Сак'я-пандіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сак'я-пандіта
Народився 1182[1]
Саг'яd, Шигацзе, Тибетський автономний район, КНР
Помер 1251
Діяльність політик, редактор, письменник, укладач
Вчителі Drakpa Gyeltsend[2], Śākyaśrībhadrad[2], Sugatasrid[2], Balpo Sangha Shrid[2], Sanghasrid[2], Sumpa Lotsa Ba Dar Ma Yöntend[2] і dharmapalad[2]
Відомі учні Sharpa Dorjé Özerd[2], Lama Dra Tangpad[2], Q106797706?[2], Gar Dampa Chodingpad[2], Khenchen Changchub Palzangpod[2], Kham Gom Changchub Pald[2], Khampa Wönd[2], Dopa Tön Tsuld[2], Sharpa Yé Jungd[2], Chokyi Gyelpod[2], Tsok Gom Kün Ga Pald[2], Gya Tsa Chökyi Wangchukd[2], Lama Khang Tön Özer Gyaltsend[2], Dolpa Kar Tön Shakya Drakd[2], Özer Shakyad[2], Lung Puwad[2], Khang Sönam Bumd[2], Shangpa Sö Rind[2], Tsangpo Shyo Rawad[2], Bo Dong Rinpoched[2], U Yukpa Rigpé Sengéd[2], Dong Tön Sherab Pald[2], Mar Chökyi Gyalpod[2], Bo Dong Tsöndrü Dorjéd[2], Рінчен Г'ялцен[2], Пагба-лама[2], Yanggonpa Gyeltsen Peld[2], Gung Tang Tsünpa Gyalwa Pald[2], Drubtob Yönten Pald[2], Lhopa Künkhyen Rinchen Pald[2], U Yukpa Sönam Sengéd[2], Mar Tön Chögyald[2] і Kyobpa Pel Zangpod[2]
Знання мов Тибетська[3]
Посада Sakya Trizind
Конфесія Сак'я
Рід Khön clan of Sakyad
Батько Palchen Opod
Мати Ma Chik Gar Pu Ma Nyitri Chamd
Родичі Пагба-лама
Брати, сестри Sangtsa Sonam Gyaltsend

Сак'я-пандіта (тиб. ས་ཀྱ་པཎ་ཌི་ཏ་ཀུན་དགའ་རྒྱལ་མཚན; 1182– 28 листопада 1251) — середньовічний політичний та релігійний діяч Тибету, 6-й сак'я-трицзін (очільник) буддистської школи Сак'я. В китайських джерелах відомий як Са Бань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з аристократичного роду Чжамьянгон з клану Кхен. Син Палчен Опоче і Мачіг Нітрі Чам. Народився 1182 року у м. Сак'я, отримавши ім'я Палдан Тондуб (Пельтен Тонжуп). Став головним учнем свого стрийка — 5-го сак'я-трицзіна Дагпо Г'ялцена. Врешті-решт отримав ступінь шраманера, змінивши ім'я на Кюнга’-Дж'алцен (Г'єльцен Пельсанбо).

У 1208 році прийняв чернечі ​​обітниці бгікшу у кашмірського пандіти Шак'яшрібхадри (в тибетців відомий як Качі-Панчен), який прибув до Тибету в 1179 році. Отримав широку популярність в буддійському світі завдяки видатним знанням «п'яти великих наук» (медицина, граматика, діалектика і санскритська література) і «малих наук» (красномовство, синонімія, поезія, хореографія і астрологія). За це став відомий як Сак'я-пандіта.

1216 року після смерті стрийка став сак'я-трицзіном. У 1219 році здійснив прощу до Індії і Непалу, де брав участь в філософських диспутах. В монастирі Г'іронг в диспуті з логіки переміг брахмана-шастрі.

Коли внаслідок військової кампанії 1239—1240 років монголи сплюндрували частину Центрального Тибету, Сак'я-пандіта визнав залежність країни від монголів в обмін на політичну владу для свого монастиря. Це викликало невдоволення і опір з боку його співвітчизників. Воно вляглося після відозви Сак'я-пандіти, в якій він вказав на силу монголів, які підкорили весь світ, і обіцяв, що в разі добровільного підпорядкування монгольські війська не будуть введені до Тибету.

1244 року рушив до ставки Годан-хана в Ланьчжоу разом з двома небіжами Лодой Г'жлценом і Чхагной. Втім зустрівся з Годаном лише у 1247 року, коли той повернувся з великого курултаю. Сак'я-пандіта влаштувався при дворі Годана (той звів монастир-резиденцію Тулпеде), проповідував гуманістичні основи буддизму в середовищі монгольської знаті і аж до своєї смерті забезпечував своїм авторитетом невтручання Монгольської імперії у справи Тибету, з одного боку, і виплату данини тибетцями монголам, з іншого боку. Він сформулював принцип «чой-йонг», «наставник — покровитель», в рамках якого духовний авторитет перевершує світську владу, і відповідно Тибет не васальна територія імперії, а опікувана імперією резиденція духовного наставника держави. Для монголів, які згідно Ясі Чингізхана як правило ставилися до всіх релігій з повагою і не обкладали податками монастирі та церкви, ця позиція виявилася зрозумілою. Також Сак'я-пандіта пожиттєве керування 13 туменами центрального Тибету.

Сак'я-пандіта застав масове знищення китайців монголами на відвіданих ним територіях: війська масово заганяли мирних жителів в воду. Пандіта проповідував буддійську істину про те, що вбивство живих істот — жахливий злочин. Тибетські автори вважають, що з його діяльністю пов'язаний перехід монголів від політики знищення китайців до більш помірного управління.

Помер 1251 року. Своїм спадкоємцем оголосив небожа Лодой Г'єлцен.

Творчість[ред. | ред. код]

Вйого доробку близько 30 праць. Був автором творів з етики та логіці, найзначущими є «Чадма рігс па'i-гтер» («Скарбниця логіки про дійсне пізнання»), «Дом-гсум раб-дб'є» («Розрізнення трьох клятв»), «Мхас па рнамс'джуг па'i-сго» («Вхідні ворота для мудрих»), «Тхуб па'i дгонгз ґсал» («Уточнення намірів мудреця»).

Сак'я-пандіта був єдиним тибетським автором, праці якого були незабаром після написання переведені з тибетської мови на санскрит.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.oxfordreference.com/view/10.1093/oi/authority.20110803100437496
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат Buddhist Digital Archives — Tibetan Buddhist Resource Center.
  3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Shakabpa, Tsepon W. D. Tibet: A Political History (1967). Yale University Press, New Haven and London.
  • Penny-Dimri, Sandra (1995). «The Lineage of His Holiness Sakya Trizin Ngawang-Kunga». The Tibet Journal. 20 (4).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сак%27я-пандіта&oldid=33659632