Сакуниха
| село Сакуниха | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Сумська область |
| Район | Роменський район |
| Громада | Недригайлівська селищна громада |
| Облікова картка | Сакуниха |
| Основні дані | |
| Населення | 522 |
| Поштовий індекс | 42142 |
| Телефонний код | +380 5455 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°46′01″ пн. ш. 33°52′28″ сх. д. / 50.76694° пн. ш. 33.87444° сх. д.Координати: 50°46′01″ пн. ш. 33°52′28″ сх. д. / 50.76694° пн. ш. 33.87444° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
170 м |
| Водойми | річка Сакуниха |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 42142, с. Сакуниха |
| Сільський голова | Осіння Лариса Петрівна |
| Карта | |
  Сакуниха | |
 Сакуниха | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Сакуни́ха (в минулому — Сакунова Слобода) — село в Україні, у Роменському районі Сумської області. Населення становить 522 осіб. Входить до складу Недригайлівської селищної громади.
Після ліквідації Недригайлівського району 19 липня 2020 року село увійшло до Роменського району[1].
Географія[ред. | ред. код]
Село Сакуниха знаходиться за 1,5 км від села Велика Діброва і за 6-ть км від селища Недригайлів. У селі бере початок річка Сакуниха, права притока Хоролу. Через село проходить автомобільна дорога Т 1904.
Назва[ред. | ред. код]
Початкова назва Сакунова Слобода за переказами походить від прізвища козака-першопоселенця — Сакун.
Історія[ред. | ред. код]
Річ Посполита та Гетьманщина[ред. | ред. код]
Масово люди почали заселятися з 1628 року. За переписом, 1630 року слобода мала 41 двір, навколишні хутори: Куцурове — 20, Козацьке — 13, Чаплина — 8[2].
Російська імперія[ред. | ред. код]
За даними на 1859 рік у казенному селі Роменського повіту Полтавської губернії, мешкало 1149 осіб (534 чоловічої статі та 615 — жіночої), налічувалось 166 дворових господарств[3].
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Червонослобідської волості мешкало 1254 особи, налічувалось 188 дворових господарств, існували православна церква, постоялий будинок, 24 вітряних млини, 2 маслобійних заводи, відбувалось 3 ярмарки на рік: 23 квітня, 20 червня та 1 листопада[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1520 осіб (764 чоловічої статі та 756 — жіночої), з яких усі — православної віри[5].
Українська революція[ред. | ред. код]
В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.
Перша радянська окупація[ред. | ред. код]
В 1932—1933 селяни пережили сталінський геноцид.
1940 року першу «лампочку Ілліча» засвітив Степан Якович Жук із батьком на вулиці Сагайдак. У господаря був невеликий двигун, що виробляв електроенергію і освітлював свій двір та сусідські. Це було справжнє диво для жителів села.
1940 року у селі з'явився ветлікар Михайло Гнатович Лисенко. У роки війни був у складі Червоної Армії. Був тяжко поранений. Після закінчення війни повернувся до Сакунихи, продовжував працювати.
Німецька окупація[ред. | ред. код]
На боці СРСР у німецько-радянській війні брало участь 239 жителів, з яких 117 загинуло, а 86 було нагороджено радянськими орденами та медалями.
Найтрагічніший бій за Сакуниху відбувся 23 вересня 1941 р. Тут з боку СРСР воювали Воронезького добровольчого комуністичного полку під командуванням М. Є. Войцеховського та воїни 85 стрілецького полку Першої гвардійської дивізії генерала І. М. Русіянова. Третина полку (понад 1200 чол.) загинула.
У перші дні війни 1941 р., розпрощавшись з рідними, на передній край з Сакунихи пішли Ганна Платонівна Кушнір (зенітниця), Оксана Архипівна Демченко (радистка), Варвара Демидівна Сердюк (повітряна десантка-радистка). З Перетічок: Марія Федорівна Продан (радистка), Марія Петрівна Хоменко.
З однієї сім'ї на фронт 1941 р. вирушили батько Дем'ян Нечипоренко та четверо його синів: Григорій, Іван, Павло, Микола. Жоден з них не повернувся додому.
Першими остарбайтерами 1942 р. стали Марія Петрівна Кушнір (Хиляй), Уляна Іванівна Вербицька, Марія Андріївна Мищенко, Марія Кузьмівна Демочко.
Першим із сакунівців, хто отримав медаль «За відвагу», був Григорій Дем'янович Нечипоренко. Це була бойова відзнака за битву під Москвою. Її особисто вручив воєначальник К. К. Рокоссовський. У роки війни Г. Д. Нечипоренко нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ст., двома орденами Вітчизняної війни II ст., 16 медалями.
Бої за село точилися з 7 по 11 вересня 1943 р. 12 вересня відновлено радянську владу, а з нею і роботу сільської Ради.
Друга радянська окупація[ред. | ред. код]
Перший дитячий візок у 1945 р. із Німеччини привезла разом із немовлям Марія Мищенко.
Перша молочарня на селі запрацювала 1946 р. у центрі села (в хатчині за сільмагом) на чолі з Коцур Пріською Кононівною. У 1957 р. Коровинський маслозавод побудував у Сакунисі нове приміщення (працювала тут Білоус Софія Миколаївна). Знаходилося воно ліворуч від нинішньої шкільної водонапірної башти. Було розібране у зв'язку із введенням у дію нової школи 1972 р.
Перший комбайн у колгоспі з'явився 1947 р. На ньому працювали Микола Іванович Білоус й Іван Михайлович Коцур (помічник комбайнера). Хоча ще до війни на полях збирали врожаї комбайни, що прибували з Курманівської МТС. Знаходилась вона в с. Овече.
Незалежна Україна[ред. | ред. код]
З 24 серпня 1991 року село належить до незалежної України.
До 2020 року орган місцевого самоврядування — Сакуниська сільська рада.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Демочко Кузьма Макарович (1911—1991) — журналіст, мистецтвознавець;
- Коцур Віктор Петрович — доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, дійсний член (академік) Національної академії педагогічних наук України, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, заступник голови Національної спілки краєзнавців України.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ І.Скрипченко. І.Абаровський. Недригайлівщина у дзеркалі історії
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 4148)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-176. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
| ||||||||||||||||
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (грудень 2012) |