Російсько-сербські відносини
| Російсько-сербські відносини | |
|---|---|
| |
 Сербія |
 Росія |
Російсько-сербські відносини — відносини між Російською Федерацією та Республікою Сербія.
Історія[ред. | ред. код]
Вже у XVIII столітті були невдалі спроби створення в Російській імперії автономій австрійських сербів (Нова Сербія в Центральній Україні та Слов'яносербія в Східній Україні).
Російська імперія сприяла відновленню у ХІХ столітті сербської державності під час воєн із Туреччиною. Однак надалі відносини двох країн складалися неоднозначно. Влада Російської імперії не схвалювала дії Белграда в Балканських війнах, проте надала Сербії істотну допомогу. Наприклад, Російський червоний хрест на обидві Балканські війни витратив понад 1 млн рублів, зокрема 33,60 % дісталося Сербії, тоді як Туреччині — лише 1,58 % від цього обсягу допомоги[1].
У Першу світову війну Російська імперія виступила за боці Сербіі в її конфлікті з Австро-Угорщиною.
Відносини між СРСР та Белградом складалися не дуже добре. Королівство Югославія визнало СРСР лише 1940 року (останньої з балканських країн), а доти служило притулком для білоемігрантів.
Відносини з титовською Югославією розвивалися нерівно: до 1948 року вони були дуже близькими, потім різко погіршилися і незабаром їх було розірвано. Після смерті Сталіна двосторонні відносини покращилися (СФРЮ навіть брала участь у роботі структур РЕВ, хоча не стала повноправним членом цієї організації), але Белград тримався окремо в соціалістичному світі, не підтримуючи радянську політику втручання у справи соціалістичних країн та зберігаючи добрі відносини зі США. При цьому Югославія мала велику вигоду з торгівлі з СРСР, а також змогла отримати радянські дешеві кредити (надалі їх значною мірою було списано).
Розпад СРСР сприймався в Югославіі скептично. Розпад Югославії викликав хвилю співчуття в Росії до сербів: до Сербії потяглися російські добровольці, а влада РФ підтримала Белград під час Косовського конфлікту.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Соколова В. А. Российское общество Красного креста. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. — СПб., 2014. — С. 253. Режим доступа: http://spbu.ru/disser2/144/disser/sokolova_dissertat.pdf [Архівовано 2015-12-27 у Wayback Machine.]