєму місті. Олена тоді працювала поваром, Дмитро — монтажником. Жили після весілля спершу в Олениних батьків, потім — у дідуся і бабусі Дмитра, а згодом — придбали власне житло. Захоплювався фотографуванням, згодом хобі стало його роботою. Дмитро часто їздив на заробітки, де виконував різноманітні зйомки.

З початком російської збройної агресії проти України, Дмитро як тільки завершив черговий проєкт в РФ (працював агентом з нерухомості), повернувся в Україну і пішов до військкомату, 20 червня 2014-го прибув до військової частини. Вже звідти зателефонував до дружини.

Сержант, водій-електрик радіостанції польового зв'язку 93-ї окремої механізованої бригади. Побував вдома у 3-денній відпустці.

29 серпня 2014 року загинув при виході з «Іловайського котла» поблизу села Новокатеринівка Старобешівського району. Під час обстрілу колони в автомобіль, у якому їхав Дмитро, поцілив снаряд, загинули усі, хто був поряд із місцем вибуху. 2 вересня тіло воїна разом з тілами 87 інших загиблих було привезено до запорізького моргу. Родина дізналася про смерть Дмитра 4 вересня. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

6 вересня Дмитра поховали на Алеї Слави військового цвинтаря мкр Соцмісто в Кам'янському. Залишилася дружина Олена Володимирівна та двоє синів, Ростислав 1998 р.н і Ярослав 2010 р.н. Син Ростислав згодом закінчив навчання у металургійному коледжі.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

  • 14 листопада 2014 року, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
  • Нагороджений пам'ятною відзнакою міського голови — нагрудним знаком «Захисник України» (посмертно, розпорядження № 373-р від 11.10.2016).
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 8, місце 32
  • Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]