Ружинське князівство
| Ружинське князівство | ||||
| ||||
|
Герб | ||||
| Столиця | Ружин | |||
| Мови | Староукраїнська | |||
| Релігії | Православ'я | |||
| Форма правління | Монархія | |||
| Князі | Іван Ружинський | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | XV ст. | |||
| - Ліквідовано | 1610 | |||
Ружинське князівство — невеличке удільне васальне князівство 15-17 ст. у Великому князівстві Литовському (від 1569 — Речі Посполитій). Являло володіння на Волині з центром у замку Ружин. Перебувало у власності гілки роду Ружинських.
Історія[ред. | ред. код]
Час утворення князівство достеменно невідомий. Ймовірно в якості уділу нащадки Олександра Наримунтовича отримало Ружинське князівство у 1450-х роках. За ним стали вподальшому називатися Ружинськими. У 1490-х роках Ружинське князівство об'єднано з Роговицьким. Після смерті князя Михайла Івановича перебувало у спільному володінні його синів Іван, Василя та Федора.
З огляду на невеличкі володіння та статки власники князівства фактично перейшли на службувеликих магнатів та королів Речі Посполитої. В цей час князівство втратило будь-який автономний статус. Водночас 1570-х роках Ружинське князівство зазнало жорстоких нападів кримських татар. Це спонукало князів налагодити стосунки з запорозькими козаками (5 представників роду Ружинських були гетьманами козаків). В подальшому князівство Ружинське стало базою уборотьбі проти повстанців на чолі із Северином Наливайко.
Намагання здобути статтки для розширення своїх володінь спонукали власників Ружинського уділу до участі в походах Лжедмитрія I і Лжедмитрія II. У 1610 році після смерті останнього представника Ружинських — князя Романа — князівство припинило існування. було розділено між Свірзькими, Костюшковичами, Набеляками.
Джерела[ред. | ред. код]
- Яковенко Н. М. Українська шляхта кінця XIV до середини XVII ст. — К., 1993. — С. 282—283
- J. Tęgowski Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów Poznań-Wrocław 1999
- Гуртовий Г. Волинський Ружин і гетьмани Ружинські. — Луцьк: Надстир'я, 2003. — 60 с.