Савич Олександр Антонович

Савич Олександр Антонович
рос. Александр Антонович Савич
Народився	1 березня 1890(1890-03-01) Staraja Pieravalokad, Слонімський повіт, Гродненська губернія, Російська імперія
Помер	21 жовтня 1957(1957-10-21) (67 років) Москва, СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	історик, педагог, викладач університету
Галузь	історія
Alma mater	Історико-філологічний факультет Московського державного університету і МДУ
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Вчене звання	професор
Науковий керівник	Любавський Матвій Кузьмич
Вчителі	Любавський Матвій Кузьмич
Знання мов	російська
Заклад	Білоруський державний університет, Пермський державний університет, Ярославський державний педагогічний інститутd і Московський державний гуманітарний університет імені М. О. Шолоховаd
Нагороди

Савич Олександр Антонович (1 березня 1890(18900301) с. Стара Переволока—21 жовтня 1957, Москва) — історик, професор (1926), доктор історичних наук (1935).

Біографія

Народився в с. Переволока Гродненської губ. (нині Слонімського району Гродненської обл., Білорусь) у сім'ї вчителя. 1917 закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. 1917—20 працював у Саратовському університеті над магістерською дис. на тему: «Западнорусские школы в XVI—XVIII вв.» З 1921 по 1924 — доцент кафедри російської історії Мінського університету. 1924—30 — доцент, професор Пермського університету, 1931—32 — професор, зав. кафедри історії народів СРСР Пермського індустріально-педагогічного інституту. 1932 був звинувачений у недотриманні «марксистсько-ленінської методології» у своїх лекційних курсах. Переведений на роботу в Ярославський педагогічний університет. Один із засновників Пермського етнографічного товариства, започаткував дослідження із краєзнавства Уралу. Працював в Історичному музеї в Москві, Інституті історії АН СРСР, Московському державному заочному педагогічному інституті.

Досліджував культурне та релігійне життя в Україні та Білорусі 16—18 ст., історію російсько-польських відносин поч. 17 ст., походи Лжедмитрія I, соціальні рухи 17 ст., проблеми джерелознавства та краєзнавства. Брав участь у дискусії з відомим ученим М.Покровським, спростовував із «класових позицій» деякі положення вченого щодо питань російсько-польських відносин поч. 17 ст. Зокрема, твердження М.Покровського, що Лжедмитрій I був знаряддям інтриг проти російського царя Бориса Годунова з боку Романових, а похід польського війська на Москву — наслідок інтриги оточення російського царя Василія Шуйського та оборонного і наступального союзу Москви і шведського короля Карла IX, з яким Польща перебувала у стані війни. Вважав, що польський король Сигізмунд III Ваза та його близьке оточення в ході цих операцій прагнули зміцнити позиції Речі Посполитої, приєднати Чернігово-Сіверські землі, підкреслював активну участь народних мас у подіях, пов'язаних із міжцарюванням у Росії.

Листувався з відомим ученим К.Харламповичем, який рецензував його праці, присвячені історії шкільної освіти в Білорусі та Україні 16—18 ст., вказував на дещо спрощене трактування вченим причин укладання Берестейської церковної унії 1596 лише як прагнення православних ієрархів здобути місця в польському сенаті. У листі до М.Грушевського (1 грудня 1927) К.Харлампович рекомендував видати працю С. «Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусі в XVI—XVIII ст.» й повідомляв, що автор цінує зауваження М.Грушевського і виконає їх. Праця була видана в Києві 1929. С. мав намір продовжити співпрацю з ВУАН, досліджувати історію польсько-московських взаємин, українських і білоруських монастирів періоду Берестейської унії. У грудні 1929 звернувся з проханням до ВУАН дозволити попрацювати в Києві 3—4 місяці під керівництвом М.Грушевського. Науково-дослідна кафедра історії України при ВУАН прийняла рішення запросити С. 1941 в Києві була видана ще одна праця С. — «Розгром польської інтервенції на початку XVII ст. в Росії». 1940 разом з О.Оглоблиним і В.Пічетою виступав офіційним опонентом докторської дисертації Н.Полонської-Василенко, яку вона захищала за сукупністю праць в Інституті історії АН СРСР.

Помер у м. Москва.

Джерела та література

• Дзюба О. М. Савич Олександр Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література

• Профессора Пермского университета. Пермь, 1991 (рос.)
• Верба І. В. Н. Д. Полонська-Василенко: Сторінки життєвого та творчого шляху. «УІЖ», 1993, № 7—8
• Шилов А. В. «Деятельный и компетентный историк»: А. А. Савич в Перми. В кн.: Страницы прошлого: Избранные материалы Смышляевских чтений в Перми. Пермь, 1995 (рос.)
• Юркова О. В. Діяльність науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924—1930 рр.). К., 1999
• Чернобаев А. А. История России: Кто есть кто в изучении отечественной историографии: Биобиблиографический словарь. Саратов, 2000 (рос.)