Саблін Валерій Михайлович
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |
| Саблін Валерій Михайлович | |
|---|---|
| Народження |
1 січня 1939[1] Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Смерть |
3 серпня 1976[1] (37 років) Москва, СРСР |
| Країна |
 СРСР |
| Освіта | Військово-політична академія імені Ленінаd і Санкт-Петербурзький військово-морський інститут |
| Партія | КПРС |
| Звання | капітан 3-го рангу |
| Війни / битви | Холодна війна |
| Нагороди |
 |
Вале́рій Миха́йлович Са́блін (1 січня 1939 — 3 серпня 1976) — радянський офіцер Військово-морського флоту, капітан 3-го рангу, який 9 листопада 1975 року підняв повстання на великому протичовновому кораблі «Сторожовий».
Згідно з офіційною версією, намагався викрасти ВПК «Сторожовий» та піти на ньому до Швеції.
Згідно з версією самого В. Сабліна, він захопив корабель на знак протесту проти відходу партії і уряду СРСР від ленінських положень про будівництво соціалізму. Він спрямував корабель до Кронштадта з наміром домогтися дозволу виступити по Центральному телебаченню СРСР зі зверненням до Брежнєва і викладом своїх поглядів[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Валерій Саблін народився 1 січня 1939 року в Ленінграді в сім'ї спадкового морського офіцера Михайла Петровича Сабліна. У 1956—1960 роках навчався у Вищому військово-морському училищі імені М. В. Фрунзе, де був обраний секретарем факультетского комітету комсомолу, а в 1959 році вступив до КПРС.
Здобувши фах корабельного артилериста, у грудні 1960 року В. Саблін почав службу на Північному флоті на посаді помічника командира батареї 130-тиміліметрових гармат ескадреного міноносця проєкту 30-біс «Ожесточённый». 2 листопада 1961 року Сабліна перевели до нового місця служби на посаду командира групи управління артилерійським вогнем на новітній есмінець проєкту 56 «Сведущий». Неодноразово отримував заохочення з боку командування, проте перше його підвищення у званні було майже на рік затримано через листи, які він надіслав Микиті Хрущову, викладаючи в них свої думки про чистоту партійних рядів.
У жовтні 1963 року «Сведущий» був переведений на Чорноморський флот. Через низку причин Сабліна не влаштовувало нове місце служби і він написав кілька рапортів з проханням перевести його назад на Північний флот. Незабаром його прохання було задоволено, і в 1965 році Саблін отримав призначення на посаду помічника командира на ПЛК-25 — корабель протичовнової оборони Північного флоту.
До 1969 року Саблін продовжував службу на Північному флоті на стройових посадах і з посади помічника командира сторожового корабля надійшов в Військово-політичну академію імені В. І. Леніна. Закінчив її з відзнакою в 1973 році[3]: його ім'я було вибито мармуровій дошці серед імен інших кращих випускників академії.
Після закінчення академії 29 червня 1973 капітан III рангу В. М. Саблін отримав призначення на посаду заступника командира по політичній частині (замполітом) на ВПК «Бдительный» 128-ї бригади 12-ї дивізії ракетних кораблів Балтійського флоту. Однак поки Саблін знаходився в після академічній відпустці, з ВПК «Сторожевий» (що також входив в 128-у бригаду) був звільнений за п'янство замполіт капітан-лейтенант Подрайкін, тому по прибутті в Балтійськ 13 серпня Саблін був призначений на «Сторожевий». Незабаром після прибуття він отримав квартиру в Балтійську, і до нього приїхала дружина з сином.
ВПК «Сторожевий» був новим кораблем, його екіпаж тільки формувався. У офіцерів було багато роботи, і Саблін поки не мав можливості здійснити свій задум — використовувати бойовий корабель як «трибуну», з якої по радіо можна було б дати сигнал до початку змін в країні.
В жовтні 1974 року ВПК «Сторожевий» і ВПК «Славний» відвідали з дружнім візитом Росток для святкування 25-ї річниці утворення НДР. Після повернення з Ростока екіпаж «Сторожевого» був доукомплектований особовим складом, та 1 січня 1975 року в складі загону кораблів Балтійського флоту БПК вийшов на бойову службу в Середземне море з подальшим заходом на Кубу. В ході несення бойової служби замполіт вивчав екіпаж і поступово знайомив зі своїми поглядами і планами деяких його членів, знаходячи серед них однодумців. 1 травня 1975 року кораблі повернулися в Балтійськ. За підсумками походу командир ВПК «Сторожевий» Потульний і замполіт Саблін були нагороджені орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» 3-ї степені.
Можливість для виступу з'явилася у Сабліна восени 1975 року, коли «Сторожевий» був спрямований на плановий ремонт в Лієпаю, але перед цим отримав наказ взяти участь у військово-морському параді в Ризі, присвяченому 58-й річниці Жовтневої революції. Деякі офіцери корабля (в тому числі старший помічник командира капітан-лейтенант Новожилов) пішли у відпустку, і їх відсутність була на руку Сабліну.
6 листопада 1975 року «Сторожевий» прибув на рейд Риги і став на зазначену йому швартову бочку, де він повинен був знаходитися до ранку 9 листопада, після чого слідувати в Лієпаю на ремонт. 8 листопада біля 19 години Саблін замкнув командира корабля Анатолія Потульного на нижній палубі. Після цього він зібрав 13 офіцерів і 13 мічманів в мічманській кают-компанії, попередньо озброївшись зарядженим пістолетом, та виклав свої погляди і пропозиції. Зокрема, він оголосив, що керівництво СРСР відійшло від ленінських принципів, через що в країні процвітають бюрократизм, окозамилювання, використання службового становища в особистих цілях.
Саблін запропонував зробити самовільний перехід корабля в Кронштадт, оголосити його незалежною територією, від імені екіпажу витребувати у керівництва партії та країни можливість виступу по Центральному телебаченню з викладом своїх поглядів. На питання, як ці погляди пов'язуються з його партійністю, він відповів, що вийшов із партії і не вважає себе пов'язаним із нею. Коли його запитали, де командир корабля, він заявив, що командир перебуває у каюті та обмірковує його пропозиції.[3]
Далі Саблін запропонував проголосувати за його пропозиції. Частина офіцерів його підтримала, а 10 виступили проти та були ізольовані. Потім Саблін зібрав команду корабля і виступив перед матросами і старшинами. Він оголосив, що більшість офіцерів на його стороні і запропонував екіпажу також підтримати його.
Плани замполіта порушив командир електротехнічної групи корабля старший лейтенант Фірсов, якому вдалося о 2 годині 55 хвилин непомітно покинути «Сторожевий» и дістатися до підводного човна, що стояв на рейді. Фірсов доповів оперативному черговому про ситуацію на кораблі, тим самим позбавивши Сабліна переваги за часом. Адже всі знали, що ВПК повинен відправитися на ремонт, і вихід корабля з порту не повинен був викликати ніяких підозр. Після втечі Фірсова розраховувати на це Саблін вже не міг, і тому він почав діяти негайно. Саблін вивів корабель з порту і направив його до виходу з Ризької затоки.
По тривозі були підняті дев'ять кораблів прикордонної охорони і Балтійського флоту, а також 668-й бомбардувальний авіаційний полк. Їх відправили навздогін за «Сторожевим» з наказом, у випадку необхідності, потопити корабель.
Після удару по кораблю бомбардувальної авіації кілька десятків матросів звільнили капітана, він піднявся на місток, прострелив ногу Сабліну і відновив командування кораблем. Саблін і його прихильники були арештовані.
Військовою колегією Верховного суду СРСР, що засідала з 6 по 13 липня 1976, визнаний винним за пунктом «а» статті 64 КК РСФСР (Зрада Батьківщини) і засуджений до смертної кари. Розстріляний 3 серпня 1976 року в Москві.
Перегляд справи[ред. | ред. код]
В 1994 році Військова колегія Верховного суду РФ переглянула справу Сабліна «з урахуванням нових обставин» і перекваліфікувала його з «зради Батьківщині» на статті про військові злочини (перевищення влади, непокора і опір начальству), за сукупністю яких змінила вирок на 10 років позбавлення волі. При цьому в ухвалі від 12 квітня 1994 року було вказано, що повній реабілітації Саблін і його соратник матрос Олександр Шеїн (засуджений в 1976 році до 8 років позбавлення волі) не підлягають.
Сім'я[ред. | ред. код]
- Прадід по маминій лінії — Федір Савельєвич Тюкін, кондуктор, помер в жовтні 1914 року в районі півострова Ханко (Фінляндія) разом зі всім екіпажем броненосного крейсера «Паллада».
- Батько — Михайло Петрович Саблін[4], капітан I рангу, з серпня 1948 по травень 1951 року — заступник начальника штабу Північного флоту, кавалер орденів Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної Війни I і II ступенів, двох орденів Червоної Зірки.
- Двоюрідний брат — Леонід Іванович Саблін (1949—2012)[5] (Михайло Петрович Саблін[4] та Іван Петрович Саблін[6] — рідні брати), Печорського рибокомбінату в Нарьян-Марі, с 1993 по 1995 рік — представник в Раді Федерації від Ненецького автономного округа, с 2005 по 2008 рік — мер Нарьян-Мара.
- Двоюрідний брат — Олександр Іванович Саблін[6], член ЦК КПРФ.
В кінематографі[ред. | ред. код]
- Останній парад замполіта Сабліна (відео [Архівовано 6 січня 2020 у Wayback Machine.])
- The True Story. The Hunt For Red October (відео [Архівовано 6 листопада 2020 у Wayback Machine.]) (англ.)
- Исторические хроники. 77-я серия. 1975 год. Элем Климов. 30-я минута (видео [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.])
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ Вайс А. Капитан Саблин против брежневского режима [Архівовано 30 липня 2008 у Wayback Machine.] // Аргументы и Факты
- ↑ а б Офицер Балтфлота 30 лет назад пытался свергнуть советское правительство, подняв восстание на военном корабле (рос.). NEWSru.com. Архів оригіналу за 20 січня 2012. Процитовано 29 травня 2009.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|datepublished=(можливо,|publication-date=?) (довідка) - ↑ а б Знаменитые нижегородцы[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
- ↑ Школа Саблина. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ а б Где прошлое живёт вечно. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 27 грудня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Майданов, А. Г. Прямо по курсу — смерть. — Рига. — 319 с. — 100 000 екз.
- Балтийский мятеж. // google.ru (рос.). Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - Октябрь Бар-Бирюков (1998). Расстрелянный буревестник. // magazines.russ.ru (рос.). «Знамя». Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 25 грудня 2009.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - Зенькович, Н. Мятежный капитан. // Тайны ушедшего века. Сенсации. Антисенсации. Суперсенсации. — М., 2003.
- Черкашин, Н. А. Чрезвычайные происшествия на советском флоте. — М. — 480 с. — 4000 екз. — ISBN 978-5-9533-2414-4., ISBN 978-5-9533-2942-2
- Шигин, В. В. Мятежный «Сторожевой». Последний парад капитана 3-го ранга Саблина. — М., 2013. — ISBN 978-5-4444-7943-8.
- Татьяна Вольтская (8 листопада 2020). „Мятежный капитан“. severreal.org (рос.). Север.Реалии (Радио «Свобода»). Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 8 листопада 2020.
8 ноября 1975 года замполит большого противолодочного корабля «Сторожевой» Валерий Саблин поднял на корабле восстание. По замыслу Саблина, оно должно было стать четвёртой русской революцией. Бунт провалился, Саблина расстреляли, а потом сделали всё, чтобы стереть даже память о его выступлении.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|description=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка)