Розенко Петро Якимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розенко Петро Якимович
Народився 7 (20) грудня 1907(1907-12-20)
місто Горлівка,
Донецька область
Помер 19 серпня 1991(1991-08-19) (83 роки)
Київ
Країна  СРСР
Діяльність політик
Alma mater ДВНЗ ДонНТУ
Знання мов російська
Членство ЦК КПРС
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Автограф
Нагороди Герой Соціалістичної ПраціОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»
Медаль «За трудову відзнаку»
Медаль «За трудову відзнаку»
Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Петро Яки́мович Розе́нко (7 (20) грудня 1907(19071220), місто Горлівка, нині Донецька область — 19 серпня 1991, місто Київ) — працівник вугільної промисловості Донбасу, український радянський політичний та громадський діяч, Голова Держплану Української РСР, заступник Голови Ради Міністрів Української РСР. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1956—1960 р. Член ЦК КПУ в 1960—1981 р. Депутат Верховної Ради УРСР 4—9-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5—9-го скликань (у 1959—1979 роках). Член ЦК КПРС у 1961—1966 р. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1981 р. Герой Соціалістичної Праці (6.12.1977).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині робітників 20 грудня (7 грудня по старому стилю) 1907 року в Горлівці (нині Донецької області, Україна). Українець.

З 1924 року працював на шахтах Донбасу. У 1924—1927 роках — гірничий робітник, кріпильник, вибійник на шахтах міста Горлівки, зокрема на шахті № 1 «Кочегарка». З 1927 року — студент Донецького гірничого інституту.

Закінчив Донецький гірничий інститут[1] в 1931 році.

У 1931—1934 роках — інженер, начальник вентиляції, начальник капітальних робіт горлівської шахти № 1 «Кочегарка».

У 1934—1937 роках — змінний інженер, начальник дільниці, помічник начальника шахти на будівництві метрополітену у місті Москві.

У 1937—1943 роках — на керівних посадах в «Головвугіллі» Народного комісаріату паливної промисловості СРСР. Працював заступником начальника виробничо-розпорядного відділу «Далекосхідного вугілля».

Член ВКП(б) з 1943 року.

У 1943—1948 роках — начальник комбінатів «Хабаровськвугілля», «Сахалінвугілля» РРФСР.

У 1948—1949 роках — начальник Головного управління по шахтному і житловому будівництву Міністерства вугільної промисловості східних районів СРСР.

У 1949—1950 роках — заступник начальника Головного управління по будівництву шахт в Донбасі («Головдонбасшахтобуду») Міністерства вугільної промисловості СРСР.

У 1950—1952 роках — заступник директора комбінату «Сталінвугілля» Сталінської області.

У 1952—1954 роках — начальник комбінату «Сталіношахтобуд» Сталінської області.

У 1954 році — заступник міністра вугільної промисловості Української РСР.

12 жовтня 1954 — 20 травня 1957 року — заступник Голови Ради Міністрів Української РСР.

17 липня 1957 — квітні 1959 року — 1-й заступник Голови Держплану Української РСР — міністр Української РСР.

У квітні 1959 — 16 січня 1979 року — заступник Голови Ради Міністрів Української РСР.

У квітні 1959 — березні 1963 року — Голова Держплану Української РСР.

9 березня 1963 — 23 жовтня 1965 року — Голова Української Ради народного господарства (Укрраднаргоспу).

У березні 1967 — 16 січня 1979 року — Голова Держплану Української РСР.

Делегат з'їздів КПРС.[2][3][4].

З січня 1979 року — на пенсії у місті Києві.

Діти: Людмила Петрівна, Галина Петрівна, Валерій Петрович.

Онуки: Ірина Валеріївна, Розенко Павло Валерійович, Катерина, Петро.

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 80-річчя Донецького державного технічного університету. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 серпня 2011.
  2. Материалы 21 съезда КПСС (внеочередной) Стенографический отчет. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 серпня 2011.
  3. XXIII-й съезд Коммунистической партии Советского Союза 29.3-8.4.1966. Архів оригіналу за 06.12.2012. Процитовано 15.08.2011.
  4. Материалы 25 съезда КПСС. Стенографический отчет. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 серпня 2011.
  5. Комбинат «Сталинуголь»[недоступне посилання з червня 2019]

Література[ред. | ред. код]